Олексій Закревський – уродженець села Мар’янівка Захарівської громади. У перші дні повномасштабного вторгнення пішов у військо захищати нашу країну від росії. Він любив Україну, мріяв про мирне небо над нею, про квітучий розвиток її майбутнього, про Перемогу…
18-го березня 2022 року з Олексієм було втрачено зв'язок. Довгі місяці надії перекреслилися одним офіційним повідомленням: “Олексій Закревський загинув на Миколаївщині внаслідок російського ракетного обстрілу”.
Рідні та друзі пам’ятають його відкритою, щирою, доброю, чесною, відважною людиною. Справжнім мужнім українським козаком, відданим своїм побратимам та неньці-Україні.
Життя до 24 лютого 2022 року
Олексій народився і виріс у Мар’янівці Захарівської громади. Після здобуття неповної середньої освіти в Оленівській загальноосвітній школі у 2011 році вступив до Одеського вищого професійного училища автомобільного транспорту.
По закінченні навчання, з 2013-го року проходив строкову службу у внутрішніх військах Національної Гвардії України міста Київ, займав перше місце по стрільбі з автомата.
Олексій з другом під час служби в НацгвардіїФото: Надано сестрою
Пройшов Майдан – Революцію гідності, після чого був направлений артилеристом в зону АТО.
Олексій побував у найгарячіших точках Сходу нашої країни, пройшов Іловайський котел, виконував важкі бойові завдання при визволенні великих та маленьких містечок, зокрема Маріуполь, Волноваха, Кам'янка, Широкине, Гранітне, Павлопіль, Чермалик, Слов'янськ та інші.
Єдине фото Олексія у формі, яке надав його бойовий побратимФото: Надано сестрою
Після відбуття військової служби у 2019 році повернувся до мирного життя, закінчив Одеський коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури, працював за освітою електриком на одній із фірм.
Одним із перших пішов захищати рідну країну
У перший же день повномасштабного вторгнення росії Олексій відразу пішов до військкомату в Малиновському районі міста Одеса та вступив добровольцем до лав Збройних Сил України.
„25 лютого брат мені зателефонував і каже: «Я йду на війну». Проте я не відмовляла – знала, що він все одно зробить по-своєму. «Вони прийшли на нашу землю, і я йду захищати свою Батьківщину, я не з тих хто буде ховатися»", – згадує його сестра Олена.
З сестричкою Оленою Фото: Надане сестрою
Перебуваючи у війську, Олексій був старшим солдатом, старшим стрільцем 137 батальйону морської піхоти. Він завжди міг підбадьорити та примусити навколишніх посміхнутись.
Коли, готуючи публікацію про нашого земляка, ми попросили Олену показати фотографії з сімейного архіву, дівчина ніяково відповіла, що серйозних знімків з Олексієм мало. Бо майже на всіх фотографіях він зазвичай виходив дуже смішно, якось зовсім по-дитячому кривляючись. Не виявилося у сестри й знімку Олексія у військовій формі:
„Завжди, коли я просила вислати фото у військовій формі з війни, брат жартома відповідав: «Коли повернуся з перемогою, тоді сфотографуюся, а зараз ще не настав час».
Спершу Олексій дзвонив часто.
„Він нічого про війну не розповідав, – ділиться з нами Олена. – Я намагалася з'ясувати хоча б щось – де він, що робить. Він не казав. Лише одне – якщо дзвоню – все добре! Більше нічого не можна говорити”.
Брат не дозволяв своїй любій сестричці, яка замінила йому матір, плакати та хвилюватися. Постійно заспокоював, запевняв, що все буде добре, обіцяв повернутись.
Ця зустріч Нового року стала останьою в житті ОлексіяФото: Надано сестрою
Ніхто не хотів вірити, що Олексій загинув
А 18-го березня 2022 року з ним було втрачено зв'язок…
Як саме загинув наш земляк – рідні достеменно не знають і досі. Єдине, що відомо від військових – він потрапив під ракетний обстріл, коли перебував у миколаївських казармах.
У той момент світ для Олени немов зупинився. Вона не знала, де шукати брата, з ким зв’язатися, у військкоматі інформацію не підтверджували, з командиром зв'язку не було. Дівчина приєднала до пошуку брата всіх, кого було можливо, тричі робили тести на ДНК, аби ідентифікувати тіло. Лише після цього вона прийняла факт, що загиблим дійсно є її брат.
Одинадцять довгих місяців рідні й ті, хто добре знали Олексія, не хотіли вірити тому, що він загинув… Майже рік плекали в серцях надію, що він живий, хай десь у полоні, але живий…
„Я часто набирав його номер телефону з надією, що на іншому кінці все ж хтось візьме слухавку… Ми з друзями переглядали всі групи в соцмережах, де друкувалися фото наших полонених земляків, щоб знайти серед них Альошку”, – розповідає друг Олексія Закревського Артем Малюк.
Олексій в колі друзівФото: Друг Олексія
Попрощатися з загиблим земляком прийшло чимало людей
Від страшної звістки про смерть нашого земляка минуло трохи понад рік. І два місяці – як його поховали на малій Батьківщині у Марʼянівці. Того похмурого лютневого дня попрощатися з героїчним земляком прийшли односельці, друзі, побратими, родичі загиблого, які живим коридором зустрічали його у день похорон. Всі з квітами, і ніхто не стримував сліз та емоцій.
„Я не помічала нічого й нікого, крім рідного обличчя Олексія, яке посміхалося з портрета біля закритої труни, – ділиться з нами Олена. – Вже потім, через деякий час, знайшла в собі сили переглянути фото й відео тих чорних днів. Кажуть, герої не вмирають? Ще і як вмирають...”.
Залишиться у памʼяті рідних і друзів завжди молодим
„Олексій назавжди залишиться в наших серцях, – каже зі слізьми на очах друг загиблого староста Марянівського округу Вадим Авдонькін. – Не хочеться в це вірити! Йому назавжди буде 28 років. Взагалі в нього багато планів було – та мало часу. І це настільки тяжко усвідомлювати! Він був найкращий серед тих кого я знаю, найкраща людина, найкращий син, найкращий брат, найкращий друг! Важко усвідомити, що ми вже ніколи не почуємо його веселого голосу зі словами: „Ну що, хлопці? Я їду додому, які там у нас плани на вихідні?”
Таким залишиться в памяті Олексій ЗакревськийФото: Надане сестрою
На глибоке переконання Олени Закревської, кожен солдат, який віддав своє життя, який захищав нас, заслуговує на звання Героя України. Тому нині Олена збирає підписи під петицією на сайті Президента України про присвоєння Олексію Закревському звання Героя України посмертно. Таким чином сестра хоче зберегти пам’ять про свого брата і просить усіх небайдужих земляків долучитися до підписання петиції.
Щоб підписати цю петицію потрібно пройти по посиланню: https://petition.president.gov.ua/petition/189908
Для цього необхідно авторизуватися та підписати петицію за допомогою інтернет-банкінгу або через портал „Дія”.
У публікації використані фото з сімейного архіву родини Закревських.
