Погодьтесь, людей з інвалідністю на вулицях Любашівки зустрінеш нечасто. І зовсім не тому, що вони соромляться своїх фізичних вад. Просто не всі з них можуть долати бар’єри, які для здорових любашівчан не є особливою перепоною. Це по центральній вулиці Софіїївській є зручні тротуари для пересування, інші – місцева влада намагається впорядковувати, час від часу грейдерує, ремонтує.
Біля ліцею №2 в смт Любашівка
Як справи з доступністю в Любашівці
Нашим співвітчизникам з обмеженими можливостями, як і всім нам, дуже хочеться зайти до магазину, помацати поглядом і продукти, та інший крам. Як кажуть, придбати те, що тобі до вподоби. Про це мені розповідала вже покійна Людмила Зубенко, яка багато років підряд боролась за життя після травми хребта. Цю жінку можна було зустріти і на ринку «Привокзальний», і в центрі. Багато років поспіль вона руками штовхала свого вірного помічника – крісло колісне. Руки від такого навантаження у неї були загрубілі, адже доводилось скрізь долати різні бар’єри. Жінка завжди переживала, щоб цей «транспорт» вчасно обміняти на новий, як це передбачено законодавством. Та щоб під час поїздки не зламався. Знала усі марки візочків, усе сподівалась, що родичі здогадаються та придбають за власний кошт зручний, з надійними колесами. Якось у них не склалось, та вона і не нарікала, бо ті мали свої проблеми. Крім ринку, Людмила могла під’їхати до установ, якщо у тому була потреба, магазинів. Звідти до неї виходили відповідальні працівники та продавці. Щоправда, і про це не можу не сказати, маленька пенсія з інвалідності не дозволяла їй шикувати.
Навряд чи по такому пандусу людина в кріслі колісному зможе заїхати в це кафе
Історія Лідії Сологуб
Є й інший приклад. Лідія Сологуб з Ясенового Другого, хоч жінка з раннього дитинства прикута до крісла колісного, та рук не опускає. Опанувала комп’ютер, активно спілкується у соціальних мережах, виставляє свої фото, висловлюється з тієї чи іншої теми, яку порушують читачі. Відвідує усі концерти відомих виконавців, які проходять у будинках культури Любашівки та Зеленогірського. Вона оточена увагою батьків, які завжди готові супроводжувати доньку на концерти чи тематичні зустрічі, які проводять бібліотекарі. Усі побутові проблеми вирішують тато й мама, саме вони ходять до магазинів, бо далеко не до кожного магазину є можливість заїхати людині у кріслі колісному. І все через те, що не скрізь пандуси відповідають Державним будівельним нормам. Ширина пандуса має бути від 1,2-2 метрів, кут нахилу – 3-5 градусів. По всій довжині пандус мають супроводжувати поручні з обох боків на висоті 0,7 і 0,9 м. Поручні роблять заокругленими на кінці. Вони виступають за початок і кінець пандуса (на 30 см). Так детально описую ці норми, бо ж їх дотримались не всі приватні підприємці. Стандарти витримуються у освітній галузі, медицині, органах місцевого самоврядування.
Коли у вас буде можливість, зверніть увагу на те, чи може маломобільна людина по пандусу піднятись до магазину, банку, аптеки. На жаль, у багатьох випадках зроблено це «для галочки», бо перед керівниками, незалежно від форм власності, через районну державну адміністрацію було поставлено вимогу створити належні умови для доступності осіб з обмеженими можливостями. Так і почали з’являтись споруди мало того, що під гострим кутом, та ще й без поручнів!
Нездоланий пандус
Усі цивілізовані країни давно змогли створити умови для пересування для маломобільних людей. А в Одесі мерія тільки тепер закупила трамваї, зайти до яких зможе будь-хто, не потрібно високо піднімати ноги. Громадяни з обмеженими можливостями не зазнають незручностей у відвідуванні торгових та розважальних центрів, державних установ. Цим допомогли їм адаптуватись у суспільстві, влада намагається однаково дбати про дітей та дорослих, у яких є проблеми зі здоров’ям, створювати усі умови для того, щоб вони могли повноцінно жити. Україна, хоч і меншими темпами, але рухається у цьому плані вперед. Якби ж іще не війна, саме вона вже призвела до збільшення кількості інвалідів серед чоловіків, серед постраждалих є жінки та діти.
Вільно пересуватись втрачають можливість і ті, що перенесли важкі травми, хвороби, і пенсіонери. У цьому плані руку на пульсі тримає голова ради ветеранів Любашівської селищної ради Галина Слободзян. Ось що вона розповіла:
— Як тільки я дізналась, що благодійний фонд «Довіра та майбутнє», який очолює Олена Рибакова, має можливість за кордоном замовити зручні ходунки на колесах, зробила заявку. Невдовзі отримали першу партію, ними забезпечили тринадцять громадян. Фонд передав ще одну коляску, пару милиць. Треба було бачити радість пенсіонерів, які не мали можливості самостійно виходити навіть з будинку чи квартири!
Пенсіонерка Світлана Володимирівна з приводу піднятої теми висловилась так:
— Ніхто не знає, де, як кажуть, впаде. Мій знайомий їхав на велосипеді по вулиці, колесо зачепилось за камінець. В результаті падіння отримав серйозну травму, переніс дві операції. Тепер ходить з паличкою і застерігає усіх велосипедистів бути уважними.
Людмила Мийнова, жителька Любашівки теж висловила свою думку:
Людмила Мийнова
— Я помітила, що у нас у селищі є маломобільні люди, але бачу, що доступ їм гарантований не скрізь, а особливо до магазинів. Не знаю, хто ті пандуси під таким градусом затверджував, але заїхати у торгову залу по ньому неможливо. От у лікарні інша справа, там у хворого є можливість безперешкодно заїхати і зайти на перший поверх. У лікувальному корпусі є вантажний ліфт. Спонсори забезпечили багатопрофільну лікарню колясками, ними доставляють хворих на рентген, КТ, ультразвукове дослідження. Добре було б, якби у нас відкрився реабілітаційний центр, така послуга потрібна не тільки цивільним громадянам, а й тим захисникам, які постраждали на полі бою у цій страшній війні.
Про те, у якому стані сьогодні доступність для маломобільних груп населення до соціальних, культурних закладів, установ в громаді, до закладів охорони здоров’я, магазинів, розповідає Любашівський селищний голова Геннадій Павлов:
Геннадій Павлов
— На території громади прийоми громадян проводять в таких закладах: у трьох адміністративних будівлях, одинадцяти старостатах, ЦНАПі, лікарні, двох амбулаторіях, 11 фельдшерських пунктах, 11 закладах освіти, 6 дошкільних закладах, 7 будинках культури, 3 клубах, 3 бібліотеках, одній будівлі Центру дозвілля, Будинку народної творчості ім. Ростислава Палецького, будівлі мистецької школи (інколи співпадає, що декілька закладів розташовані в одній будівлі).
І хоч всі об’єкти громади забезпечені пандусами, але мушу констатувати, що вони не відповідають державним будівельним нормам.
Селищна рада постійно працює над покращенням умов для маломобільних груп населення, але під час військового стану через обмежене фінансування їх всі виконати не можливо. Адже окрім облаштування пандусу потрібно додатково здійснювати роботи з реконструкції приміщень (це легке проходження дверних прорізів та сходів всередині приміщення, вбиральні, доступні меблі). Далеко не завжди давно збудовані споруди можна підлаштувати під нові будівельні вимоги.
Також на території громади є 142 діючі заклади (аптеки, магазини, соціальні установи), з них 19 не потребують облаштування пандусів, 27 – їх не мають, у 96 закладах вони є, та з них не всі відповідають державним будівельним нормам.
Питання доступності важливе не лише для тих, хто знаходиться в кріслі колісному. Воно також важливе для людей похилого віку, вагітних жінок, маленьких дітей, матусь, які штовхають перед собою дитячі візочки, наших військових, які повертаються з фронту, втративши здоров’я. Кожен із нас може стани тимчасово маломобільним та потребувати інклюзивної доступності. Тож мова йде про соціальну безбар’єрність, право кожної людини на участь у повноцінному житті суспільства. Тому дуже важливо, щоб здорові постійно дбали про тих, хто потребує їхньої допомоги.
Співавторка матеріалу Євгенія Погорєлая
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
