У затишній хаті Наталії Морозової в Окнах завжди затишно – не лише від звичайних старань господарки, а й від яскравих кольорів, що живуть на її полотнах.
Вишиті картини, рушники й серветки, мереживо гачком – це не просто речі. Це розмова з минулим, пам'ять про рід, яка переходить у майбутнє. Наталія Павлівна зізнається: кожна робота має свій настрій і створюється тільки з добрими думками.
Колишня вчителька математики, сьогодні є справжньою майстернею вишивки та в'язання. Її захоплення мистецтвом, її роботи прикрашають не лише рідну домівку, а й серця багатьох людей.
Пані наталія зі своїми роботамиФото: З архіву Наталії Морозової
Від магазину «Ландиш» до першої вишивки
Наталія згадує, як у її дитинстві на базарній площі в Окнах був магазин «Ландиш», що пахнув полуничним милом. Саме там маленька Наталя побачила набір для вишивки з гілками бузку. Це мала бути не маленька картинка, а ціле полотно. Але дівчинку це не зупинило: бузок наче приворожив її.
«Я прийшла додому і почала просити маму купити. Вона відмовляла: «50 копійок – дорого». Тоді мені було років вісім і мама вважала, що я ще замала і в мене нічого не вийде. Але я так благала, що вона здалася… Я вишивала той бузок двадцять років»! – сміється майстриня.
Вона пояснила, що на той час були проблеми з потрібним кольором ниток. Тому, довелося робити великі перерви, потім продовжувати.
Згодом наполеглива дівчинка освоїла й в’язання спицями та гачком. Спершу – від сусідки Анжели Железко, яка навчила тримати в руках спиці, набирати петлі та плести простий візерунок. А потім на допомогу прийшли книжки. Її першою сплетеною річчю стала маленька накидка для ляльки.
Але ці перші вишивка та в’язана накидка стали основою творчості пані Наталії, що триває вже понад три не одне десятиліття.
Математика, вишивка і життєві випробування
Після школи Наталія обрала педагогічний шлях, закінчила університет і стала вчителькою математики. Хоча її трудовий шлях не був простим: спочатку вона працювала в інтернаті в Маяках, потім у дитячому садку – завідувачкою. Лише після переїзду до Ткаченкового змогла викладати улюблений предмет у місцевій школі. Але навіть у найскладніші часи її любов до вишивки та в’язання була поруч, допомагаючи пережити труднощі.
Після повернення в рідні Окни Наталії довелося покинути викладання математики й працювати певний час у будинку дитячої творчості – поки не підріс маленький син, який часто хворів. Далі вже продовжилася її педагогічна праця в Окнянській школі.
Захоплення вишивкою та в’язанням не тільки приносило задоволення у вільний від роботи час, а й допомагало у складні часи. Пані Наталія згадує, що у 90-ті роки в магазинах придбати хороші речі було, м’яко кажучи, складно. Тож довелося працювати голкою та спицям вже не тільки для задоволення.
«Я й сама не хотіла носити того, що пропонувалося у магазині. Тож змушена була працювати: в’язати, шити, – розповіла Наталія Морозова. – Це було нелегко. Тому, коли діти виросли, я просто закинула цю справу і зо два роки не поверталася до неї. Взагалі спиці і гачок в руки не брала. Голку – лише за крайньої потреби»!
Коли діти виросли, Наталія навіть на кілька років відклала рукоділля. Але повернулася, коли донька Катерина виходила заміж: мама вишила весільні рушники.
Справжньою віддушиною стала для пані Наталії творчість, коли вийшла на заслужений відпочинок. Вона відкрила для себе новий світ творчості. «Тепер я можу вишивати без поспіху, втілюючи свої ідеї в життя», – поділилася вона. Вишивка стала для жінки не тільки хобі, а й способом самовираження, де кожен стібок наповнений її емоціями.
«Зараз вишивати – це одне задоволення. В Подільську повідкривалися цікаві магазинчики, де можна придбати все необхідне. Я не можу працювати «по готовому». Навіть маючи схему, завжди додаю щось своє, міняю кольори», – каже майстриня.
Картини, рушники і подарунки світу
Наталія сміється, що любов до математики допомагає їй у вишивці:
«Хрестик – це клітинки, фігурки, «пікселі». Я дуже люблю математику, і, мабуть, тому люблю цей вид вишивки».
У хаті Морозових – десятки робіт. Подушки, рушники, картини, мереживо гачком. Це не просто речі, а символ життя, який зберігає пам’ять про минуле і надихає на майбутнє.
Вишиті картини – тільки для душі, бо витрати на них виготовлення чималі. Набагато дешевші рушники, серветки.
«Раніше не було з чого вишивати, а тепер – стільки всього. Та нитки, тканина дорого коштують. Картини навіть за собівартістю ніхто не купить. Так, подивитися – і все».
Але її роботи прикрашають не лише рідний дім. Вони подаровані дітям і онукам, друзям і знайомим. Маминим подружкам, зокрема, дарувала вишиті рушнички на ікони.
У доньки Катерини від матері вже кілька вишитих сучасних суконь є.
Наталія продовжує в’язати й светри, бо не любить магазинні. У її роботах візерунки живі, зберігають тепло її рук.
Часом Наталія бере участь у ярмарках, організованих у селищі з нагоди визначних дат. На одному з таких, присвяченому Дню Незалежності України, її виріб придбав й голова Подільської адміністрації Михайло Лазаренко.
Вишивальниць в Окнах небагато. Наталія згадала про декого з них:
«Володимир Пономарьов вишиває картини. Галя Проців вишиває бісером. Ольга Мухіна, якій за 90 років вишиває гладдю, моя колега Емма Легкун, теж вчителька математики, гарно вишиває бісером»...
Тому пані Наталія радіє, що любов до рукоділля передалася доньці й онучці. Донька Катерина в’яже сучасні речі, а онучка Анечка захоплюється бісероплетінням і алмазною мозаїкою. У хаті майстрині – безліч картин, рушників і серветок. Вони висять на стінах і створюють особливу ауру.
«Мій чоловік Павло – найбільший натхненник. В мене багато картин. Вони висять по всій хаті. Чоловік дуже любить дивитися на них й надихає до створення нових», – зізнається пані Наталія.
Його захоплення природою надихає Наталію на вишивання пейзажів і квіткових орнаментів.
«Мій чоловік любить виноград. Я вишила йому подушечку з двома кошенятами у винограді. Дві інших таких вишила й подарувала своїм двом онучкам Анечці та Полінці».
Вишивка як філософія
Про вишивку Наталія говорить з сумом: старовинне мистецтво вже відходить. Люди купують вишиванки, виготовлені на виробництві.
«Іноді дивишся і розумієш, що це не українська вишивка: візерунки притаманні більше східним та іншим країнам. В українській вишивці нескінченність: вода, що позначається хвилястими лініями, геометричний орнамент – ромби, квадрати тощо. Є ще (на багатство) гарні баранячі ріжки. На продовження роду – лялечки (в мене є такий рушник з лялечками). Всілякі завитки – на багатство. Про це багато можна говорити. Загалом орнамент на рушникові ділиться на три частини: внизу – те, що було (пращури), велика центральна частина – це те, що зараз ти бажаєш людині. І вгорі – лінія чи просто якийсь візерунок одинокий - це на майбутнє. Рушник має бути з цільного полотна. І вишивати його треба тільки з позитивними думками, хорошим настроєм».
Її улюблений мотив – троянди. А ще вона пригадує, як колись орнаменти друкували навіть на упаковках мила, щоб підвищити продажі. Тож народне мистецтво завжди жило поруч із людьми.
«А я люблю троянди вишивати. Це теж – надбання: візерунки з ними колись друкували на обгортці для мила, щоб покращити попит на нього. І це спрацьовувало», – напівжартома говорить пані Наталія.
Пані Наталія з донькою Катериною і онучкою АнечкоюФото: З архіву Наталії Морозової
Майстриня – приклад того, як любов до творчості може змінити життя. Адже вишивка – це більше, ніж просто хобі; це спосіб зберегти традиції, передати знання новому поколінню і знайти радість у простих речах. Кожна вишита деталь для Наталії – це не лише мистецтво, але й частина її сімейної історії, наповнена любов'ю та теплом.
Днями Наталія Морозова відзначає свій ювілейний день народження. Тож ми щиро її вітаємо і бажаємо, щоб у її житті завжди панувала гармонія, як у вишитих орнаментах. Добробуту, тепла родинного кола та безмежної радості від кожного прожитого дня. Нехай ваші руки й надалі творять красу, яка буде надихати інших.
Слідкуйте за нами в Facebook та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
