Історія Захарівської багатопрофільної лікарні, якій нині вже 104 роки, – це не лише дати, будівлі, відділення та медичне обладнання. Передусім це історії людей. Тих, хто в різні роки працював тут, лікував, оперував, приймав непрості рішення, розбудовував лікарню і щодня ніс відповідальність за найдорожче – людське життя.
За понад століття у цих стінах працювало чимало яскравих, талановитих і харизматичних особистостей. Одним із таких людей, без сумніву, був Петро Петрович Коваль (1943-1999рр) – лікар-хірург, керівник, людина сильної волі та великої відданості медицині.
Петро Петрович Коваль
Від робітника – до лікаря і керівника
Петро Петрович був уродженцем Березівського району. Свій трудовий шлях він розпочинав звичайним робітником у радгоспі. Але прагнення до знань і бажання присвятити себе медицині визначили його подальшу долю.
У 1962 році він вступив до Одеського медичного інституту імені М. І. Пирогова. Навчаючись, не цурався найважчої роботи – працював санітаром в Одеській психіатричній лікарні. Можливо, саме тоді й формувалося те особливе розуміння медицини, у якій за діагнозом завжди потрібно бачити передусім людину.
У 1967 році Петро Коваль успішно закінчив інститут, здобувши кваліфікацію лікаря за спеціальністю «лікувальна справа».
Після навчання на нього чекала військова служба. Три роки він служив начальником кабінету авіаційної медицини та отримав звання лейтенанта медичної служби.
А далі розпочався новий, надзвичайно відповідальний етап його життя.
Лікар, який не лише керував, а й рятував
У 1970 році Петра Петровича призначили головним лікарем Цебриківської районної лікарні, а вже у 1972 році він очолив Фрунзівську районну лікарню – нинішню Захарівську багатопрофільну лікарню.
Посада керівника не віддалила його від пацієнтів. Адміністративну роботу Петро Петрович поєднував із хірургічною практикою.
Він був висококласним спеціалістом. За роки роботи провів безліч операцій, допоміг багатьом людям і врятував не одне життя.
Та його внесок залишився не лише у вдячній пам’яті пацієнтів.
Саме за керівництва Петра Петровича Коваля у 1977 році було збудовано двоповерхове поліклінічне відділення лікарні. Минуло майже пів століття, змінилися покоління медиків і пацієнтів, а ця будівля й сьогодні служить людям.
І, мабуть, це один із найкращих пам’ятників керівникові – справа, започаткована ним багато років тому, продовжує жити.
Петро Коваль на зборах у Фрунзівській лікарні
Вимогливий до себе й інших, але справедливий
Життя не буває прямою дорогою. У ньому трапляються круті повороти, які змінюють плани й долі.
У 1982 році Петро Петрович Коваль залишив Фрунзівську районну лікарню та продовжив професійний шлях хірургом у Кілійській районній лікарні.
Проте роки його роботи тут залишили по собі пам’ять, яку не стер час.
Люди, котрим довелося знати та працювати з Петром Петровичем, згадували його як надзвичайно цілеспрямовану й високоінтелектуальну людину, талановитого організатора, вимогливого, але справедливого керівника.
Він був принциповим і водночас чуйним. Дисциплінованим, пунктуальним, виваженим у рішеннях. Умів вимагати – передусім від самого себе.
А ще мав дуже важливу для керівника і лікаря рису: умів не просто слухати людей – умів їх чути.
56 років життя – і слід, який залишився назавжди
Доля відміряла Петру Петровичу небагато – лише 56 років.
Але цінність людського життя визначається не тільки кількістю прожитих років. Вона – у тому, що людина встигла зробити, кому допомогла, кого врятувала, що створила і яку пам’ять залишила після себе.
Петро Петрович Коваль прожив яскраве, діяльне життя, значну частину якого присвятив медицині та служінню людям.
Він лікував. Оперував. Керував. Будував. Брав на себе відповідальність. І залишив частинку себе в історії нашої лікарні.
Пам’ять, що повертає імена
23 вересня 2026 року у Захарівській багатопрофільній лікарні – особливий день.
На знак вдячності та поваги тут встановили меморіальну дошку Петру Петровичу Ковалю, аби увічнити пам’ять про лікаря і керівника, який свого часу зробив вагомий внесок у розвиток закладу.
На урочистостях були присутні почесні гості: Марат Петрович Коваль – син Петра Петровича Коваля; Олексій Кузьмич Осійчук – Захарівський селищний голова, а також колектив Захарівської багатопрофільної лікарні.
***
Це більше, ніж пам’ятна дошка на стіні.
Це нагадування нинішнім і майбутнім поколінням медиків про людину, яка колись ходила цими ж коридорами, поспішала до операційної, приймала складні рішення, переживала за лікарню та її пацієнтів і будувала те, чим ми користуємося сьогодні.
Відсьогодні ця меморіальна дошка залишатиметься тут не просто як знак минулого.
Нехай вона нагадує нинішнім і майбутнім поколінням медиків про людину, яка колись ходила цими коридорами, поспішала до операційної, лікувала людей, приймала відповідальні рішення, розбудовувала лікарню і залишила після себе справу, яка продовжує жити.
Бо лікарня – це не лише стіни. Лікарня – це люди.
І доки ми пам’ятаємо їхні імена, розповідаємо їхні історії та продовжуємо справу, якій вони присвятили життя, – вони залишаються частиною великої історії Захарівської лікарні.
Світла пам’ять Петру Петровичу Ковалю. І щира вдячність за те, що частину свого життя він віддав нашій лікарні та її людям.
Слідкуйте за нами в Facebook та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими
