Надія Мовчан-Карпусь знана українська поетеса, письменниця, членкиня Національної спілки письменників України, лауреатка чималої кількості премій, у тому числі й імені Степана Олійника та обласного літературного конкурсу «Хвилі моря і степу». А ще вона осавул Чорноморського козацького війська, нагороджена Міжнародним орденом Лицарської Звитяги.
Про землячку, яка є однією із найзнаковіших постатей сучасної української літератури, що своїми творами залучає читача до рідного слова, осяяного духом доброти, навчає любити батьківський край, національні звичаї і традиції, пізнавати навколишній світ, відверто і щиросердно ділиться своїми заповітними думками, мріями, переживаннями, намірами, читайте в нашому матеріалі.
Надія Мовчан-Карпусь ставить автограф на своїй збірці
Родина мудрих людей. Все найкраще – від батьків
Надія Михайлівна Мовчан-Карпусь народилася 12 червня 1944 року в с. Журавка Миколаївського району Одеської області. Там минуло її раннє дитинство. Шкільні роки поетеса провела в с. Червоний (нині – Чорний) Кут, куди переїхала родина, коли дівчинці виповнилось 7 років.
Літературний дар Надії Михайлівни Мовчан-Карпусь, дитинство і шкільна юність якої промайнули на теренах колишнього Ширяївського району, проявився ще у початковій школі. Перші свої вірші, присвячені матері та бабусі, обдарована школярка почала писати у 4-му класі.
Зростала Надійка у творчій, культурній, освіченій родині вчителів, які присвятили життя великій і благородній справі – навчанню і вихованню майбутніх поколінь. Матуся Єфросинія Дем’янівна, була, до речі, її першою вчителькою. Батько Михайло Кузьмович – учитель-словесник, довгий час був ще й директором школи.
«В сім’ї панувала атмосфера інтелігентності, духовності. Мати гарно співала українських пісень, володіла багатьма музичними інструментами. Тато писав вірші, викохував любов до творчості Тараса Григоровича Шевченка. Батьки навчали своїх трьох дітей передусім цінувати в людях красу душі. Плекали любов до рідного краю, природи, почуття гордості за свою малу Батьківщину та рідну неньку Україну. Це була родина мудрих людей», – розповідає Валентина Третяк, колишня учениця вчителів Мовчан.
Валентина Третяк
Отримавши атестат про середню освіту Надія пішла по стопах мами й тата: навчалася в Ізмаїльському педагогічному інституті, який закінчила у 1965 році. Понад тридцять років життя присвятила вчительській професії: філологиня два роки вчителювала в рідній Червонокутській школі, вісім років у м. Охтирка Сумської області, а потім продовжила педагогічну діяльність в одній із Одеських шкіл, навчаючи учнів української мови та літератури. На уроках вона використовувала свої власні казки, пісні, вірші, оповідання, п’єски, сценарії. Органічно поєднуючи любов до обраної професії педагогині та Богом даний талант до письменництва, Надія Михайлівна повноцінно реалізувалася в обох царинах.
За успіхи на педагогічній ниві Надія Мовчан-Карпусь удостоєна звання «Відмінник освіти України».
Нині пані Надія проживає в селі Любопіль Визирської громади, знаходиться на заслуженому відпочинку. Втім, не зраджує пристрасті до поетично-письменницької творчості – продовжує писати, писати, писати… багатожанрово, для різних вікових груп, надзвичайно проникливо, чуттєво, закохано і з любов’ю.
Пізнала Надія Михайлівна щастя і в особистому житті. Вона любляча і любима дружина, матуся, бабуся та вже й прабабуся.
Надія Мовчан-Карпусь з чоловіком
А розпочиналось все ось так
Кмітлива, спостережлива, допитлива дівчинка, ще у ранньому віці все помічала і підмічала, прагнула про все дізнатися, все зрозуміти.
Як розповідає пані Надія, до неї раніше прийшла мелодія:
«Тексти пісень, що звучали з гучномовця у центрі села, я не слухала, я чула тільки мелодію, на яку підбирала власні слова. Якби мене попросили повторити, що я співала щойно, цього б не сталося, оскільки щоразу це був інший текст. Що бачила навкруги, про те й співала… Песик біжить – про нього й співаю, кішечка ніжиться у променях сонця – співаю про кішечку і, звісно, ж про сонячні промені. Гуси, качки, кури, яблунька чи грушка – дитячій фантазії не було меж».
До речі, є у Надії Михайлівни й кумедна історія про гусей. Бабуся попросила її, 5-ти, можливо 6-тирічну дівчинку приглянути за гусьми, які паслися неподалік дому, біля річки. Варто ж було Надійці глянути у височінь, а там хмаринки біжать, замилувалася, й сама хмаринкою стала.
«Уявляю, що пливу над тополями, над хатою, дібровою, річечкою… А де ж гуси? А вони теж пливуть річкою на інший беріг. Але все закінчилося добре – гуси вдосталь накупавшись, повернулися додому», – з усмішкою згадує дитинство пані Надія.
Перші ж, записані у зошит, віршовані рядки боязко було комусь почитати. Особливо непокоїло дівчинку, що батько-літератор прочитає їх і розкритикує її перші кроки у поезії. Сталося навпаки, – тато знайшов зошит, прочитав вірші, відчув, що у доні пробуджується талант і надіслав у газету «Зірка». Їх опублікували та ще й гонорар виплатили – 3 рублі на той час. За свої, кревно зароблені гроші, Надійка купила рукавички, про які дуже мріяла.
А ще у надвечірній час вона зачаровано слухала спів селянок, які стомленими поверталися з поля після важкої праці.
Відтоді в душі маленької україночки зароджуються перші паростки її багатогранного творчого майбуття. На жаль, у круговерті життя, той перший зошит не вдалося зберегти.
На одному з заходів
Творче надбання довжиною у понад 70 років
Її творчий доробок це вісім збірок поезій і прози як для дітей так і дорослих читачів. Ще на стільки ж зберігається у рукописах.
Перша її поетична збірка «Батькова тополя» вийшла друком у 1997 році. Переважна більшість поезій тут присвячена рідному краю, селу, землякам, поряд з якими промайнуло її дитинство. Тож цілком закономірно, що презентація цієї збірки відбулася на малій Батьківщині поетеси – у селі Червоний Кут.
Про цю подію майже тридцятирічної давності згадує Валентина Третяк, землячка і родичка пані Надії Валентина Третяк.
«Це було свято, якого червонокутці очікували з нетерпінням. Того дня в сільському будинку культури був повний аншлаг. Сільчани, загубивши відлік часу, на одному диханні слухали вірші, які особисто читала наша знана землячка», – емоційно розповідає Валентина Третяк. Тоді, кожен бажаючий отримав у подарунок збірку «Батькова тополя» та ще й з автографом.
А потім були збірки: дитячих віршів «Над річкою Журавкою» (1998 р.); поетичних мініатюр «Золотокрилі ранки» (2000); віршів для школярів молодшого та середнього віку «Сонячне коло» (2003). «Сонячне коло» – це, до речі, та книга, яка посіла перше місце серед видань для дітей, а її авторка Надія Мовчан-Карпусь стала лауреаткою конкурсу «Хвилі степу і моря».
Лірична, під час й інтимна поезія згуртувалася у збірці «Мелодія осінньої просині» (2004), а веселі, жартівливі вірші у зібранні «Василинка-Веселинка» (2008).
У 2008 році вийшла сьома поетична книжка «Стаю на прю». До неї увійшла лірико-епічна поема, в якій відтворено події славної козацької доби. Завдячуючи їй Надія Михайлівна нагороджена Міжнародним орденом Лицарської Звитяги та має почесне звання пані осавул Чорноморського козацького війська.
Рік виходу нової книжки «У краплі любові» збігся з її ювілеєм. У 2019 році Надія Михайлівна святкувала 75-річчя від дня народження.
«Поетка довго й ретельно готувала до нього нове видання віршів, що, за її задумом, мало бути особливим у її літературній творчості, своєрідним стрижнем усього поетичного доробку, в якому вона виступає насамперед тонким знавцем рідної природи та її мінливих особливостей. Бо ж пані Надія – неперевершена майстриня передачі через природу психологічного стану людини (передусім жінки), її душевних переживань», – писав про свою колегу по перу Юрій Сисін, член Національної спілки письменників України з м. Ананьїв.
На презентації однієї із збірок поезій
Презентація збірки поезій «У краплі любові» відбулася у школах та бібліотеках Визирської громади та в золотій залі Одеського літературного музею. Тут Надію Михайлівну очікував сюрприз – вона познайомилася із молодою талановитою співачкою, на той час аспіранткою Одеської консерваторії Людмилою Третяк. Вона теж родом з Червоного (Чорного) Кута, нині – вокалістка Одеської обласної філармонії. Пані Надія пам’ятає дідів, прадідів Людмили із співучої й талановитої родини Третяків. І щиро пораділа за землячку, яка поставила за мету розвинути даний від природи талант, досягнувши досконалого, професійного рівня.
У цьому ж, 2019 році майстри поетичного слова Одеси представили свою творчість на Турнірі лицарів Евтерпи і отримали нагороди в різних номінаціях. На конкурс було подано понад сто заявок, журі визначило 11 фіналістів. Надія Мовчан-Карпусь стала переможницею в номнації за Краще колоратурне сопрано поетичної Одещини.
Надія Мовчан-Карпусь у колі друзів
А хіба могло бути інакше? Адже добрий десяток поезій Надії Михайлівни перекладено мовою музики і тепер вони з однаковим успіхом лунають і з професійної естради, і за родинно-фольклорним столом.
Низку її віршів поклали на музику українські композитори Микола Колодочка, Олександр Білаш, Олег Польовий та інші. Ці пісні є в репертуарі відомих співаків. Зокрема, їх виконує вокальний дует «Доля», у складі якого народні артистки України – Тетяна Буркацька та Лариса Стадніченко.
Велику любов Надія Михайлівна плекає до українського Кобзаря
«Його поезію вперше почула з вуст батька: з тих пір він є моїм поводирем Тарасова доля – то правда, то – сила, то – воля. Тарас Шевченко для України і в Україні житиме вічно», – Надія Мовчан-Карпусь.
Ось один із віршів авторки, присвячений великому синові українського народу.
Світові – Кобзаря
Скресла Берегиня. Льоду діаманти
Радісно світились у руці святій.
У щасливих муках народила мати
Сина й охрестила у Дніпрі-воді.
«Що чека на тебе?
Хоч благеньку кладку
Через річку долі кине хто тобі,
Мій маленький синку, любе ластів’ятко?» –
Крапало дощами в березневий сніг.
Матір-Україно! Піднялись вітрила.
Мов зоря знамення зігріва серця.
Світові княгиня дарувала сина –
Генія, Пророка, Світу – Кобзаря!..
Скресла Берегиня. Плюскається пісня –
Волею волає з-під важких крижин:
«Встаньте, українці, поки не запізно!
Встаньте, як Шевченко –
Батько наш і Син.
Трагічною, надзвичайно чутливою, до болю у серці для поетеси є сучасність.
«Про те, що відбувається сьогодні, потрібно писати, аби на папері закарбувати майбутнім поколінням, якою ціною виборює Україна незалежність і свободу», – нестерпний біль і пекучий сум звучать у голосі поетеси.
І вона пише про героїзм українських визволителів, про знищені окупантами міста й села, про матерів, дружин, дітей, які залишилися сиротами, про віру в ЗСУ, про Перемогу, про скалічених душею й тілом, тих хто повернувся з пекла…
Бракне слів сказати
Біль Маріуполя спалює душу.
Стихла, затерпла - плакать не мушу.
Сльози згорнулись у грудку жагучу,
У Миколаїв, Охтирку і Бучу.
То я вмираю – злітаю до Бога,
То не впускаю орду до порога,
Часто біжу у бою до гармати.
Не зупиняйте! Там – діти! Я – мати!
Кожного з них я під серцем носила.
Їх, оборонців, втрачати несила!
Мушу вовчицею стати в берлозі,
Щоб рятувати діток у облозі.
Голови мушу стинати рашистам.
Мста моя – правда прозора та чиста.
Витиме в темінь тиран від безсилля,
Диву дивуючись в чім моя сила.
В чім сила духу людей із Херсона,
Що голіруч йдуть на вражі колони,
Щоби в подальшому вільними жити,
Щоби творити, ростити, любити.
Їм, терористам, своє: гвалтувати,
Гнобить, вбивати, палить, мордувати,
Нас - у темниці холодні, за грати,
Люд наш вкраїнський з планети стирати…
Та доведеться їм Бога почути:
Цьому ніколи, ніколи не бути!
Важливим етапом у творчості поетеси стало створення відеороликів, в яких можна почути живий голос пані Надії. Авторське читання створює невидимий місток між поеткою та шанувальниками її творчості, допомагає глибше відчути таїну літературного мистецтва. Її відеоцикл складається поки що із восьми тематичних розділів: «Така його доля», «Дорога до воскресіння», «Пливе кача», «Матіоли», «Як жінка кожна», «Начало», «Мелодія степу» та «У краплі любові».
Допоміг втілити у життя цей задум онук, який здійснив аудіозапис та відеомонтаж.
«Мовою джерельною, батьківського слова» звучить вся творчість Надії Мовчан-Карпусь
Знає про цю дивовижну жінку, талановиту землячку, видатну поетесу і прозаїка й нинішнє покоління Ширяївщини. Адже поезії Надії Михайлівни занесено до програми Нової української школи.
Богдан Миндра з власним малюнком до твору Надії Мовчан-Карпусь
В сільських бібліотеках, навчальних закладах у тому числі й у Чорнокутській гімназії та Новоандріївській СБ облаштовано тематичні куточки «Поети рідного краю». Чільне місце в них відведено й Надії Мовчан-Карпусь. Бібліотекарі організовують літературні читання, конкурси малюнків тощо.
Олена Бурлак
«Мовою джерельною, батьківського слова» звучить вся творчість Надії Михайлівни, – говорить вчителька Чорнокутської гімназії, за сумісництвом бібліотекар шкільної книгозбірні Олена Бурлак. – Радію, що дотична до магії слова землячки-літераторки, що маю можливість доносити до школярів її чарівні, надзвичайно чуттєві рядки про кохання, про природу, рідні місця, де вона народилася та проживала, про її родовід».
Цьогоріч приміром, радували своїх однолітків, читанням віршів поетеси здобувачі освіти Чорнокутської гімназії Анастасія Гарбузенко та Ірина Васько (6 клас), Любов Добровольська (4 клас).
Це ж як символічно, адже перші свої вірші юна Надійка Мовчан написала саме в 4 класі. Третьокласник Богдан Миндра візуалізував один із віршів зі збірки «Батьківська тополя».
Ніна Казімірова
«Твори Надії Михайлівни Мовчан-Карпусь вчать сприймати навколишній світ зачарованими очима людини, залюбленої у свій край. Її кращі вірші окрилені подихом степу, оздоблені волошковою красою його краєвидів, позначені лагідним, повчальним гумором», – говорить Ніна Казімірова, мешканка с. Петровірівка, зберігачка фондів місцевого краєзнавчого музею. Вона разом із вчителькою Петровірівського мистецького ліцею, філологинею Валентиною Третяк (родичкою пані Надії), проводять літературні читання в місцевих закладах, освіти, культури та в музеї. Під час таких заходів Валентина Петрівна розповідає цікаві факти із біографії Надії Михайлівни, залучає своїх вихованців до декламування її віршів.
В Петорвірівці
Зазвичай такі заходи супроводжуються тим, що організатори налаштовують телефонний зв’язок з пані Надією. Відтак поціновувачі творчості знаменитої землячки мають змогу поспілкуватися з нею, задати питання, послухати у її виконанні улюблені вірші або оповідання.
Така його доля
Поета доля – світ оберігати,
Шукати суть у чистім джерелі,
Долати лихо,
недругам прощати
І підіймати правду на пері.
Слова любові –
полум’яні карби –
Вогнем у серце,
полином до скронь.
У таїні їх найдорожчі скарби
Думок-пташок,
що спурхують з долонь.
Стрімка у леті і благословенна
До істини поетова душа.
Зростають в ній і ковила,
і ружі –
Все те, що він
нащадкам залиша.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
