Багато хто вважає, що питання інклюзивної доступності стосується лише людей, які пересуваються в інвалідних візках. Насправді вона важлива також для людей похилого віку, вагітних жінок, маленьких дітей, матусь, які штовхають перед собою дитячі візочки, наших військових, які повертаються з фронту, втративши здоров’я. Врешті, ніхто з нас не застрахований від того, що впаде і зламає ногу – і у цьому випадку також стане тимчасово маломобільним та потребуватиме інклюзивної доступності.
В демократичних країнах цій темі давно приділяють велика увага, все більшого значення вона набуває й в Україні.
Треба зауважити, що мова не лише про фізичну доступність людей до установ, магазинів і побутові зручності. За цим стоїть значно більше – соціальна безбар'єрність та забезпечення рівного для всіх права на участь у житті суспільства: відвідування різноманітних заходів, комфортне самопочуття в соціумі, можливість реалізувати активну життєву позицію і, врешті, це ще питання про людську гідність.
Як почуваються маломобільні люди в Кодимі, які перепони доводиться їм долати на вулицях міста, що вони роблять задля виправлення недоліків та як на їх запити реагує влада – про це наша нинішня розмова.
Як тут пересуватися людині в кріслі колісному
Громадські активісти провели рейд-перевірку на центральній вулиці міста
Переважна частина мешканців міста, доки їм вистачає здоров’я, не помічає елементів доступності (чи недоступності). Та спробуйте уявити себе людиною з інвалідністю, у візку, і пройдіться вулицею, усвідомлено звертаючи увагу на висоту бордюрів вздовж (а іноді й поперек) тротуарів, сходинок біля магазинів (особливо біля тих, де досі нема пандусів) – і ви будете здивовані тим, як багато бар’єрів на своєму шляху доводиться долати маломобільним людям. Більшість з нас, коли бачить пандус, не звертає уваги на те, під яким кутом він встановлений і наскільки легко ним піднятися у візку чи штовхаючи візок з дитиною перед собою; ми не придивляємося, чи нема біля нього нерівностей, які заважають заїхати на пандус, і чи взагаліє можливість добратися до нього з вулиці.
У мобільних людей зовсім інша, значно комфортніша реальність. Але суспільство повинне навчитися бути емпатичним і створити умови, в яких би й маломобільні люди почувалися комфортно.
На початку травня громадські активісти Кодими провели моніторинг з інклюзивної доступності. Аудит пройшов винятково по вулиці Соборній, адже саме на ній розташовані державні установи, організації, переважна кількість магазинів, аптек та інших соціально значимих об’єктів.
Громадська організація осіб з інвалідністю
Після цього було відібрано з багатьох об’єктів лише 5, стосовно яких з проханням про усунення недоліків громадські організації звернулися до Кодимської міської ради.
Чому тільки п’ять, якщо по Соборній чи не більшість магазинів не оснащені пандусами, мають перед входом щонайменше одну сходинку, яка стає перепоною, як-от наприклад, навіть у недавно збудованих приміщеннях, де розташовані «Шик і блиск», «М’ясомаркет», «Сімейна пекарня», «Чистий дім»? Очевидно, що проблемних об’єктів значно більше п’яти. Але, як пояснили активісти, розуміючи фінансові труднощі громади, вони вибрали лише ті проблемні ділянки, виправлення недоліків на яких не є фінансово обтяжливим і які відносяться до того, що треба зробити першочергово. Адже передусім людині в інвалідному візку потрібно всього лише безперешкодно доїхати тротуаром туди, куди їй потрібно. Про наявність пандусів, східників чи підйомників зараз не йдеться – то має бути другим кроком, а завдання №1 – просто добратися до входу (в установи, магазини, аптеки).
Про що йшлося в листі громадських організацій до міської ради
Передусім слід зазначити, що підписанти – представники тих верств населення, інклюзивна доступність для яких – це необхідність. Під зверненням поставили підписи керівники наступних громадських організацій:
- «Організація осіб з інвалідністю» – Олександра Драгомаз;
- «Бойове братерство Кодимщини» – Михайло Шепітко (в.о. голови);
- «Перший оберт» – Ірина Шевченко;
- «Організація ветеранів» – Іван Тростянецький;
- «Ветерани Афганістану» – Сергій Когут;
- «Союз Чорнобиль» – Іван Кучеренко.
Лсит представників громадських організацій
В листі, адресованому Кодимському міському голові Сергію Лупашку, вказано наступне:
«Сьогодні переважна кількість об’єктів фізичного оточення не є адаптованою для користування ними осіб з інвалідністю та інших мало мобільних груп населення. Особливо актуальною ця проблема стає в часи війни та післявоєнний період, коли військові та цивільні зазнають каліцтв через обстріли рф. Тому так важливо вже зараз запроваджувати в Кодимській громаді універсальний дизайн та ліквідовувати на пішохідних маршрутах перешкоди, які створюють труднощі маломобільним людям, а саме:
- людям з інвалідністю
- військовим після поранення
- батькам з малими дітьми
- особам з тимчасовим поушенням здоров’я
- вагітним жінкам
- літнім людям
- людям з захворюваннями опорно-рухового апарату, які користуються ходунками чи тростинами
- людям в період відновлення після травм та операцій
***
Таким чином, категорія маломобільних людей складає 30-50%. До того ж, кожна людина в той чи інший період життя може потребувати фізичної безбар’єрності. Тому ця тема актуальна для всіх мешканців громади, бо справа не лише у піклуванні про людей з інвалідністю, а й про гідність кожного з нас в різних життєвих ситуаціях.
Від імені громадських організацій, що підписалися нижче, звертаємо вашу увагу на перешкоди, які існують в громаді, для маломобільних людей та надсилаємо наші пропозиції. Просимо якомога швидше їх усунути та залучити представників наших організацій на етапі проектування інфраструктурних змін та на етапі прийому виконаних робіт.
Просимо надіслати відповідь по кожній локації в Додатку окремо».
5 локацій, де потрібно усунути перешкоди на шляху маломобільних людей
- Ділянка біля залізничного вокзалу: у двох місцях тротуар настільки пошкоджений, що в інвалідному візку проїхати складно.
- Бордюри по вулиці Соборна, наприклад, біля ТЦ «Смайл» і Центру зайнятості. Там є пандуси, але добратися до них проблематично через бордюри поперек тротуару. Всього таких перешкод на головній вулиці Кодими 18. Громадські активісти запропонували їх понизити «в нуль».
- Центр зайнятості та приміщення міської ради (де знаходиться ЦНАП, відділення Пенсійного фонду України, відділення управління соціального захисту). Біля приміщень обладнано пандуси, але безперешкодного шляху до них нема – тротуар і доріжку до приміщень розділяють сходинки, тож потрібно облаштувати пандуси і біля сходів.
- Тротуар біля будівлі міської ради. Переважно на відремонтованих ділянках враховуються потреби мало мобільних людей, та є недопрацювання: складно виїхати по пандусу навпроти будівлі і заїхати на пішохідний перехід через невдале розташування цих елементів; тротуар понизили, але поряд залишилася сходинка, яка перешкоджає пересуванню на колесах. (Тому громадські організації в листі пропонують залучати їх представників до проектування інфраструктурних змін на етапі прийому виконаних робіт задля уникнення таких невідповідностей).
- Пішохідний перехід біля будинку № 61 по вул.Соборна: немає пониження бордюра, що обмежує доступ малобільних людей до пішохідного переходу.
Як проїхати по цьому тротуару людині у кріслі колісному
Що думають про ситуацію активісти
Олександра Драгомаз:
– Хочу відзначити, що за останні роки в Кодимі відчутно змінилася ситуація з доступністю. Багато нових об’єктів в експлуатацію здають вже відразу з пандусами, поручнями. Та й у старих приміщеннях свідомі власники, підприємці, керівники установ та організацій, які у них розміщені, також турбуються про доступність. Водночас залишається чимало об’єктів, доступність до яких не забезпечена.
Ми, пересічні громадяни, можемо вплинути на ситуацію, лише звернувшись за підтримкою до влади. Наша місія – донести міській раді інформацію про те, де вимоги законодавства щодо інклюзивної доступності не виконують. Що ми й зробили.
Ми розуміємо, що доведення всіх об’єктів громади до належного рівня доступності – справа не одного дня і вирішуватиметься поступово, однак вважаємо, що цей процес варто прискорити з огляду на те, що кількість маломобільних мешканців Кодимщини стає все більшою, зокрема через повномасштабне вторгнення росії – наші захисники повертаються після важких поранень, з інвалідністю.
У ГО «Організація осіб з інвалідністю» ніколи не було непорозумінь з місцевою владою. Ми, зауважу, звертаємося рідко, відмови ніколи не чули. Завжди відгукуються на наші запити і Сергій Іванович, і заступниця міського голови з гуманітарних і соціальних питань Антоніна Степанівна Москалюк. З великим розумінням до наших потреб ставиться і заввідділом з питань соціального захисту населення та охорони здоровя Світлана Василівна Покиньборода. Тому відповідь, яку ми отримали цього разу, мене збентежила. Ми ж не просили нічого вартісного, що потребувало би неймовірних зусиль.
Я сподіваюся, що влада все-таки змінить своє рішення.
Іван Тростянецький:
– Я думаю, що сталося непорозуміння, у міській раді просто неправильно зрозуміли, чого хочуть громадські організації. У мене склалося враження, що вони подумали, що ми хочемо ремонту тротуарів по всьому місту і тому подібного, а цього зараз влада й справді не може зробити.
Якби міський голова чи його перший заступник зосередили увагу на локаціях, то відповідь, напевно, була б іншою. Дійсно, знизити чи прибрати бордюр серед тротуару – не проблема, на це не потрібно ні великих коштів, ні залучення великої кількості працівників. З огляду на те, що насправді Кодимська міська рада чимало робить для громадян, у тому числі й маломобільних, я не думаю, що Сергій Іванович Лупашко був би проти того, щоб допомогти їм і по цих 5-и локаціях. Повторюю: просто, активісти і влада не зрозуміли одне одного.
А питання безбар’єрності сьогодні набирає обертів і завтра воно стане ще актуальнішим, адже війна робить свою хижу справу, додає людям хвороб і каліцтв. Наша громада – не виняток, тож вирішення проблем інклюзивної доступності на часі.
Ірина Шевченко:
– Я – мати немовляти і часто пересуваюсь містом з дитячим візком. Тобто я з проблемами інклюзивної доступності знайома не з чужих слів. До того ж, я більше 4 років цікавлюсь вивченням урбаністики, містопланування та працюю в сфері розвитку сталої міської мобільності у складі команди ГО Спільно HUB з м. Запоріжжя.
Можливо, комусь здається, що у нас дуже мало таких громадян, бо ми мало бачимо на вулицях міста людей в кріслах колісних? Так, ми їх зустрічаємо не часто. Знаєте чому? Бо вони сидять вдома, як у нірках, і не можуть виїхати в місто. Ледь не на кожному кроці їм треба долати перешкоди. Ми маємо зробити все можливе, щоб соціально активні люди, втративши здоров'я, могли продовжувати бути соціально активними і надалі, за можливості вільно пересуватись містом. Це питання людської гідності, яку наявність бар’єрів принижує.
Дуже хотілося би, щоб це розумів кожен, зокрема й влада. Велику роль грає і черговість панування дій. Небагато користі у пандусах біля будівель, якщо людина у кріслі колісному чи з дитячим візком не має можливості до тих пандусів доїхати по тротуару поряд. Тому, на нашу думку, варто починати з усунення недоліків на вулицях, на які ми вказали у листі, та залучати представників маломобільних людей до цього процесу. Бо коли не залучають, виходить як з пішохідним переходом навпроти міської ради: в минулому році його понизили, але зі сторони площі залишився бордюр. І в результаті інклюзивним він так і не став, хоч витрачені немалі кошти.
Як так виходить, що розширення вулиці жоден закон не вимагає – а в бюджеті знаходять для цього чималі кошти, водночас щодо інклюзивної доступності вимоги законодавства і суспільства зростають – а в бюджеті громади на це нема грошей? До того ж, маломобільним людям здолати 14 метрів проїжджої частини важче, ніж 9 метрів, як було раніше.
Основою діяльності влади має бути людиноцентризм. Коли ми жили в Мелітополі, у нашої команди була дуже плідна співпраця з місцевою владою. Там, коли небайдужі мешканці громади кажуть: «У нас є пропозиція» або «Ми бачимо проблему, яку треба усунути», – представники міської ради дякують, слухають, йдуть назустріч. Врешті, всі залишаються задоволені: і люди, для яких зробили добре, і влада, діями якої мешканці задоволені і розділили з нею відповідальність за проведені роботи. Чомусь в Кодимі не так: ініціативу громадян влада сприймає, м’яко кажучи, без ентузіазму, як виклик, з яким треба боротися і замість рішення – отримуємо відписки.
Ми, активісти, представники громадських організацій, хочемо і можемо бути корисними для громади. Активні мешканці громади – не вороги влади, а її помічники, треба просто навчитися приймати допомогу, пораду, чужу думку. Так працює демократія. Це одна з тих цінностей, яка відрізняє нас від наших ворогів і за яку ми боремось.
Закон «Про доступ до публічної інформації» – саме про доступ, а не про недоступність
Відповідь першого заступника міського голови Олега Чернійчука зводиться до відмови – на сьогодні та обіцянки на краще – на невизначене майбутнє. У двох останніх абзацах просторого листа на понад півтори сторінки вказано:
«Відповідно до бюджету Кодимської міської територіальної громади на 2024 рік (зі змінами) кошти на благоустрій населених пунктів (ремонт доріг, тротуарів, пішохідних переходів) на даний час відсутні, відповідно проектування та виконання робіт по якнайшвидшому усуненню перешкод, зазначених у вашому колективному зверненні, провести неможливо.
Надалі при плануванні робіт по благоустрою населених пунктів громади (ремонт доріг, тротуарів, пішохідних переходів) виконавчі органи Кодимської міської ради будуть звертати увагу на доступність та комфорт пересування вулицями населених пунктів громади маломобільних верств населення, а також, по можливості, долучати громадські організації до обговорення».
По кожній локації, як того просили громадські організації, перший заступник міського голови відповіді не надав. Натомість він послався на частину 6 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»: «…місцеві ради та їх виконавчі органи призупинили надання відповідей на звернення підприємств, установ та організацій, звернення громадян, посилаючись на обставини непереборної сили незалежно від того, чи ведуться безпосередньо бойові дії на території громади».
Насамперед треба зазначити, що у статті 22 йдеться про відмову та відстрочку в задоволенні запиту на інформацію. Але ж громадські організації не робили ніякого запиту на публічну інформацію – то було звернення щодо покращення фізичної доступності, тож незрозуміло, чому в міській раді вирішили опиратися на цю статтю закону.
Врешті, якщо навіть ми погодимося з тим, що звернення і запит на інформацію – це те ж саме, то, поцікавившись частиною 6 статті 22, прочитаємо наступне: «Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення».
Крім того, у наступній частині тієї ж статті вказано, що у рішенні про відстрочку в задоволенні запиту мають бути зазначені причини, у зв’язку з якими запит не може бути задоволений у встановлений Законом строк, а також строк, у який він буде задоволений. Проте, ані причин, ані строків міська рада у своїй відповіді не вказує.
Важливо, що згадана Олегом Чернійчуком стаття 22 визначає конкретні причини, з яких розпорядник інформації має право на відмову чи відстрочку:
«1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону».
Жодна з них у відповіді громадським організаціям не вказана, тож залишається таємницею, які «причини непоборної сили» могли завадити розглянути окремо кожну з 5-и вказаних локацій. Може, справа просто у відсутності бажання дослухатися до активістів?
Так само незрозуміло, навіщо в останньому абзаці відповіді Олег Чернійчук використовує слова «по можливості»: «…виконавчі органи Кодимської міської ради будуть звертати увагу на доступність та комфорт пересування вулицями населених пунктів громади маломобільних верств населення, а також, по можливості, долучати громадські організації до обговорення».
Що може позбавити місцеву владу можливості долучати до обговорення громадські організації? Та нічого, крім відсутності бажання.
В цілому ж, якщо говорити про Закон, то він – не про те, що влада має право ігнорувати запити громадян, а навпаки, про те, що вона зобов’язана на них відповідати, на що вказує ст.20. Звісно, крім тих випадків, коли є «мотивована підстава відмови» (ч.4 ст.22). Отже, користуватися ним як засліном від людей, підміняючи поняття (звернення і запит), – не найвдаліша ідея.
Співавторка матеріалу Євгенія Погорєлая
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
