У лютому 2025 року талановитого журналіста, поета та ветерана газети «Народна трибуна» Михайла Гершковича прийнято до лав Національної спілки письменників України. Це рішення стало заслуженим визнанням його багаторічної творчої діяльності в поезії та публіцистиці. Щиро вітаємо пана Михайла з цим важливим досягненням!

Михайло Гершкович - ліворуч під час святкування 105 річниці  газети "Народна трибуна"Михайло Гершкович - ліворуч під час святкування 105 річниці газети "Народна трибуна"Автор: Людмила Шелих

Творчий шлях та досягнення

Михайло Гершкович народився у 1946 році, виріс в Одесі та Роздільній, а освіту здобув в Одеському педагогічному інституті ім. К. Д. Ушинського та Київському університеті ім. Т. Г. Шевченка.

Ще у шкільні роки він почав писати вірші та публікуватися в районній газеті. Понад 35 років працював у районній пресі міста Балта, а загалом співпрацював з українськими виданнями вже понад 50 років. Його матеріали друкувалися у виданнях «Культура і життя», «Сільські вісті», «Літературна Україна» та багатьох інших.

Окрім журналістської діяльності, Гершкович активно працював з літературними журналами, такими як «Дніпро», «Донбас», «Березіль» (Харків), «Дзвін» (Львів) тощо. Він також редагував літературний альманах «Балтське коло». Перша його поетична збірка «Вичерпуючи істини святі» вийшла у 1992 році у видавництві «Маяк» (Одеса), а з того часу він опублікував ще понад десять поетичних збірок.

Одна із збірок Михайла ГершковичаОдна із збірок Михайла ГершковичаАвтор: Людмила Шелих

Михайло Гершкович є автором ряду літературознавчих та інших публіцистичних статей. Його внесок у розвиток української літератури та журналістики заслуговує на визнання та повагу. Членство в Національній спілці письменників України є важливим етапом у його творчій кар'єрі, що підтверджує його значний внесок у розвиток української літератури та журналістики.

Пропонуємо вашій увазі кілька поезій Михайла Гершковича

* * *

Над вишнями такий відкритий місяць,

На диво літо бабине мовчить,

І я ловлю оту шалену мить,

Неначе звуки бажаної пісні.

Ще цвіркуни сюркочать літні вісті,

Та вітер осені затьмарює блакить,

У вирій журавлиний клин летить,

Й здається, щось прощально шепче листя.

Спекотне літо тихо відійшло,

Немов лелеці сіло на крило,

Й дерева вслід зажурено мовчали.

І кличе поле зняти врожаї,

Побачити зусилля рук своїх

І відвернуть зосінені печалі.

* * *

Ізнов над вишнями засяли зорі,

Немов знайшли свою прадавню путь,

Їм цей зв’язок, напевне, не збагнуть,

Бо знову кличуть мрії неозорі.

Пливе життя в щоденній непокорі,

Й щоразу знов свою шукає суть,

І в плинній незбагненності, мабуть,

Воно шука незламної опори.

Під зорями і шурхотом вишень

Життя лама примарні аргументи,

І навіч залишаються моменти

В душі, немовби пра’їчиковий день,

А мрії знов – немов склянисті скалки,

І вишні про любов шепочуть палко.

* * *

Вже червень звис черешнями застигло

На заздрість вишням: їм ще не пора.

Канікулам так рада дітвора,

Та звичність ця вже надто остогидла.

Біль сподівань в душі, здається, вигнав,

Прийшла журба по травні, мов сестра,

І на раменах серця - мов гора,

І щось в душі моїй навік застигло.

Зірву я черешень бентежну рань

І давніх мрій в собі здолаю грань,

Лишивши тільки спогад про колишнє.

Реальність червня не скоротить вік,

Бо юність вже не вернеться повік...

Та знов чекаю, як достигнуть вишні.

* * *

О Боже, дай душевної снаги,

Щоб висловити біль, журбу і скруту

Й моє кохання, в ланцюги закуте,

Щоб виплисти за дивні береги.

Надій і мрій й не знати ті круги,

Що дивновиром затягають круто.

В житті хай буде повноцвіття рути,

А не пустеля дивна навкруги.

Збагнеться все, немов приємний спогад,

І у житті, розтраченім навпіл,

Іще чогось шукатиму довкіл,

З нового мов рушатиму порогу,

Й на цім шляху, мій Боже, поможи!

І я собі кажу: хоч не гріши.

* * *

Хіба це гріх - любить свою дружину,

Не спопеляти ревністю її,

І мати певні пристрасті свої,

Любов свою доводити щоднини?

Хоч і бувають прикрі в нас години

І пристрасті шумлять, мов ручаї,

Та розженемо прикрих слів рої

І простимо незважені провини.

І знов панітимуть приязні суть,

Кохання незбагненного стосунки,

Незважені турбот щоденних клунки...

І прокладатимемо далі путь

Любові й злагоди - щасливої в основі,

Що не вкладається в цім сонетовім слові.

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!

Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!