До других роковин з початку повномасштабного вторгнення російської орди на Україну, розповідаємо про ще одного Героя, який навічно залишиться в пам’яті рідних, близьких, знайомих і оберігатиме всіх в лавах безсмертного Небесного воїнства.
Олександр Гінжул – офіцер запасу, командир кулеметного взводу, люблячий син, чоловік, тато, хоробрий, мужній Воїн…
Олександр Гінжул
Мав мирну професію, та, не роздумуючи, пішов захищати Батьківщину і рідних
Важко писати про гідну і світлу людину в минулому часі. Знаючи, що більше вона ніколи не потисне руки бойовим побратимам, не посміхнеться своїм рідним, не пригорне до грудей маленьку донечку, свою любу первісточку, народження якої чекав з нетерпінням. Без нього опустіла земля для молодої дружини. А матері й батьку син залишив лише відлуння свого голосу, яке буде вчуватися їм щодня з кожного куточка оселі. Та ще усіх тішитиме його портрет, на якому він такий упевнений і серйозний. Хоча в житті був веселим, турботливим і дуже люблячим.
Щасливі Олександр і Світлана Гінжул з донечкою Анютою
Офіцер запасу Олександр Гінжул пішов боронити рідну землю від дикої рашистської орди у перші дні війни. Свого часу молодий чоловік закінчив Одеський Національний політехнічний університет, факультет машинобудування. І там на військовій кафедрі опанував ази військової науки. Йому присвоїли звання молодшого лейтенанта. Хоч і отримав погони, але не був кадровим військовим. Проте незабаром йому довелося закріпити вивчену теорію на практиці. У 2017 році він вирушив служити в АТО і таки став бойовим офіцером.
«Олександр взяв зброю до рук, бо розумів, що на сході країни розпочалась не спецоперація, а справжня війна, – з хвилюванням згадує 28-річна дружина героя Світлана. – Стверджував, що «сепари» полізли нахрапом, бо за ними стоїть велика сила. Передбачав, що та грізна сила (російська орда) не дасть Україні спокою»…
Незабаром, стоячи «на нулю» в Луганській області, О.Гінжул отримав підтвердження своїм найгіршим здогадкам. Військовослужбовець ніс службу у військовій розвідці, і йому одному з перших відкривались все нові й нові факти старанно приховуваної російської агресії. Служба у розвідці навчила його багатьом військовим премудрощам. То була сувора школа, яка примусила розбиратися в людях, аналізувати, не здаватися до останнього.
З своїм кулеметним взводом
Дуже люблю вас, тому досі живий
У Любашівці Сашко мав багато друзів. Товариський, добродушний, жартівливий, він ставав душею в кожній компанії. Закінчив Любашівський ліцей №1, був хорошистом. Хоча хлопець не корінний любашівчанин, бо народився в селі Бакша, колишнього Савранського району, все ж полюбив наше селище всією душею. Тут і долю єдину свою знайшов. Кілька років тому на випускному вечорі в рідній школі познайомився з гарною дівчиною, зі своєю майбутньою дружиною Світланою.
Олександр Гінжул з коханою дружиною і батьками
«Поряд з чоловіком мені завжди було легко, затишно й надійно, – пригортаючи маленьку донечку розповідає Світлана. – Ось лише один епізод. Якось спілкуємось пізно увечері по телефону. Він щойно дивом вийшов живим з пекельного бою, але дізнавшись, що ми не ховаємось до підвалу під час повітряної тривоги, не на жарт засмутився. Переживав за нас з Анечкою, за батьків і меншу сестричку так, ніби це не він, а ми знаходимось на лінії вогню».
Вдруге Олександр потрапив на схід України після 24 лютого 2022 року. Цього разу росія вже не ховалась зі своїми намірами - окупувати, знищити, стерти з лиця землі все українське. Вчорашнього учасника АТО-ООС мобілізували до бригади морської піхоти. А згодом направили до відомої нам, славної своїм бойовим шляхом, 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу ЗСУ. То вже була не окопна війна, а суцільне пекло.
Призначили нашого земляка командиром кулеметного взводу. Завдання кулеметників прикривати піхоту, подавляти вогневі точки противника, словом, давати гідну відсіч загарбникам. І вони й справді не давали ординцям просунутись уперед ні на метр. 31-річний командир був солдатам, часто набагато старшим за нього, і за мудрого керівника, і за чуйного батька. Часто сам виносив поранених бійців з поля бою, не очікуючи медиків бинтував рани, накладав джгут, ставав до кулемета на місце пораненого.
Так раділи хлопці визволенню Херсону
Разом з бойовими побратимами О. Гінжул звільняв Херсон. То була радісна, сповнена надії, сторінка військової біографії усіх наших визволителів. Вже не оборонялись, а йшли в наступ. Погнали ворога на схід за Дніпро і здавалось, що перемога вже недалечко, рукою подати. Але клятий рашист зубами вгризся в українську землю - лютий хижак не має звички віддавати здобич.
Кулеметний розрахунок не тільки б’є живу силу противника, а й сам є головною мішенню для нього. Тільки встигай повертатись, аби орки не накрили вогнем. Однак Бог, як то кажуть, милував. Кулі довго обминали сміливого командира, котрий завжди знаходився поряд зі своїми бійцями. Часто хлопці жартували, що їхній командир заговорений, тому намагались зайняти позицію поближче до нього. Світлана, спілкуючись з коханим у Вайбері, одного разу напівжартома запитала чи й справді хтось почаклував над ним. Олександр коротко написав відповідь: «Дуже вас люблю, тому й досі живий»…
Відбій повітряної тривоги
На початку зими 2022-го року їхній бойовий підрозділ дислокувався на Бахмутському напрямку. Йшли важкі кровопролитні бої за кожну висотку, за кожну вуличку невеликого, до цього невідомого села. Українські захисники чинили шалений опір переважаючим силам нападника. Ворог клав снаряди так щільно, що земля стогнала під ногами. 21 грудня 2022 року в нерівному бою за село Курдюмівка, Бахмутського району, Донецької області командир кулеметного взводу, Олександр Олександрович Гінжул загинув смертю хоробрих.
Олександр Гіжул із своїм другом і бойовим побратимом Олександром Колєсіним
Лише на хвильку десь відволіклась удача і снаряд розірвався зовсім поряд. Осколок пошматував Олександру плече, легені, зачепив інші внутрішні органи. Заступник командира, вірний його товариш, бойовий побратим і тезка Олександр Колєсін підхопив друга на руки і виніс з поля бою. Але мінно-вибухова травма була настільки серйозною, що жодні рятівні заходи не допомогли …
Коли полеглого героя привезли додому, занесли на подвір’я, над Любашівкою пролунав сигнал «Відбій повітряної тривоги».
Поховання Героя Олександра Гінжула
«Нам, рідним і близьким, здалося, що це Олександр подає знак, щоби ми більше не тривожились за нього, – витирає непрохані сльози Світлана. – Кількаденна нелюдська напруга, розпачливий крик душі ніби стихли з його появою. Він і мертвий підтримував нас, заспокоював, додавав сил не впасти, не збожеволіти».
Провести воїна-захисника в останній путь прийшло все селище. Людський потік заполонив головну вулицю населеного пункту. Військовослужбовці, котрі пліч-о-пліч зі своїм командиром дивились смерті в лице, теж прибули на прощання. Віддавали останню шану своєму справедливому, чесному, відповідальному командиру, справжньому офіцеру і патріоту України, не ховаючи сліз.
Маленька донечка Олександра і Світлани ще тільки вчиться розмовляти і уважно слухає, нашу розмову. Анютка вже знає відповідь на запитання «А де твій татко?» Дворічне дівча піднімає пальчика вгору і показує на небо. Коли маля підросте, то неодмінно пишатиметься своїм батьком.
В пам'яті рідних Олександр назавжди залишиться ось таким молодим і усміхненим
В душі я вірила, що він безсмертний…
З тих пір в іскристих очах Світлани поселився сум. Їй так не вистачає коханого, його безмежної любові, доброти і турботи. Ось ці рядки самі полилися з її серця:
Десь в душі я вірила, що він безсмертний,
Та навіки вже в строю
Єдиний, сильний і безмежний,
Не встане той, кого люблю…
У грудні 2023-го минув рік, як наш земляк відправився служити у небесне військо. А бойові побратими тут, на землі, його й на мить не забувають. Родині командира продовжують телефонувати хлопці зі Львівської області, з якими він служив у АТО. До речі, вони стверджують, що Олександра повинні були представити до нагороди, але щось не вийшло в паперовій круговерті. Проте вони все одно вважають його героєм. Із сім’єю заступника командира Олександра Колєсіна, котра мешкає в Роздільній, родина любашівчан подружилась як з рідними. Фронтове братство не здатні зруйнувати ні час, ні відстані, ні смерть, бо скріплене воно кров’ю і великою спільною метою, за яку кладуть голови кращі сини України.
Отож, командир кулеметного взводу 28-ї механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу О.О.Гінжул і далі веде за собою. Його приклад самопожертви і відданості, людяності і мужності вчить, надихає та звеличує українську націю.
Слава Україні!
Героям слава!
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
