21 липня 2025 року став ще одним чорним днем в житті Захарівської громади. Адже ми попрощалися вже з 44 Героєм, який поклав своє життя на олтар Перемоги над рашистами, загинув за мирне майбутнє своїх рідних і близьких.
Максим Андрійович Свистунов
16.06.2003 - 15.07.2025
Селище Захарівка знову у скорботі. На колінах, зі сльозами в очах і щемом у серці, громада провела в останню путь ще одного свого сина – 22-річного захисника України, солдата Національної гвардії Максима Андрійовича Свистунова.
***
Максим пішов боронити Батьківщину ще на початку повномасштабного вторгнення. Без вагань, без страху – лише з одним бажанням: захистити рідну землю, батьків, сестру, друзів і кожного українця. Він був стрільцем-зенітником другого зенітного ракетного відділення ракетно-артилерійського дивізіону. Його обов’язок – прикривати небо, знищувати загрозу з повітря, охороняти побратимів від смертоносного заліза ворога.
15 липня 2025 року, під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Моначинівка на Харківщині, Максим загинув…
Жорстокий артилерійський обстріл, влаштований російськими окупантами, забрав його молоде життя.
Максиму було лише 22...
Його очі ще не встигли вдосталь надивитися на життя...
Його голос ще не наспівався пісень…
Він ще не встиг створити родину і народити дітей,
Але він уже встиг зробити найвище – віддати своє життя за Україну. За нас. За тишу в наших домівках, за те, щоб ми з вами могли жити, любити, працювати, виховувати дітей, бачити небо – мирне небо над Україною.
21 липня Захарівська громада схилила голови в жалобі. На колінах, з живими квітами й вічною вдячністю, люди провели Максима в останню дорогу. Убиті горем батьки – Андрій Павлович і Тетяна Борисівна, рідна сестра Юлія, бабусі, дідусь, велика родина, друзі, однокласники… Всі, хто знав і любив його, не можуть змиритися з втратою.
Максим Свистунов під час служби
Максим був мужнім, добрим, справжнім, безкомпромісним до зла і твердим у рішенні боротися до кінця. Він боровся за те, щоб кожне українське село й місто було вільне. Щоб Україна перемогла. І він наближав цю перемогу, день за днем, крок за кроком, аж поки не загинув, як справжній Герой – на бойовому посту.
Його серце зупинилося, але його подвиг житиме вічно.
Світла пам’ять тобі, наш Захиснику.
Україна ніколи не забуде твого імені.
Герої не вмирають!
Слідкуйте за нами в Facebook та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
