Нещодавно в одному з будинків по провулку Олександрівському у Бобрику Другому подружжя Форуженків – Максим та Оксана – відзначали радісну подію – хрещення донечки Мії.
Максим з дружиною Оксаною
Війна скалічила тіло Максима, та не зламала силу духу
На фронт Максим вирушив добровольцем на другий день після вторгнення, 25 лютого 2022 року. Він усе добре пам’ятає, у тому числі й закарбувались дні, проведені у лікарні. Коли у Миколаєві сталась трагедія й загинуло багато військових, він знаходився у другій казармі і це стало його порятунком. На війні важко спрогнозувати подальшу долю, от і йому довелося пережити велике випробування. Підірвався на міні, а щоб врятувати життя воїну, лікарям довелося ампутували йому ногу, а потім наш земляк приміряв та звикав до протеза. І якщо до цього вони з дружиною ще придивлялись один до одного, то після важкого поранення Оксана повністю взяла на себе піклування про чоловіка. Після лікарні він повернувся додому, до дітей. Потрібно було налагоджувати життя в тилу, подбати про належні побутові умови для членів всієї родини. Отримані від держави кошти вирішили використати раціонально. Зробили ремонт, підвели до будинку воду, обладнали всі зручності в будинку, бо є ж малеча вдома.
З сином
Згодом дізнались, що у сім’ї буде поповнення. Придбали й автомобіль, щоправда, вживаний, досі мали мопед. Без транспорту важко було б обходитись. Тепер за кермом їздить подружжя по черзі, дружина теж отримала після навчання права.
Оксана увійшла у його життя та оселю ще до початку повномасштабної війни. Разом з сином Максимком, якого чоловік усиновив і дав йому своє прізвище. Житло Максиму – старшому дісталось від батьків, останній отримав його від колишнього колгоспу, як афганець.
Як з’явився провулок Олександрівський
«На жаль, батьки Макисма якось швидко, один за одним, пішли з життя, – розповідає сусідка по будинку (він розділений на двох господарів, досить просторий), ветеран педагогічної праці Ганна Володимирівна Краснянська. – Сестра теж заміжня, виховує двоє діток, проживає у Затишанській громаді Роздільнянського району. Максим виріс на моїх очах, я завжди його підтримувала. Настав час розповісти й про назву нашого провулку. Коли у селі вирішували, як перейменовувати вулиці та провулки, ця проблема постала й перед моїми сусідами. Я теж не раз замислювалась над цим, а потім, як осінило, та майже у кожній родині або син, онук чи зять мали ім’я Олександр. От і запропонувала назвати провулок Олександрівським, і мене жителі підтримали. А згодом у Форуженків народилась теж Олександра! Факт її народження тільки підтвердив, що наше рішення було правильним».
Якось у відомий у Бобрику Другому провулок завітав селищний голова Геннадій Павлов, він запевнив земляка, що влада не забуває своїх героїв, привіз подарунки дітям: Максимку – керовану пультом машинку, а Саші – ляльку, ця турбота дуже зворушила учасника війни. Потім він з теплотою згадував, про що вони говорили з селищним головою. Максиму було що розповісти зі своєї військової біографії. Знаю, що проблему, з якою звертався він до влади, було швидко вирішено. Переконана, ми маємо все робити для того, щоб ті, хто нас захищає, знали, ми про них не забули і будемо дбати.
Родина Форуженків у повному складі
Коли народжується новий член нашого суспільства, це визначна подія, як нам хочеться, щоб зростала малеча здоровою та щасливою на радість батькам. Ми всі добре знаємо, коли ще й родина міцна, то такою буде й країна, у якій вона живе. Нині воїни ЗСУ все роблять для того, щоб захистити кожного жителя, кожен метр української землі і кожну народжену дитину. Свій обов’язок виконав і батько родини, про яку я розповідала. То ж низький уклін йому й усім його побратимам, які давно знають, за що борються на полі бою.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
