Остання субота травня – День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження.
В Україні перша друкарня запрацювала ще в XVI столітті, у Львові, і поліграфія та книговидавництво стрімко розвивалися кілька століть поспіль, час від часу переживаючи кризи. Однак, найкризовіші часи для галузі – зараз. Одна за одною припиняють діяльність невеликі друкарні, які ще не так давно функціонували у кожному райцентрі, а крупні поліграфічні підприємства потерпають через різке зменшення кількості замовлень та все вищі й вищі ціни на папір, якого в Україні досі не виробляють.
І хоча Кодимська друкарня, на відміну від Подільської та багатьох інших друкарень Одещини, наразі функціонує, проте жодного фахівця з поліграфії на підприємстві вже нема. А остання фахова поліграфістка потрапила під скорочення у січні 2023 року – день у день через 42 роки з дати початку роботи на цьому підприємстві.
Саме про неї – Валентину Максимівну Бондаренко – наша сьогоднішня розповідь.
Юна лінотипістка Валентина за роботою
«Як тільки я побачила лінотип – в той же момент зрозуміла, що це – моє і нічого іншого мені не треба»
Валентина народилася на Полтавщині, в родині сільських медиків: батько був фельдшером, а мати – акушеркою. Тому питання про вибір професії у дівчини не поставало. Вона зросла в атмосфері термінових викликів і через призму батьків мимохіть сприймала життя винятково як можливість лікувати, допомагати, рятувати інших.
Тож, закінчивши 8 класів, Валентина вступила до Черкаського медичного технікуму, в якому провчилася… три тижні. Перший місяць навчання «увінчувався» присутністю студентів на розтині тіла. Тут-то Валентина зрозуміла, що медицина – то не її стезя, відрахувалася з начального закладу і жодного разу про це рішення не пожалкувала.
Але як визначитися з подальшою долею – спочатку жодних ідей у неї не виникало. Та, як це іноді буває, зробити безпомилковий вибір допоміг випадок.
Старша сестра Валентини – Ніна – в той час навчалася в Харкові на лінотипістку. Якось Валя вирішила навідати сестричку і поїхала до неї погостювати. Там вона вперше побачила лінотип. Далеко не всі читачі знають, що то таке, тож пояснення не будуть зайвими.
Ось він - лінотип
ЛІНОТИП – це вид поліграфічного обладнання, рядковідливний набірний апарат, винайдений у 1884 році американським інженером Оттмаром Мергенталер.
Конструктивно лінотип складався з клавіатури, кас з наборами лінотипних матриць, верстатки, в якій формувалася рядок, і відливного апарату. Оператор за допомогою клавіатури набирав рядки тексту з окремих літерних матриць (з рельєфним зображенням символів) і пробільних клинів, що дозволяють регулювати ширину міжслівних прогалин. Після закінчення набору рядки складач затискав спеціальну кнопку і клини провалювалися між словами на всю можливу глибину, забезпечуючи таким чином рівні пробіли між ними. Набраний рядок служив формою для відливання лінотипних рядків з металу (друкарського сплаву, гарту). З відлитих рядків версталась друкована форма, а матриці і клини, складові рядка, автоматично поверталися в спеціальні сховища (магазини лінотипу) для повторного використання за допомогою спеціального ланцюга. Лінотип широко використовувався в поліграфії, поки не з'явилися технології фотонабору і комп'ютерної верстки. (Пояснення ni.biz.ua)
Чи може випадкову людину зачарувати лінотип? Випадкову – аж ніяк, але Валентина Бондаренко в поліграфії – людина не випадкова.
В.Бондаренко і лінотип
«Я й сама не можу пояснити, як це сталося. Але як тільки я побачила лінотип – в той же момент стало ясно, що оце – моє, і нічого іншого мені не треба, що вчитися я буду лише на лінотипістку», – згадує Валентина Максимівна.
Не відкладаючи в довгу шухляду, зразу подала документи на вступ до Харківського технічного училища, звідки вийшла фаховою лінотипісткою.
Часи становлення і розцвіту районного поліграфічного підприємства
На роботу в Кодимську друкарню молода спеціалістка прийшла в січні далекого 1981 року. Підприємство стало її першим і останнім робочим місцем аж до моменту скорочення.
На той час друкарня була потужним підприємством, яке друкувало продукцію не лише на потреби району, області чи республіки.
Колектив друкарні
«У нас було багато крупних замовників по Україні, не менше – в тодішній Молдавії. Роботи було багато, ми працювали в дві зміни – так і справлялися з обсягами», – розповідає лінотипістка.
Надія Борова у своїй книзі «Нариси з історії Кодими» не обійшла увагою Кодимську друкарню і почала з часів створення підприємства.
«Це підприємство було створене ще в 30-х роках минулого століття. Тоді його єдиною функцією був випуск щойно заснованої районної газети «Колгоспник Кодимщини». Днями, а деколи і ночами, поліграфістам доводилося вручну набирати сторінки видання. Робота була нелегка.
В 50-х роках в друкарні з`явилося нове обладнання, яке полегшило тяжку працю.
За час існування друкарні поліграфісти працювали над випуском «Червоної Зірки», яка прийшла на зміну «Колгоспнику Кодимщини», пізніше – «Вістей Кодимщини».
***
Минали роки, змінювалися керівники: В.І. Коротнянський, В.В. Мельник, М.Г. Гальчинський, В.І. Найдьонов, М.Л. Зарванський, В.І. Дергільова, І.С. Мервінський. Змінював свій склад і колектив. Хтось не витримував напруженої роботи і знаходив собі легший хліб, але були й такі, що залишалися відданими справі поліграфії до пенсійного віку: М.І. Баликова, В.М. Левицька, Н.І. Шутурминська, В.А. Сєчина, Н.П. Немировська, І.В. Хмельовська. Деяких вже нема серед живих: Г.С. Лисюк, К.А. Куцого, Б.М. Магазінер, М.В. Дейнер, В.С. Тузової.
Сьогодні ж, як і у всіх, у Кодимський друкарні існують певні проблеми: застаріле поліграфічне устаткування, нестача коштів на переоснащення: високі ціни на папір... Але керівництву вдається їх долати чи обходити. Тепер друкарня розширила сферу своїх послуг. Крім випуску різної продукції: брошур, книжок і твердих обкладинках, різних посвідчень, пам`ятних адрес, запрошень, візитних карток, бланків, поліграфісти видають і свою газету «Нова доба», – писала авторка нарисів у 2016 році.
Колектив друкарні в національному вбранні
«Нова доба» трудового колективу Кодимської друкарні – перша незалежна газета на півночі Одещини
«Нову добу» трудовий колектив друкарні заснував і самостійно видавав у часи керівництва Івана Сільвестровича, який став редактором газети. То було незалежне від влади району видання, яке видавалося без дотацій з бюджету і сторонньої допомоги. Оскільки редактор, користуючись незалежністю, дозволяв собі й журналістам вільнодумство і критику владних інстанцій, «Нова доба» мала досить непоганий тираж, хоча на її рекламу і передплату ніхто, крім самих журналістів, не працював.
"Нова доба" друкарні
Валентина Максимівна щодо «Нової доби» зауважує:
«Наша газета була єдиним виданням, яке надрукувало в повному обсязі «Думу про Кодиму» Петра Надутика. Для історії краю це дуже важливо, тому до нас і через десятки років після того зверталися вчителі, учні та пересічні мешканці Кодимщини в пошуках випусків з «Думою…». Окремою книгою вона, на жаль, так і не вийшла».
Власне, і сам факт, що в «Новій добі» працював Петро Петрович Надутик, заслуговує на повагу.
Петро Надутик, письменник, журналіст "Нової доби"
«Нова доба» була справді народною газетою, в якій друкувалося багато дописів пересічних мешканців району, їх життєві історії, думки, в тому числі й політичні погляди. А це були часи перебудовні, коли бачення майбутнього було строкатим – у кожного своє, а водночас тоді, попри перебудовну скруту, люди плекали надії на завтрашній день. Наша газета була рупором для всіх небайдужих – такою її й задумав директор друкарні.
Взагалі, Іван Сільвестрович Мервінський добре відчував час, був готовим до викликів, до запровадження новацій. Під його керівництвом, наприклад, друкарня почала займатися ще й бджільництвом. Зарплати тоді були хоч і невеликі, але без збоїв, а в якості підтримки працівники отримували мед. Після розпаду срср, звичайно, зменшилося виробництво бланків, але він не сидів на місці, шукав і знаходив замовників та додаткові можливості заробітку – мед, малина…
Присвятили життя професії
Валентина Бондаренко прийшла в колектив під час директорства Валентини Дергільової. Сувора і вимоглива директорка вже після трьох місяців роботи направила молоду лінотипістку на обласний конкурс поліграфістів у Білгород-Дністровську, у якому представниця Кодимського району посіла друге місце. Тоді Валентина Бондаренко почула першу похвалу від директорки, а цього добитися було не легше, ніж переможного місця у змаганнях.
З вимпелом переможця
Трудовий колектив друкарні був завжди дружним, працівниці допомагали одна одній в роботі, а часто і в складних життєвих ситуаціях підставляли дружнє плече. Траплялося, в колектив приходили випадкові люди, але вони надовго не затримувалися – не витримували темпу виробництва, високих вимог (адже продукція завжди у всіх на виду) і складності поліграфічної праці.
Врешті був сформований «кістяк», до якого увійшли ті, хто присвятив поліграфії все життя або, щонайменше, його левову частину. Валентина Максимівна тепло відгукується про тих, з ким пропрацювала десятки років і хто змушений був піти з роботи у складний для підприємства час. Це були справжні фахівці. Серед них Василь Зіновійович Нігрескул.
«Василь Зіновійович був наладчиком і водієм. Але цим поле його роботи не обмежувалося, він виконував багато найрізноманітніших обов’язків – і все йому вдавалося. Іван Сільвестрович жартома називав його академіком, адже Василь Зіновийович, справді, розумівся на всьому», – відгукується про колегу Валентина Максимівна.
Колектив перед парадом
Усе життя пропрацювала на підприємстві лінотипісткою Іванна Федорівна Хмельовська (Струсевич). Серед тих, хто присвятив життя Кодимській друкарні також друкарі Володимир Йосипович Нетупський та Надія Іванівна Шутурминська, верстальниця Віра Миколаївна Левицька, лінотипістка Любов Василівна Черкесова, набірниці Надія Семенівна Бедрій, Лариса Василівна Співак, Раїса Григорівна Чабан, Раїса Михайлівна Обжелянська (згодом вона стала пасічнецею, коли на підприємстві з`явилася своя пасіка), Валентина Василівна Йолкіна (працювала також друкаркою і палітурницею), різальник паперу Володимир Іванович Говоров, коректорка і палітурниця Галина Василівна Дивущак.
Цифровізація підкосила поліграфічне виробництво і, врешті, з усього великого колективу залишилося лише керівництво друкарні та лінотипістка Валентина Максимівна Бондаренко, яка, закінчивши курси, перепрофілювалася на операторку комп’ютерного набору і продовжувала працювати до 2023 року.
Нині поліграфісти Кодимщини перебувають хто «на заслуженому відпочинку», хто продовжує працювати в інших сферах. Багатьох, на жаль, вже нема серед нас. Та, де б вони не були, плоди їх праці ще довго житимуть – якщо не у вигляді бланків, то у вигляді книг: краєзнавчих, численних добірок оповідань чи поезій, які берегтимуть читачі та нащадки авторів і передаватимуть їх онукам. Представники не кожної професії можуть похвалитися таким довголіттям своєї продукції.
Тож з професійним святом, дорогі поліграфісти Кодимщини!
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
