12 квітня 2024 року стало ще одним чорним днем для жителів села Йосипівка Захарівської громади. На щиті повернувся до рідного дому Воїн, захисник, вірний син України Артур Павлович Орлик. Лише 33 роки відвела йому доля, але прожив він їх яскраво і гідно.
В перші дні квітня у запеклому стрілецькому бою на Запорізькому напрямку отримав смертельне поранення, до останнього подиху не випускаючи зброю зі своїх рук.
Артур Орлик
Як все відбувалося
Народився Артур 23 травня 1990 року, зростав і навчався у Йосипівці, надбав багато друзів, товаришів. Дружня і міцна родина Орликів заклала у його характер найкращі чоловічі риси – навчила доброти і мужності, самодостатності і виваженості, моральності і непохитності духу. Відданість Батьківщині й патріотизм – найзагостреніші риси цілісного характеру Артура. Ці його почуття були найважливішим мірилом в житті та на службі. Тому і обрав життєву дорогу – службу спочатку в Нацгвардії, а згодом в поліції.
«Артур був дуже гарним хлопцем, – пригадує його перша вчителька Олена Миколаївна Лисик, – Відповідальний, чесний, із загостреним почуттям справедливості, добрий і чуйний. Він був вірним другом і надійним помічником для дорослих. Дуже любив своїх батьків, брата, родичів»…
Провести Героя в останню путь зібралися сотні людей - його рідні, друзі, знайомі, побратими і небайдужі громадяни. На колінах, з квітами і прапорами віддавали останню данину пам’яті загиблого. Зчорніли від невимовного горя батьки Людмила Миколаївна та Павло Васильович, без вірного надійного плеча залишився брат Олександр, підбитою чайкою побивалася дружина Вікторія, осиротіли двійко його діточок, в невимовній скорботі закляли рідні, близькі, побратими, однокласники, односельці, всі, хто його знав і поважав. Сліз не стримував ніхто.
Це непоправна втрата для сім’ї, болюча втрата для побратимів, Україна втратила ще одного свого відважного Сина.
Сміливець, справжній Лицар, Солдат України у 33 роки поклав своє життя на олтар Перемоги.
Загинув за Мир і Свободу у розквіті життя і сил, сповнений мрій і сподівань...
Герої не вмирають. Це не просто слова. Їхня душа відчувається в кожному нашому подиху, в кожному стукоті серця. Вони залишаються з нами – щоб ми пам’ятали, якою ціною заплачено за кожний наш ранок, за кожний день. І щоб не пробачили. Ні ми, ні наступні покоління.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
