Так нам сказав під час спілкування 25-ти річний Микола Баранов, який втратив на війні обидві нижні кінцівки.
Це зараз таких, як він, поки що мало в Захарівці. Дуже багато хлопців, хто втратили ноги на війні, зараз на протезуванні чи реабілітації. Але вони повернуться додому. Крім них, питання доступності та безбар’єрності громади актуально і для багатьох інших категорій людей.
Як, наприклад, потрапити в аптеку на вулиці Одеській, 60 матусі з візочком, коли там від пандусу лише назва? Та й послугами єдиного банку в Захарівці люди ні на кріслі колісному, ні на милицях скористатися не зможуть – там лише круті високі східці, про доступність не йдеться.
Тож разом з Миколою Барановим ми проїхалися основними локаціями Захарівки, щоб на власні очі побачити наскільки наше селище дружнє до людей з обмеженими фізичними можливостями. Але про все по порядку.
Під’їхати до Будинку культури на кріслі колісному у Миколи не вийшло
Знайомтеся – наш захисник Микола Баранов, який ні за яких обставин не втрачає оптимізму і віри в життя
Миколі Баранову, який проживає в Захарівці, 25 років. Незважаючи на молодий вік, він вже чимало побачив у житті болю і горя. З трирічного віку, після смерті матері, разом ще з п’ятьма братами і сестрами виховувався по притулках та інтернатах. Здобув середню спеціальну освіту за фахом маляр, штукатур, плиточник.
Микола на фронті. Весна 2023 року
З перших днів повномасштабного вторгнення мобілізувався до 126 бригади 221 стрілецького батальйону Одеської територіальної оборони. Після двомісячного інтенсивного навчання воював на Херсонському напрямку. Під час запеклого жорстокого бою в 10 липня 2023 року в районі Кринок і Козачих лагерів отримав важке поранення, після якого втратив обидві нижні кінцівки вище колін.
«Це був страшний бій. Коли нас переправляли десятьма човнами на лівий берег, запевнили, що там чисто, - згадує Микола. – Але реальність виявилася протилежною – нас там чекали рашистські міномети і танки. Шість човнів до берега не дісталися – їх розбили і потопили разом із хлопцями. З двадцяти шести моїх бойових побратимів з того бою в живих залишилося семеро».
Як розповів нам воїн, отримавши важке поранення болю спочатку не відчув, лише ноги якось заніміли. Хотів підвестися і не зміг. Лише тоді побачив, що замість ніг у нього – криваве місиво і рясно біжить кров. Сам наклавджгути, щоб хоч якось спинити кровотечу. А там і побратими до нього дісталися, надали яку могли допомогу та змогли евакуювати на правий берег.
***
Понад чотири місяці лікувався в госпіталях і реабілітаційних центрах. Після госпіталю його відправили додому під нагляд місцевих лікарів. Тут робили необхідні перев’язки та маніпуляції.
В госпіталі
«Знаєте, в нашій лікарні працюють прекрасні фахівці і чудові люди. А ось дехто з відвідувачів вразив своєю черствістю. Хоч і бачили, в якому я стані, але чергою поступитися не хотіли категорично… Не думайте, я не нарікаю, але було боляче і неприємно»… – розповідає юнак.
Його весь цей час не полишають увагою і підтримкою бойові побратими та друзі. Ось і нещодавно, коли зламалося електричне крісло колісне, вони оперативно скинулися і придбали для юнака новий засіб пересування – більш сучасний і комфортний. Та чи всюди він зможе на ньому потрапити?
Що показало наше обстеження
Свою спільну прогулянку з Миколою ми розпочали біля Будинку культури. Прекрасна велична будівля, та, на жаль, зовсім не пристосована для того, щоб в неї могла потрапити людина в кріслі колісному. Навіть щоб виїхати на площу перед ним, потрібно зробити чималий гак, адже високий бордюр не дає такої можливості. Наступна, практично нездоланна перепона – крутий пандус. Не знаю, скільки потрібно здорових чоловіків, щоб виштовхати на нього крісло колісне з людиною.
Нездоланий пандус біля Будинку культури
Це стосується і більшості магазинів, які розташовані в центрі селища. Ось біля «Щедрого кошика» двоступеневий пандус наче і є, але коли його проектували, взагалі не врахували особливості пересування на кріслі колісному. Тому й подолати його неможливо.
Піднятися сюди на кріслі колісному неможливо
Свого часу держава встановила суворі вимоги - біля кожної державної установи чи організації мали побудувати пандуси. Справді, яка благородна мета! Та ось виконання її ніхто не регламентував. І, як результат, більшість пандусів спорудили «для галочки». Як не прикро, це стосується, адміністративного приміщення Захарівської громади, пенсійного фонду, дитячої музичної школи.
***
А ось в місцевій лікарні та відремонтованому ліцеї вже все було зроблено відповідно до державних будівельних норм: витримані кути нахилів пандусів, облаштовані зручні туалети. В ліцеї навіть є комфортний вантажний ліфт.
***
Можуть люди в кріслі колісному без перешкод і в задоволення провести свій час і в центральному парку, який є справжньою окрасою нашого селища.
В парку створені необхідні умови для людей з інклюзією
Проте надвисокі бордюри нових тротуарів та відсутність плавних спусків на пішохідних переходах не сприяють безперешкодному пересуванню людей, які мають інвалідність.
Єдина аптека, послугами якої легко може користатися Микола Баранов і такі люди, як він – розташована в приміщенні колишньої автостанції.
«Справедливості ради хочу зазначити, що попри відсутність нормального пандусу великих проблем в спілкуванні з головою громади та фахівцями селищної ради у мене немає, – стверджує юнак, – Вони завжди відгукуються на мої звернення, чергові в селищній раді відразу кличуть до мене того, кого потрібно, а селищний голова завжди бере слухавку, вислуховує і сприяє вирішенню питань, з якими я до нього звертаюся».
Яка позиція влади
Як нам розповів Захарівський селищний голова, проблему доступності в громаді тримають на контролі, і найближчим часом планують переробити пандус до адмінприміщення та Будинку культури. Поступово приведуть у відповідність до державних будівельних норм всі об’єкти.
«Ми розуміємо, що інклюзія передбачає повне включення всіх людей, незалежно від фізичних ознак і наявності інвалідності, у суспільне життя. – сказав Олексій Осійчук, – Це можливість відвідувати громадські місця, здобувати освіту, отримувати соціальні послуги, організовувати свій відпочинок, обслуговувати себе, піклуватися про свою безпеку. Адже кожен, може опинитися на місці людини в кріслі колісному. І хоч можливості бюджету через війну в нашій країні дуже обмежені, робитимемо все, щоб ці проблеми вирішити».
Співавторка матеріалу Євгенія Погорєлая
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
