Світанок 18 березня 2022 року став чорним для Захарівки. Під час підступного ракетного удару росіян по миколаївських казармах серед загиблих воїнів було і шестеро наших земляків: Володимир Балишев, Сергій Чабан, Олександр Ілютченко, Михайло Ліщенюк, Сергій Гоцуленко та Олексій Закревський.
Ця розповідь про одного з них – Олександра Ілютченка.
18 березня 2023 року виповнився рік з того дня, як під час ракетної атаки поблизу Миколаєва загинув, захищаючи волю і незалежність України, наш земляк Олександр Ілютченко.
Кадровий військовий, офіцер, він боронив українську незалежність на початку російсько-української війни в зоні проведення АТО та став на її захист одразу ж після початку широкомасштабної агресії росії.
Про те, яким був Герой, ми розпитали його маму – Людмилу Ілютченко.
Змалечку мріяв стати військовим
Народився Сашко 18 липня 1992 року в Захарівці. Після закінчення середньої школи вступив в училище Морського торгового сервісу, яке закінчив 2009 року. Після цього була строкова служба у Збройних Силах України. Саме під час проходження служби до його частини приїхали представники Харківського політехнічного інституту і запропонували тим, хто хотів пов’язати своє життя з армією і стати військовим, скласти іспити. Так сталося, що з цим завданням впоралися лише двоє – Сашко та ще один юнак із Білгород-Дністровського.
Так Олександр Ілютченко став студентом Гвардійського ордена Червоної Зірки факультету військової підготовки імені Верховної Ради України Національного технічного університету „Харківський політехнічний інститут”. А потім були шість років навчання у виші та здобуття ступеня магістра за спеціальністю „Озброєння та військова техніка, кваліфікації інженера-механіка, офіцера військового управління тактичного рівня”, проходження практики на Сході в зоні проведення бойових дій.
„Сашко змалечку мріяв стати військовим, – згадує його мати Людмила Федорівна. – Він був хорошим хлопцем, а мені – турботливим і ніжним сином… Коли питала, чому саме служба, пояснював, що, як би важко не було на війні, якщо ми залишимо свої позиції, ворог буде в нас удома”.
Олександр Ілютченко
Школу мужності проходив у АТО
По закінченні інституту 2015 року, його спрямували на передову в Донецьку та Луганську області, де він відслужив чотири роки. Мати каже, Олександр був досвідченим військовим, прикладом стійкості й рішучості для побратимів, людиною неймовірної сили духу, волі, честі, поваги та справедливості. Через військову майстерність і невловимість йому дали позовний „Призрак”.
„Він завжди навчався сам та вчив інших і пройшов військовими сходинками від молодшого лейтенанта до капітана. У зоні АТО він обіймав посаду заступника командира роти з вогневої підтримки. За майстерність і самовідданість у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України воїн був відзначений Почесним нагрудним знаком командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Хрестом Розвідника у 2016 році, медаллю учасника бойових дій за мужність та героїзм у 2017 році”, – розповідає його матір.
Потім Олександра перевели в командний пункт „Південь”. А за рік у нього закінчився контракт, і через сімейні обставини він змушений був поїхати на заробітки за кордон. Він мав безліч перспектив на щасливе майбутнє для себе і своєї родини. Але ці плани зламало повномасштабне вторгнення росії, яке змусило Олександра знову взяти до рук зброю.
Родина Ілютченків. Останнє спільне фото
Не міг залишити війну з російським агресором у спадок наступним поколінням
Кадровий військовий та вірний патріот своєї держави, він не міг залишити війну з російським агресором у спадок наступним поколінням. Так він сказав своїм рідним.
У квітні 2022 року перед Великоднем він мав повернутися з-за кордону додому, та коли почув, що почалася війна, відразу приїхав у Захарівку, не вагаючись пішов у військкомат, а звідти – прямо у пекло, не знаючи, що це буде подорож в один кінець.
Захищати Миколаїв Олександр попросився сам, бо там були його бойові побратими, з якими він пліч-о-пліч проходив службу в зоні АТО.
Олександр з бойовим побратимом незадовго до трагедії
18 березня минулого року ворожа ракета підло вбила Воїна… Йому було лише 29.
„Дуже боляче усвідомлювати, що молоде життя обірвалось. Олександр був зразковим офіцером. Багато років тому він присягнув на вірність своєму народові, і як справжній Воїн до кінця залишився вірним присязі. Капітан Олександр Ілютченко з честю виконав свій військовий обов’язок, але, на жаль, ціною власного життя. Запам’ятаймо його таким!”, – сказав під час прощання з Героєм Захарівський селищний голова Олексій Осійчук.
У пам’ять про сина-героя його мати Людмила Федорівна передала Захарівському історико-краєзнавчому музею військову форму сина, фотографії, а також прапор України, котрий Сашкові побратими подарували їй за домашні смаколики, які вона передавала в зону АТО. Тож пам’ять про захисника, чудову, життєрадісну, щиру й активну людину, громадянина-патріота України, гідного сина свого народу, назавжди залишиться в наших серцях.
Царство небесне та вічна слава Герою та всім нашим землякам, які загинули за кожного з нас!
