Переможниця Конкурсу у рамках проекту «Вінок натхнення: відродження українського феміністичного слова» Таміла Літвішко за спеціальністю екологиня, майже сім років працює в колонії суворого режиму № 92 управління Державної пенітенціарної служби України у Черкаській області, виховує дванадцятирічну доньку Ангеліну, вишиває хрестиком і пише вірші. Причому такі, які беруть за душу. Як їй все це вдається, ми розпитали Тамілу Василівну.
Таміла Літвішко
Пані Таміло, Ви працюєте у виправній колонії суворого режиму. Як Ви потрапили у цю сферу, і які були Ваші перші враження від роботи?
- Після розлучення в моєму житті відбулося повне оновлення.
Звичайна робота, але мені було трішки легше адаптуватися, оскільки мій тато працював у цій системі, і я вже мала певне уявлення про її особливості.
Перші враження були доволі неоднозначними. З одного боку, суворі правила, дисципліна та специфічна атмосфера вимагали звикання. З іншого боку, це стабільна робота з чіткими вимогами. З часом я навчилася сприймати її більш спокійно та краще розбиратися у всіх нюансах.
Робота у пенітенціарній системі часто асоціюється з чоловіками. Чи стикалися Ви з упередженнями щодо того, що жінка може займати таку посаду?
- Практика доводить, що жінки успішно працюють на різних посадах у цій системі, демонструючи високий рівень професіоналізму, стресостійкості та відповідальності.
Особисто я також стикалася з подібними стереотипами, проте вважаю, що головне – це компетентність, навички та бажання виконувати свою роботу якісно. Жінки можуть ефективно працювати в пенітенціарній системі, як і в будь-якій іншій сфері, де важливі організованість, комунікабельність та здатність приймати виважені рішення. Моя професія, така ж необхідна, як і професія вчительки чи будівельника. Вона має місце у суспільстві і виконувати ті чи інші обов’язки може будь-яка людина, незважаючи на стать.
Чи змінюється ставлення до жінок у Вашій професії? Як сприймають Вас колеги та ув’язнені?
- Ставлення до жінок у моїй професії поступово змінюється на краще. Суспільство стає більш відкритим до рівності, і дедалі більше жінок обирають професії, які раніше вважалися «чоловічими».
Щодо ув’язнених, їхнє ставлення може бути різним. Головне – чітко дотримуватися дисципліни.
Таміла Літвішко з донькою Ангеліною
Що найважче у Вашій роботі, а що, навпаки, приносить задоволення?
- Найважче у моїй роботі – це баланс між спостереженням і емоційним залученням. Коли бачиш людей наскрізь, їхні мотиви, страхи та наміри, буває складно абстрагуватися і не пропускати все через себе. Деколи важко приймати те, що деякі люди носять маски навіть перед собою.
Але водночас саме це приносить і найбільше задоволення. Мені подобається розгадувати сутність людей, бачити те, що приховано, розуміти, що керує їхніми діями.
Як Ви справляєтесь із психологічним навантаженням, яке може виникати у такій професії?
- Важливо вчасно звертати увагу на власні емоції, і знайти способи їх зменшити, як, наприклад, через техніки релаксації чи медитації.
Чітке планування і правильний розподіл завдань дозволяють уникнути перенавантаження та непотрібного мені стресу, а також час на відновлення поза роботою важливий для психічного здоров'я.
Ви почали писати вірші у 2014 році. Що стало поштовхом до творчості?
- Нестабільність у країні, війна – це речі, які неможливо оминути увагою, коли вони торкаються кожного. У 2024 році мій товариш, який перебуває на фронті, сказав мені: «Свій талант не потрібно закопувати». Я повірила в ці слова, а життя покаже, куди воно мене приведе.
Я почала писати вірші у 2014 році – це був час великих змін, болю, втрат і переосмислення. Війна прийшла в наші домівки, і неможливо було мовчати. Поезія стала способом висловити свої почуття, зафіксувати те, що відбувається.
Які теми Вам найближчі? Чи є у Вас вірші, які особливо цінні особисто для Вас?
- Мені близькі теми людських переживань, глибини душі, пошуку сенсу та взаєморозуміння між людьми. Я вважаю, що кожна душа – це цілий світ, повний почуттів, тіней і світла, які варто досліджувати. Особливо цінними для мене є вірші, які зачіпають найпотаємніші струни серця, відкривають невидимі грані людської натури. Один із таких – "Чужа душа", який має переклади трьома мовами. Це свідчить про його глибину та універсальність, адже справжня поезія не знає кордонів.
Чи змінилося Ваше бачення поезії після того, як Ваші твори почали публікуватися?
- Так, на мою думку, моя поезія стає більш зрілою, дякуючи товаришу, який знайомить мене із знаними людьми в цій сфері, здатними дати цінні поради. Публікація моїх творів також вплинула на моє бачення поезії – я почала глибше замислюватися над її впливом на читача, важливістю стилю, форми та змісту. Відгуки та спілкування з професіоналами допомагають мені розвиватися і шукати нові творчі підходи.
Як би Ви охарактеризували свій стиль написання? Хто з поетів або письменників Вас надихає?
- Мій стиль написання поєднує різні елементи – від глибокої філософської лірики до різкої громадянської поезії. Я прагну передати щирі емоції, роздуми над людськими долями, історією та сучасністю. У моїх віршах можна знайти і традиційну ритмомелодику, і експериментальні форми, залежно від того, який зміст я хочу донести.
Мене надихають класики української літератури, зокрема Василь Стус, Іван Франко, Ліна Костенко, Тарас Шевченко. У їхніх творах є та сила слова, що пробуджує свідомість, надихає на боротьбу, змушує думати. Вони показують, як поезія може бути і криком душі, і мечем правди. Також мене цікавить сучасна українська поезія, яка відображає наш час у нових формах і сенсах.
Ви згадували, що не мріяли про цю професію, але мусили забезпечувати доньку. Чи бачите Ви себе у майбутньому в іншій сфері?
- Час розставить усе на свої місця. Хоча ця професія не була моєю мрією, вона дає можливість для якогось "існування " і це для мене найголовніше на сьогоднішній день. У майбутньому я не виключаю змін, адже завжди потрібно шукати можливості для розвитку. Однак про мрії не завжди варто говорити вголос – краще працювати над їхнім втіленням. Тож поки що я роблю все можливе, щоб рухатися вперед.
Донька Ангеліна захоплюється гімнастикою
Як Вам вдається поєднувати сувору професію, творчість і материнство?
- Чіткий розподіл часу – планування дня, пріоритети та ефективне використання навіть коротких проміжків часу дозволяють встигати більше, а також
підтримка близьких значно полегшує завдання і дає можливість приділити увагу кожній сфері життя. Творчість для мене як ресурс – можe бути не тільки роботою, а й способом відпочинку та натхнення.
Головне – прийняти, що неможливо бути ідеальною у всьому одночасно, але можна знайти гармонію у своєму власному темпі.
Що для Вас означає гармонія з собою, про яку Ви говорите?
- Потреба в саморозвитку, гнучкості та чесності перед собою, це процес, а не кінцева точка.
Чи маєте Ви мрію, яку хотіли б здійснити найближчим часом?
- Так, у мене є плани на найближче майбутнє. Я активно працюю над їхньою реалізацією. Для цього потрібно багато зусиль і часу. Я вірю, що все складеться найкращим чином.
З донечкою
Ваші поради жінкам, які стикаються з гендерними стереотипами у своїй професії чи житті?
- Стикаючись з гендерними стереотипами, важливо зберігати впевненість у своїх силах і можливостях.
Залишатися автентичними і не боятися бути собою, навіть якщо це суперечить традиційним уявленням про те, якою повинна бути жінка в певній професії чи соціальному контексті. Ваші унікальні якості можуть стати вашою сильною стороною.
Створення мережі підтримки – це важливий крок у боротьбі з стереотипами. Спільно з іншими людьми, які поділяють ваші погляди, можна більш ефективно змінювати ситуацію.
Фокусуватися на результатах: досягнення повинні говорити самі за себе. Краще продемонструвати свою компетентність через конкретні досягнення, ніж намагатися довести свою цінність словами.
Навчатися та розвиватися, адже професійний розвиток допомагає вам залишатися на крок попереду стереотипів. Підвищення кваліфікації, нові навички та знання зміцнюють вашу позицію.
Бути готовими до викликів, у професійному середовищі можуть виникати ситуації, коли стереотипи виявляються відкрито. У таких випадках важливо зберігати спокій, мати аргументи для своєї позиції та зберігати рішучість.
Підтримка інших жінок може допомогти створити середовище, де гендерні стереотипи не будуть мати місця. Сила у солідарності.
Не боятися виступати за себе: Якщо ви зіткнулися з дискримінацією чи упередженістю, важливо висловлювати свою думку. Захист своїх прав – це не тільки корисно для вас, а й для суспільства в цілому.
Кожен випадок унікальний, але пам'ятайте, що змінити ситуацію можливо, коли ви націлені на позитивні зміни та підтримку себе і своїх переконань.
Вірші Таміли Літвішко публікувалися в багатьох газетах, альманах «Творити в часи війни», «Осінній реверанс», «Скіфія 2024 літо», «Вісник», «Слово правди» з нагоди 205 років від дня народження Пантелеймона Куліша, а також були перекладені шанованими людьми в області літератури на іноземні мови.
Деякі її твори пропонуємо увазі наших читачів.
***
Безкомпромісна, надто волелюбна,
Для тебе, може, зовсім непроста.
Моя душа – як прірва і безодня,
Де хвиля б’ється, та не має дна.
Вогонь у серці – пристрасть нескінченна,
Не вмію йти на компроміси з тим,
Що протирічить істинні священній,
Що робить дух підкореним, слабким.
Ти бачиш образ мій, що бунтівливий,
Та спробуй зрозуміти глибину,
Як світлом й тінню переплетений, мінливий,
Цей шлях, яким я крок за кроком йду.
Ти хочеш знати, що в очах сховала?
Це мій протест, відлуння давніх літ,
Моя душа, як вітер, не зламалась,
Мій голос – клич, що рветься в світ.
Прийми мене таку, як є насправді,
Без масок, що ховають почуття.
Зі мною поруч важко і відверто,
Та справжня воля – це моє життя.
А я не стану тінню за тобою,
Не буду втішно в очі заглядати.
Моя дорога з вільною журбою,
А ти лиш можеш поруч крокувати.
***
Україно моя, берегиня ти роду
Україно моя, берегиня ти роду,
Ти – колиска любові, надії й життя,
Крізь вогонь і мечі, крізь сльози народу
Ти несеш у майбутнє святе відкриття.
Крізь віки та століття ідеш ти без страху,
І жевриво твоє горить у душі кожну мить.
Ти незламна, як вітер, як спалах на плаху,
Нескорена воля віками в тобі не мовчить.
Твої ниви безкраї, поля і діброви,
Кожен лист на калині про щастя співає,
Батьківщино моя, ти не змеркнеш ніколи,
Ти – надія, що вічно в серцях оживає!
Вітчизна моя, ти – скарбниця свободи,
Берегиня священних кордонів й землі,
Ти несеш крізь віки у серцях дух народу,
Щоб завжди процвітали у мирі й добрі.
***
Ти зрікся мови рідної своєї
Ти зрікся мови рідної своєї,
Де корінь твій, де рідний край,
Тепер в душі пусті пориви вітру,
Немов в пустелі зниклий караван.
Тобі твій ґрунт родити перестане,
Зів’януть квіти на землі святій,
Бо ти забув, хто ти і звідки вийшов,
Як можеш жити, втративши свій дім?
І голос рідний, ніби плач тополі,
Що шелестить над річкою вночі,
Тобі вже не почути, бо відрікся
Від слова, що в душі твоїй мовчить.
Ти зрікся співу матері й колиски,
Відмовився від спадку поколінь.
І сам стоїш, як камінь без прописки,
У полі, що змарніло між долин.
Ти зрікся мови – зрікся власних крил,
Що підіймали в небо покоління.
Із вуст чужих тепер лунає спів,
Та чужа правда не дає прозріння.
Тож пам'ятай: коли ти мову зрадиш,
Твоя земля тебе вже не прийме,
Ти станеш тінню на своїй дорозі,
І корінь твій навік в тобі помре.
***
Життя з людей витесує рельєфи
Життя з людей витесує рельєфи
Когось зігне дугою, як лозу,
Когось обтеше каменем терпляче,
А когось зломить просто на ходу.
Одних вітрами скрутить і зігнуться,
Як мідь під молотом тяжких думок,
А інших обпече, немов багаття,
Та викує з них бронзу на віку.
Одні під натиском стають сильніші,
Як криця, що загартувалась вмить,
А інші, наче вітерець осінній,
Зникають непомітно вдалечінь.
Одних життя пробачить за поразки,
Поставить знову в чергу до зірок,
А інші , як загублені окрайці,
Забудуть смак надій і мрій ковток.
Рельєфи ці – невидимі для ока,
Та кожен з нас їх носить на собі.
І часом рани квітнуть, мов суцвіття,
Щоб біль залишить вічно на тобі.
Життя з людей витесує рельєфи,
Вирізьблює в них силу або біль.
І тільки ті, що духом не скорились,
Стають міцніші від важких подій.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
