Нещодавно Балтську громаду відвідав мер міста Ойре-Айкер з Норвегії Адріан Толлефсен. Захід відбувся за сприяння Асоціації міст України у партнерстві з Норвезькою асоціацією місцевих та регіональних влад. Разом з очільником Балтської громади вони підписали угоду про співпрацю. Ця угода має на меті зміцнення відносин між містами, обмін досвідом та розвиток спільних проєктів у різних сферах.
Це важливий крок для обох сторін у напрямку міжнародного співробітництва, вважає регіональна консультантка Асоціації міст України Оксана Піднебесна. Ми використали цю подію, як привід для розмови з пані Оксаною. І розпитали про розвиток нашої громади і в рамках співпраці з Норвегією, і поза цим.
Оксана Піднебесна
Норвезькі перспективи: візит, що відкриває нові горизонти
- Які основні результати візиту мера Ойре-Айкера до Балтської громади?
- Завдяки Асоціації міст України спільно з Норвезькою асоціацією місцевих та регіональних влад відбувся ознайомчий візит наших мерів в Норвегію. І цього разу до Балти приїхав Адріан Толлефсен, мер Ойре-Айкер.
Адріан Толлефсен презентує свою комуну в публічній бібліотеціФото: З відкритих джерел
Він робив в Балтській публічній бібліотеці презентацію — в Норвегії по-іншому працює місцеве врядування, тому що діють закони і правила Європейського Союзу. Нам було цікаво почути про податки і збори, які залишаються у місцевому бюджеті (основний податок, як і у нас – з доходів фізичних осіб). Адріан Толлефсен дуже цікаво розповідав про територію Ойре-Айкер. В них, як і у нас — громада, тільки має назву — комуна. На території є фермерські господарства, які теж роблять великий внесок у розвиток цієї комуни. Є підприємство, яке займається виробництвом продукції для оборонного сектору. В тому числі для НАТО, оскільки Норвегія є членом Альянсу. За словами пана Адріана, вони зацікавлені в тому, щоб підсилювати свою оборонну здатність і допомагати Україні.
Також я почула від нього, що він приїхав сам, без команди. Адже норвежці бояться їхати в Україну через постійні обстріли, через те, що люди гинуть. Хоча реально дуже багато іноземців хотіли б відвідати нашу країну.
- Що справило враження на мера Ойре-Айкера в Балтській громаді?
- Пан Адріан був щиро вражений станом об'єктів, які побачив в Балтській громаді. І я цим пишаюся. Дійсно в Балті, завдяки місцевому керівництву, завдяки тому, що громада була піонером (з французької "pionnier" означає "першопроходець" – ред.) в реформі децентралізації., взяли на себе сміливість робити зміни першими. В результаті з'явилися дуже гарні об'єкти: спорткомплекс, публічна бібліотека, відновлений кінотеатр — справжній палац культури. Я такого не бачила в багатьох містах. А тут в маленькому містечку, де настільки з любов'ю, з баченням привчають дітей до краси.
***
Ми були в лікарні. Мера Адріана поводили по кабінетах, по палатах. В Балті є центр судинно-серцевої хірургії. Ми потрапили на операцію до бабусі, якій 84 роки. І прямо вживу на екрані бачили, як заводять прутик через судини. Дідусь її чекає в коридорі… Жива така історія.
Балтський міський голова Сергій Мазур вже на виході з лікарні сказав Адріану Толлефсену: «Я хочу, щоб ти привіз сюди своїх лікарів з Норвегії. Для обміну досвідом. Щоб вони навчили нас бути кращими в своїх напрямках». Тобто вже є конкретні розмови, конкретні плани.
- Які проблеми зараз найбільше турбують громади?
- В громадах вже зараз великі проблеми з бюджетом, особливо, з вилученням військового ПДФО. В результаті вилучені кошти так і не витратили в повному обсязі з початку року. Мабуть, громади також могли б ефективно витратити їх на підтримку підрозділів, яким вони допомагають.
Звичайно, зараз важкі часи. Ми не можемо дороги відремонтувати, не можемо ще якісь речі зробити, як було до повномасштабного вторгнення. Але громадам треба розвиватися, бо тут є діти, є літні люди, стає більше людей з інвалідністю. Має бути нормальне дорожнє покриття, а не ями. У громад має бути фінансування для того, щоб утримувати себе, не кажучи вже про хоч якийсь розвиток. І я переконана, коли будуть приїжджати до нас наші європейські партнери, такі, як Адріан Толлефсен, бачити, на що витрачаються кошти, цікавитись чим допомогти, меншою буде корупція на найвищому рівні, в тому числі. Адже до нас буде прикута увага європейської спільноти.
Під час візиту в Балтський ліцей №1. Гостю вручили українську вишиванку
Що ще мене вразило в Балтській громаді: тут всюди є генератори. Якраз світло вимкнули під час концерту в ліцеї №1, але за секунду перемикнулися і все запрацювало.
В лікарні встановлена система накопичення енергії Tesla, яка впроваджується у всьому світі. Планують переходити на альтернативні джерела енергії — це є підтвердженням того, що тут не стоять на місці, а шукають щось найкраще, найефективніше.
Балтська громада — це той випадок, коли отримали допомогу від держави і примножили. Вона утворилася у 2015-му році і протягом майже десятиріччя зробила, на мою думку, значний ривок у своєму розвитку.
***
Звичайно, хотілося б, щоб Балта стала прикладом для інших, але за даних умов ми не можемо закликати щось повторювати чи щось вимагати, тому що зараз не ті фінансові можливості. Будемо чекати завершення війни.
Шлях до успіху: інновації та співпраця в умовах війни
- Які, на ваш погляд, основні виклики стоять перед Балтською громадою сьогодні?
- На перший погляд, мені хотілось би відзначити два моменти, які не додають плюсів громаді. Перший: дороги латані-перелатані, що, звичайно, дуже кидається в очі. Але це не на часі. Головне, щоб не було ям. У майбутньому, звичайно, хотілось би новітнє покриття. І друге, дуже важливе, це старовинні будинки, архітектура, яка занепадає. Є приміщення з червоної цегли, яке викупив хтось з підприємців. Він намагається його зберегти. Але я бачила й кілька закинутих старовинних будинків. Місцева влада, звичайно, не має коштів на відновлення, але це має бути приватний власник, підприємець, якого можна зобов’язати, як в Європі робиться. І я вважаю, що вже не треба чекати на завершення війни.
Одна зі старовинних будівель Балти, колишня лікарня №1
Балта — вже готовий туристичний маршрут. Треба возити сюди автобуси, повні туристів, показувати ці об'єкти. Є прекрасний музей, та ж публічна бібліотека, куди можна водити туристів, щоб побачили рівень об'єктів в громаді, як вона розвивається. Але треба продумати, щоб це було з якимись крафтовими продуктами. Пригощати чимось смачненьким, щоб туристи могли прикупити і залишити гроші в громаді. Це був би додатковий стимул розвитку для громади.
Приміром, Доброславська громада не чекає завершення війни. Хоча вона в порівнянні з Балтою, не має жодного старовинного об'єкта. Однак тут створили сквери, парки, ставочки, проклали екомаршрути й возять щотижня туристів. В структурі місцевої влади є туристичний відділ. І працівник селищної ради щонеділі, о 9 ранку, зустрічає туристів, водить по об’єктах.
В Балті, мені здається, можна втричі більше зацікавити гостей. Тут відбувалася маса історичних цікавих подій. До того ж люди сьогодні як ніколи потребують внутрішнього туризму, бо не всі мають змогу виїжджати за кордон.
- Яку роль відіграє Асоціація міст України у підтримці місцевих громад?
- Асоціація міст — одна з найбільших організацій, яка об’єднала не тільки міста, а й маленькі громади: сільські і селищні.
Наша головна місія — бюджети. В нас кожен законопроєкт, який стосується місцевого самоврядування (в будь-якій сфері: освіта, культура, житлово-комунальне господарство) проходить узгодження з асоціацією. Це світовий досвід, це європейський досвід. Тому в нас є аналітичний та юридичний відділи, які захищають інтереси громад на законодавчому рівні. Як каже наш виконавчий директор Олександр Слобожан, асоціація своєю діяльністю повернула громадам 290 мільйонів в цій сфері, тому що довела, наприклад, що не можна вилучати освітню субвенцію, яку громади не використали до кінця року. Люди на щось розраховували. До кінця року не вдалося використати кошти, то їх одразу забирати? Тобто у таких випадках ми стаємо на захист громад.
- Який міжнародний досвід може бути корисним для українських громад у часи війни?
- Війна акумулювала нашу роботу й у міжнародній сфері. Цікава співпраця Балтської громади з Молдовою, де теж є така рада. До речі, в Молдові процес децентралізації ще тільки починається. Але вони йдуть в Євросоюз, і їм треба бігом робити цю реформу. Тому вони залучають наших українських мерів, щоб вони поділилися досвідом. Серед них — Балтський міський голова Сергій Мазур.
Під час візиту балтян до МолдовиФото: З відкритих джерел
У Балтської громади, до речі, цікава співпраця з Молдовою, зокрема, партнерство з громадою міста Яловень (під Кишиневом). Наші місцеві урядовці так само можуть зробити для себе висновки, до чого їм готуватися. Бо коли ми вступимо в Євросоюз, у нас будуть зовсім інші правила. Хоч ми й змінюємося потроху, але в мене таке враження, що в нас відповідальність перед людьми лишилася тільки в громадах. Впливати на державу ми не можемо, лише чуємо про безкінечні скандали, корупцію. Дякуючи Богові, в нас відбулася реформа, тому хоч наші місцеві чиновники, мусять бути відповідальними. Принаймні ми знаємо, до кого можемо підійти, висловитися. Бо тут ми на щось впливаємо.
- Як новий поділ на райони впливає на територіальні громади?
- Саме завдяки утворенню громад, завдяки місцевій демократії, й тримається країна. Адже найбільша допомога відбувається на рівні громад. Люди збираються, волонтерять, громади відправляють допомогу захисникам.
Щодо поділу на райони. Можливо й потрібна була інша конфігурація. Але люди у себе в громадах отримують необхідний первинний рівень послуг, які забезпечує місцева влада.
Громади ОдещиниФото: З відкритих джерел
Але райони — це другорядне. На першому місці стоять громади і позиція місцевого керівництва. Якщо є бажання щось робити, то знайдуться кошти. Наприклад, Доброславська громада. Тут без коштів можуть зробити чимало. Завдяки використанню грантів. За грантівські кошти встановили вже шостий бювет по селах, де люди тепер мають артезіанські свердловини. Це все відбувається тому, що є зацікавленість керівництва щодо участі в різних проєктах. І Балта також працює, грантові заявки подає і намагається отримати кошти на розвиток. Це і є європейський шлях.
Дефіцит свободи: випробування під час війни
- Чого сьогодні не вистачає місцевому самоврядуванню?
- Думаю, зараз, під час війни, не вистачає свободи. Моя думка, яка співпадає з позицією Асоціації міст України в тому, що забагато контролю з боку районних адміністрацій: куди ви потратили гроші, куди ви не потратили гроші… Хай би почали, принаймні з обласного бюджету, куди йдуть кошти, Там бюджет неймовірний, не зрівняється з бюджетами громад. Тому це таке вибіркове правосуддя. У нас реформа децентралізації не завершена, бо мали б бути введені префекти.
Префект (як у Франції) має право зупинити дію рішення місцевого органу влади або змусити переглянути її, особливо, коли це стосується виділених державою коштів. Він може впливати, але не перешкоджати діям органу місцевого самоврядування, тобто має наглядову процедуру, а не скасовувати все, що заманеться. Саме за французьким сценарієм у нас мали утворюватися префектури замість райдержадміністрацій.
Районні ради — зайва ланка. Їх головною функцією було передати майно в користування громадам. Для того, щоб їх усунути, потрібні були зміни до Конституції ще у 2020-му році. Але вже не встигли цього зробити, бо в останній момент змінювали законодавство про місцеві вибори. А далі вже не до того було. І районні ради залишили як рудимент: вони взагалі нічого не вирішують.
- Яким є місцевим самоврядуванням у контексті війни та децентралізації?
- Наша асоціація працює в різних сферах, намагаючись бути голосом, рупором місцевого самоврядування. До нас стікаються різні питання. В тому числі такі, які ми не в змозі вирішити, але ми мусимо їх перенаправити до вищого керівництва. Приміром, на території Бородінської громади є полігон, який обробляється сторонніми особами, суборендарями. І громада не отримує від цього ні копійки до бюджету. Мова йде про мільйони втрачених податків. Голова громади звертався роками у відповідні інстанції. Але неможливо розв'язати цю проблему, бо полігон належить міністерству оборони. А Міністерство оборони, звичайно, зайняте війною. Тобто маємо купу таких невирішених питань, які ми все одно збираємо, наполягаємо на їх розгляді.
- Яким був для Асоціації початок повномасштабного вторгнення?
- Найперше, що я запам'ятала, це був заклик закрити небо, коли почали бомбити міста. У нас було централізоване гасло, яке розсилали нашим містам, громадам, селам. Ми записували звернення, збирали дописи з соцмереж, щоб масово звернутися до світу, щоб нам допомогли з ППО. Дуже страшний, неочікуваний був цей напад. І одразу почалися гуманітарні вантажі через асоціацію.
Маємо великі втрати для асоціації. Мери в Херсонській області одразу потрапили в полон і досі перебувають там. Голову Гостомельської громади застрелили окупанти. Він просто допомагав людям, особисто розносив хліб, ліки. Вони не виїхали, не втекли з окупації, а лишилися поряд зі своїми жителями. Це просто подвиг людей з великої літери.
Я підписана на всі сторінки місцевих громад, тому спостерігала за ними з початку війни. Мені потрапила на очі Сватівська громада Луганської області. У прямому ефірі стояла голова громади і розмовляла з ДНРівцем. Він з автоматом стояв проти неї, і вимагав, щоб вона надала приміщення для розміщення загарбників. А вона українською мовою відповіла: «На території Сватівської громади порожніх будівель в комунальній власності немає. Тут у нас лікарня, тут — бібліотека, там у нас – школа. В нас немає місць, де вас розмістити». Говорила чітко, спокійно і із таким, напевно, внутрішнім страхом, який не показувала. І маса людей стояла біля неї, місцеві депутати. Потім я запитувала про голову громади у своїх колег з Луганщини, вони сказали, що вона виїхала, врятувалась.
Асоціація міст, як могла, так і підтримувала своїх мерів, свої громади. Впродовж двох з половиною років війни ми даємо оголошення про тих, хто безвісти пропав, або в полоні. Є дуже великі втрати серед наших органів місцевого урядування. Після війни ми озвучимо кожне ім'я.
Знаєте, окупанти були дуже здивовані, що у нас не колгоспи, не радгоспи, а приватні підприємці, фермери, вільні люди, які заробляють, гарно живуть. Такі хати понабудовували. Для них це чужа культура, а для нас — наше сьогодення. Ми вибороли реформу, запровадили її, наближаючись до європейських партнерів. І це дуже відповідає нашому, українському, свободі нашій.
Допомога від Асоціації міст УкраїниФото: Юр'ївська селищна рада
Нові виклики війни: як громади адаптуються до змін
- На жаль, війна в Україні триває вже не один рік. Як це впливає на громади?
- Нові виклики, пов’язані з війною виникають у громад, які межують з невизнаним Придністров’ям. Тут кажуть, що до них ні один інвестор не зайде через великі загрози. Крім того, в інформаційній сфері у нас прогалини. З того боку весь час ллється у вуха така російська пропаганда, що в мене очі на лоба лізуть. Я весь час про це писала, звертала увагу. Дописалася навіть до РНБО ,у службу інформаційного зв'язку. Подякували, що звернула на це увагу. Але потім знов відновилося російське мовлення. Зараз ніби встановлюють глушилки вздовж кордону із Придністров'ям. Але мова йде про те, щоб не просто глушити російське мовлення, а своє давати. Треба активно вести свою контрпропаганду.
У нас в Одесі закриваються телеканали, бо економічна сфера не сприяє розвитку медіа. Конкуренції немає, реклами немає тощо. Звідки брати гроші медійникам? Тому повинна держава включитися в це, дати якісь частоти, виділяти гроші на створення контенту. Є гранти міжнародних фондів, але це, не вихід з положення. Журналістам, медійникам, дуже важко виживати. Люди не доотримують інформацію. Для Одеси та області ця проблема дуже гостра.
- Що вас надихає в роботі з громадами, які моменти для вас є значимими?
- Найприємніше коли я зустрічаю людей, які мене надихають, показують приклад, що в будь-якій ситуації не можна здаватися. Через таких людей я вірю в Україну ще більше.
Я зараз починаю співпрацю з одним проєктом (з внутрішньо переміщеними особами). Це історія, в якій безпосередньо участь взяла Асоціація міст України. Вона стосується релокації лікарні з містечка Селидове на Донеччині на Одещину. Разом з устаткуванням, лікарями, медсестрами й техперсоналом вона релокується до Миколаївського медзакладу. Ця історія цікава тим, що в Миколаївці (Березівський район) є приміщення в комунальній власності громади, де мала бути філія Березівської лікарні. Але не знайшлося лікарів. Тепер сюди приїхали урологи, кардіологи, інші вузькі спеціалісти з пакетами НСЗУ, завдяки яким отримують заробітну плату. Просто знахідка для маленької громади, де проживає 10 тисяч населення.
Директор Селидівської лікарні Ігор Кіяшко Обладнання підготовлене для транспортування.Фото: Селидівська міська ВА
Але історія з переселенням теж цікава, бо виявляється, треба було забирати все, навіть вугілля, закуплене за державні кошти. Це тендери, це їхнє майно, за яке вони несуть відповідальність. В цій історії брало участь донецьке регіональне відділення Асоціації міст України, бо їхня виконавча директорка зараз живе в Подільську, теж переселенка.
Це історія і про громаду, і про співпрацю, і про людяність. В яких тільки напрямках ми не брали участь, але, найголовніше, що ми повинні чути одне одного, допомагати. Бо ніхто не знає, де завтра опинишся і чи тобі допоможуть. Місцеве самоврядування якраз спрацювало дуже добре, коли ця біда сталась і багато внутрішньо переміщених осіб шукали прихисток. Вони знайшли його в тому числі й в Балтській громаді.
Підготовлено у рамках проєкту Медійної агенції «Або» «Медіатори»
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
