Сергій Чабан з Майорського пішов на війну добровольцем аби захистити всіх нас від агресора

Сергій Чабан закінчив місцеву школу, навчався у Захарівському профтехучилищі. Стосунку до військової справи ніколи не мав. Але коли ворог посягнув на рідну землю, не став чекати повістки. Вже через три дні повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав ЗСУ.

Указом Президента України №597/2023 від 28 вересня „Про відзначення державними нагородами” орденом „За мужність” ІІІ ступеня було посмертно нагороджено нашого земляка 24-річного Сергія Чабана, спокійного, тихого, роботящого хлопця, який загинув 18 березня 2022 року внаслідок влучання російської ракети в миколаївську казарму.

Сергій ЧабанАвтор: Фотоколаж Валерія Осадчука

Життя до війни

Непросто склалася доля у Сергія. Виховувався у притулку і мріяв про родину, в якій він і його братик із сестричкою будуть огорнуті батьківською любов’ю, ласкою та турботою. І такий час настав: Олексій Іванович та Оксана Валеріївна Дрангой із села Майорське стали для цих дітей батьками-опікунами. З перших днів перебування у своїй сім’ї дорослі огорнули „Серьожку-кучеряшку”, як лагідно стали називати хлопчика, щирою любов’ю, добром та теплом, повсякчас піклувались про нього та інших дітей.

Понад усе Сергій поважав і цінував прийомних батьків, братиків – Данилка, Валерія, Володимира та сестричок – Маргариту, Олену, Аміну й Марину.

***

„Син ніколи не ображав нікого з дітей, тому вони до нього завжди горнулися, – пригадує Оксана Валеріївна. – Коли наш Сергійчик пішов працювати в місто і заробляв вже свої гроші, завжди купував молодшим Данилу та Маргариті все найкраще: найперші іграшки, що з’являлися в наших магазинах, солодощі, одяг. На літні канікули возив братиків та сестричок відпочивати на море. Він за нас горою стояв, допомагав, в усьому підтримував. Зараз нам дуже не вистачає нашого Серьожки-кучеряшки”.

Сергій з малечею на моріАвтор: З архіву Оксани Дрангой

За слова­ми вчителів Майорської гімназії, Сергій почав навчатися в школі з 5 класу, у нього відразу з’явилося багато друзів. Хлопець ніколи не боявся взя­ти на себе відповідальність у вирішенні складних ситуацій. Ця риса збереглася в нього і в подальшому житті.

„Всі ми пам’ятаємо Сер­гійка дуже добрим, завжди усміхненим, товариським уч­нем. Він поважав старших, ні­коли не грубив педагогам, на нього можна було покласти­ся у будь-якій справі, – розпо­відає директорка Майорської гімназії Олена Миколаївна Ча­бан, яка на той час була клас­ним керівником Сергія. – У моїй пам’яті він назавжди залишить­ся, чуйним, щирим, який нікому і ніколи поганого слова не ска­зав. Йому б жити й жити… ”.

З братом ВовоюАвтор: З архіву Оксани Дрангой

Товариським, справедливим, гото­вим прийти на допомогу, запам’ятають захисника і його односельці.

„Сергій ніколи не втрачав своєї ве­селої вдачі, – розповідає про свого зем­ляка Наталя Камнєва. – Був дуже душевною людиною, доброю. Завжди посмі­хався, його усмішка та кучеряве во­лосся й досі у мене перед очима. Він дуже любив своїх прийомних батьків та молодших братика і сестричку. Щи­рий, усміхнений, відповідальний, чес­ний, добряк з великим серцем і душею справжній патріот і захисник”.

Одним із перших пішов захищати своїх рідних від ворога

З початком повномасштабної війни наш земляк зробив справжній чолові­чий вибір і зі зброєю в руках став на захист України. Він був справжнім па­тріотом та щирим українцем.

„Коли розпочалася війна, Сергій працював в Одесі, – пригадує батько загиблого Олексій Іванович. – Я з дру­жиною казали сину, щоб приїжджав додому поки ще ходили автобуси. Але він зробив по-своєму: через три дні подзвонив нам і повідомив, що добро­вільно вступив до лав ЗСУ, сказав, що пішов на війну заради своєї родини, тобто – нас, і Батьківщини. „В українців нема іншого шляху, як побороти воро­га будь-якою ціною” - стверджував він”.

На війні, у коротких телефонних розмовах мати говорила із старшим сином про своє, сокровенне. Він від­повідав, що все гаразд, нічого хвилю­ватися. Завжди відписувався, заспо­коював, що у нього все добре. Вони мрія­ли аби по скоріше закінчилася війна, і вони могли зустрітися всією сім’єю і більше не розлучатися.

З прийомною мамою, сестричками і братикомАвтор: З архіву Оксани Дрангой

„Хто ж знав, яку зустріч наміти­ла нам доля…”, – кожен спогад про старшого сина навертає сльози на очі згорьованої матері.

…А вже 18 березня 2022 року з Сер­гієм був втрачений зв’язок.

Залишиться у пам’яті рідних та друзів вічно молодим

На другий день, батьки вже знали що їх Серьожка-кучеряшка загинув в миколаївських казармах. Важко пере­дати словами горе рідних, які втрати­ли найдорожче – свого сина і старшого брата, який завжди був для них опорою і надією.

***

Поховали полеглого героя на сіль­ському кладовищі села Майорське. Впродовж всього маршруту від оселі до кладовища кортеж зі сльозами зу­стрічали місцеві мешканці – і дорослі, і діти, з прапорами та квітами, чекали, аби віддати останню шану 24-річно­му воїну, який мужньо боронив нашу землю у лавах Збройних Сил України.

***

До річниці трагедії на місце зруйнованої росій­ською ракетою казарми, в одній із військових ча­стин Миколаєва, приїхали рідні загиблих військовос­лужбовців: батьки, дру­жини, діти, друзі пройшли до місця, де розташовува­лась казарма. Серед них була і Оксана Валеріївна. Люди принесли квіти, пра­пори України, лампадки. Там після Перемоги пла­нують будівництво мемо­ріалу пам’яті загиблих тут воїнів.

З початком повно­масштабного вторгнен­ня для Захарівщині на­стали чорні дні... Вже з багатьма своїми синами громада про­щалася і проводжала Героїв в останню путь. Війна продовжує жорстоко зби­рати цвіт України, у тому числі і Сергія Чабана. Гірко, боляче від втрат.

Низько вклоняємося полеглим во­їнам за їх подвиг.

Пам’ятаймо, якою ціною здобува­ється наша Перемога!

Вічна пам’ять кожному, хто віддав життя за Україну!

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!

Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!