Вибухи, міни, забруднення — це далеко не повний перелік того, що довелося пережити Чорному морю за час повномасштабної війни. Одними з жертв військової агресії стали дельфіни. Про те, як війна змінила життя цих тварин і вплинула на водоплаваючих птахів, що живуть на річці Кодима, ми говорили з доктором біологічних наук та начальником науково-дослідного відділу національного природного парку «Тузловські лимани» Іваном Русєвим.
Іван Русєв
Дельфіни також мають контузії
— На 900-й день повномасштабного вторгнення ви написали на своїй сторінці у Фейсбуці, що вже не реєструєте масової загибелі дельфінів. Розкажіть, як було до цього та що змінилось?
— Одним із завдань працівників Національного природний парк «Тузловські лимани» є моніторинг узбережжя Чорного моря, яке охоплює 44 км територію моря між Дунаєм і Дністром. Щороку до повномасштабної війни ми знаходили на цій території до п’яти загиблих дельфінів і достеменно знали, що основною причиною їх загибелі є рибальство або браконьєрство. У першому випадку у тварин були відрізані плавці, в другому, або на їх тілах залишались сліди сіток.
Фото: З архіву Івана Русєва
З перших днів війни, наші інспектори почали фіксувати загибель дельфінів і ми бачили, що ці смерті не такі, як раніше. Ми почали збирати відповідну інформацію на тих ділянках, які дозволили досліджувати військові, вона становить шість кілометрів. Інші ділянки або заміновані, або використовувалися для інших цілей і були небезпечні.
За період з лютого по серпень 2022 року нарахували 52 тіла дельфінів. Це в сто разів більше, ніж було до війни.
Період, про який я кажу пов’язаний з потужним навантаженням на море кораблями, субмаринами, бомбардуванням, мінами. Також це період, коли деокупували острів Зміїний та бомбили так звані газові «Вишки Бойка» в Чорному морі.
Ми збирали й аналізували інформацію з різних територій узбережжя Чорного моря, з різних країн, навіть з Росії. Зокрема, з відкритих джерел в інтернеті. Висновок: такого року, як 2022 ніколи не було в житті дельфінів.
— Які ще суто військові чинники призвели до загибелі тварин?
— Ссавці гинули через контузії. Потужні гідролокатори на військових кораблях, субмаринах (сонари) руйнують акустичну систему дельфіна, його унікальну ехолокацію. Від дії сонарів тварина стає ніби сліпою, глухою, асоціальною. Навіть слабка дія сонару спричинює жахливі наслідки: дельфін худне, втрачає імунітет і поступово гине. Чому так: тварина худне і її організм починає використовувати внутрішній жир. Накопичений роками, він містить багато отруйних речовин, бо Чорне море брудне. Інфекції та віруси також атакують ослаблений організм.
Рашисти закидають, що причиною гибелі є інфекції. Але інфекція може виникнути тоді, коли є потужний вплив на тіло, на фізіологію. Тому першопричиною є сонари з гідролокаторами.
Друге — бомбардування. Знаєте, у нас є інспекторський будиночок, де ми живемо, і щодня моніторимо ситуацію. Він знаходиться в 50 км від Зміїного. І навіть він термітів від потужних ударів. У воді це був просто якийсь жах: дельфіни, які опинялись неподалік від бомбардування, миттєвою підійматися на поверхню через нетиповий поштовх.
Для порівняння: аквалангіст, який швидко підіймається на поверхню, отримує кесонну хворобу. Адже азот, який знаходиться в крові, починає виходити, тиск змінюється. Це може спричинити інфаркт міокарда.
Міна, винесена на берегФото: З архіву Івана Русєва
Третє — розрив мін. На початку війни рашисти, окупувавши північно-західну частину Чорного моря, закидали міни. Дельфіни гинули, коли випадково торкались їх.
Четверта причина, про яку нам повідомили наші румунські колеги, це фосфорні міни. Вони знаходили тіла дельфінів з опіками. Ці міни горять у воді.
Статистика: близько 50 тисяч дельфінів загинуло, багато контужених. Тому, ми не знаємо точно, скільки їх загинуло ще. Популяція дельфінів різко впала. Зараз ситуація краща, але їх дуже мало порівняно з нормальними умовами, які були до війни. Тоді сотні фахівців з різних країн рахували дельфінів і назвали цифру — 253 тисячі (три види) тільки в акваторії Чорного моря, виключаючи росію, яка не брала участі в підрахунках. Але якщо екстраполювати, то дельфінів було близько півмільйона.
Реабілітаційний центр та визволення тварин з дельфінаріїв
— Чи є шанс зберегти та примножити популяцію цих тварин?
— Ця тварина стає статево зрілою у 10 років і дає одного малюка — це дуже ризиковано. Тому для їх відтворення потрібно мати великі безпечні акваторії в морі. Наш парк пропонує великий морський резервуар від Тузловських лиманів до Зміїного, включаючи води навколо острова. Тут дельфіни довгий час тримаються і розмножуються. Тому якщо буде такий морський резервуар, то матимемо шанс їх зберегти. Ми зробили відповідне клопотання Міністерству довкілля з науковим обґрунтуванням. Міністерство нас підтримало. Але Одеська обласна адміністрація, на жаль, не дає погодження, аргументуючи тим, що це негативно вплине на рибальство та економіку. І це незважаючи на зобов'язаність України перед ЄС довести до 2025 року площу заповідних територій в країні до 15% (наразі ми маємо тільки 6,5%). Ми впевнені, що серед рибалок є чимало браконьєрів. Бо закон не працює і серед посадовців та правоохоронців лобіюють їх інтереси.
Ми плануємо також створити реабілітаційний центр для дельфінів з дельфінаріїв, де експлуатують тварин. Щоб повернути таких дельфінів до моря, потрібен такий центр. Адже дельфіни, які жили поряд з людьми, втрачають свої природні навички. Треба мінімум пів року реабілітації з можливістю комунікації з дикими дельфінами, які дуже близько підходять до берега.
Дельфіни розумні та соціальні, швидко налагоджують комунікації з родичами. Тому навчаться ловити рибу природно, і перестануть споживати морожену. Ми хочемо в судовому порядку забрати цих дельфінів, реабілітувати їх і випустити в море. Адже дельфіни відіграють важливу роль у морській екосистемі.
— До початку повномасштабного вторгнення дельфіни якось відчували наближення небезпеки?
— Колеги з Болгарії та Румунії казали, що за декілька днів до початку бомбардування вони великими зграями пливли вздовж Дунаю, в бік Румунії й Болгарії. Науковці кажуть, що ніколи не бачили такої великої міграції китоподібних в їхніх водах. Ймовірно, тоді вже працювали сонари підводних та надводних човнів, і дельфіни відчували небезпеку. Я впевнений, що в них є не тільки розум, а й інтуїція. Вони дуже тонко відчувають небезпеку.
Іван Русєв (праворуч) разом з українським журналістом, мандрівником Дмитром Комаровим.Фото: З архіву Івана Русєва
Коли у них є велике Чорне море, вони можуть відплисти від небезпеки. Та не від такої, як потужна армада, бомбардування, коли все палає, є безліч руйнівного шуму. Від цього, вони не можуть вберегтись.
Як постраждали риба та птахи
— Окрім дельфінів, хто ще з морських мешканців зазнав значної шкоди? І від яких саме чинників?
— Можливо, від бомбардування гинула й риба, та в морі все дуже пов'язано. Якщо якась риба гине, її швидко ловлять інші тварини, навіть ті ж дельфіни. Інша річ, якщо від великих потоплених рашиських суден, таких як «Москва», по поверхні моря розтікається пальне. Коли море спокійне, така плівка дуже шкодить, наприклад, малечі кефалевих риб. Вони розмножуються в морі, і піднімаючись на поверхню, черпають кисень з епілімніону — верхнього шару води. Нафтова або мазутна плівка перекриває доступ до кисню, тому риба гине.
Фото: З відкритих джерел
Підрив Каховської ГЕС — це був жах стосовно всіх морських мешканців. Особливо малорухливих, таких як молюски чи водорості. Завдали шкоди хімічні сполуки, сотні тон мазуту, що вилились в Дніпровсько-Бузький лиман та дійшли до наших країв. На щастя, це тривало не так довго — декілька місяців.
Від солоної води постраждала прісна риба, а морська — від напливу прісної. А ще цвіли синьо-зелені водорості, бо вони активно розмножуються в період спеки.
Якщо підсумувати, ми достеменно знаємо, що від війни в такому великому кількісному і вагомому вимірі найбільше гинули дельфіни. Інші, наприклад, унікальні дунайські тритони, гинули не від сонарів, не від бомбардування, а від підриву дамби.
— Від браконьєрів багато шкоди?
— Сьогодні їх поменшало, але вони є, ніколи не зникнуть. Бо така людська натура: завжди знайдуться ті, хто хоче жити не віддаючи державі певний відсоток за те, що використовують її ресурси.
В національному парку є служба державної охорони, яка бореться з цим. Але шість наших охоронців на війні. Один, на жаль, загинув, один зник безвісти під Бахмутом. В нас наразі не вистачає чоловічої сили, щоб працювати так потужно, як це робили раніше. Але маємо підтримку військових.
Чимало шкоди від незаконного вилову риби. Причому, коли місцевий мешканець ставить одну сітку — то незначна шкода. Але коли заради бізнесу перекривалися всі природні протоки в національному парку, це не давало кефалевим рибам вийти в море. В лиманах ця риба не зимує, вона йде великими зграями через вузький канал в море. Якщо його перекрити, у кефалі не має шансу вижити. Це була найбільша шкода від незаконної діяльності.
Але ми змогли цьому протидіяти завдяки тому, що перед війною провели велику акцію за підтримки поліцейських з ГУНП Одеської області. Тоді брали участь 80 правоохоронців, які допомагали нам зняти пристрої, що заважали рибі виходити в море. І з 2021 року вже не маємо цієї проблеми.
Ще одне — полювання на тварин. У полях майже немає дичини, все розорано, малі річки — без води, ніде не зустрінеш таких умов для дикої природи, як в національному парку. Тому в сезон, з серпня по лютий, мисливці ходять до нас. Та під час війни мисливство заборонено, тому зараз маємо позитивний вплив війни на фауну. Ніхто не знищує і не лякає зайців, кабанів, косуль, птахів — живуть собі.
— Як тварини та птахи переносять воєнні дії?
— Дрони, шахеди, які літають над нами, зрозуміло, що наші війська їх обстрілюють. І це все потужна сила, гул, від якого птахи розлітаються. Куди — ми не знаємо. Частина з них повертається, а частина просто зникає в пошуках безпечних місць. Важливо, щоб вони там знайшли собі їжу.
Мігруючі птахи, які зимують в Африці, а потім перелітають до нас, потребують дуже багато енергії. Їм потрібні місця, де є вдосталь їжі, щоб швидко набрати жир — пальне для перельоту.
Вибухи й шум активують їх інстинкти й спонукають летіти геть. Не маючи достатньо енергії, не всі дістаються пункту призначення. А якщо й долітають, то в них немає енергії, щоб вивести там пташенят. Тому ми спостерігаємо зниження чисельності популяції тих чи інших видів.
Балтські пляжі безпечні для птахів
— Річки та Чорне море утворюють єдину екосистему. У нас на р. Кодимі вже два роки поспіль зимують лебеді та качки. Напевно, це теж вплив війни?
— Є три фактори, які на це впливають. Перший — війна, шум. Другий — зміна клімату. Через це для деяких птахів змінюються місця перебування в різних сезонах.
То того ж за умов заборони полювання й хижаки не мають значного впливу на чисельність птахів, бо ті ж качки активно розмножуються. У кожного виду є свій генетичний код. Качки вибирають найкращі місця, щоб жити й давати потомство. Якщо ці місця вже зайняті, інші качки, які народились пізніше, уже не займають їх, а шукають нові. І ця стратегія дуже важлива для виживання виду. Якщо основний “локус” зникає через відсутність води або якесь забруднення, то ті, які знайшли місця біля Балти, можуть дати нові покоління і вид виживе. Я думаю, що це фактор підняття чисельності деяких видів, в тому числі лебедів. І, звісно, не дуже суворі зими теж сприяють цьому.
Морські експонати війни: череп дельфіна та крейсер «Москва»
— Якось ви порівняли Чорне море під час війни з музеєм, де можна вивчати наслідки людської діяльності. Які експонати цього музею найбільше вас вразили?
— Дельфінів з давньогрецьких часів дуже поважали, обожнювали. І досі дельфін вважається істотою, яка підтримує біорізноманіття в морі. Якщо брати харчову піраміду, то дельфін знаходяться на її вершині. Не стане дельфінів — не буде живої екосистеми.
Дельфін — санітар, він ловить тільки необережну рибу, яка не дотримується своїх генетичних правил. Втративши такий санітарний контроль, ми отримаємо збої у виконанні генетичних програм.
Дельфіни — унікальні істоти, які можуть перепливати все море і радіти життю. Вони мають 14 00 звуків, за допомогою яких спілкуються між собою, як люди. І можуть називати одне одного на ім'ям. Це доведено. Відповідаючи на ваше запитання, черепи дельфінів — найбільш виразний експонат музею впливу війни на Чорне море…
— Існує фіксація військових злочинів проти людства, а як такі злочини фіксувати, коли це стосується морських тварин?
— Ми збираємо факти, є багато історій. Але це комплексне питання. Адже існує проблема збору доказів. Наприклад, генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження про екоцид, 441 стаття Кримінального кодексу. Була ситуація, коли морем викинуло великого дельфіна, довжиною 2,5 м, вагою приблизно 120 кг. А ми не можемо забрати його з пляжу, щоб зберегти тушу, відібрати зразки, дослідити і виявити причину загибелі. У нас немає такої техніки.
Працівники НПП Тузлівськи лианиФото: Суспільне.
Що зробили. Взяли віслюка, спеціальну бричку забираємо його, шукаємо де зберегти. У нас в парку немає морозилки. В генеральній прокуратурі порадили звернутися до рибалок. Один ледь погодився — і то після того, як ми послалися на генеральну прокуратуру.
Вночі вимкнули світло, і цей рибалка викинув залишки тварини на смітник. Ці останки ми забрали зі смітника і відвезли в солоний лиман, щоб хоча б кістки тварини збереглися. Завдяки кісткам внутрішнього чи середнього вуха можна визначити, що це був вплив сонара.
От і маємо.
З одного боку є унікальні тварини, занесені до Червоної книги міжнародного союзу охорони природи, а з іншого — ніхто не може допомогти: ми самі по собі. Ми неодноразово зверталися до відповідних міністерств: давайте щось робити, фіксувати, щоб ми потім могли довести в міжнародних судах, що це дійсно вплив війни. І мати хоча б 50% доказу, щоб отримати репарації.
— А потоплений російський чорноморський флот залишиться на дні? Це не шкодить морю?
— Я думаю, що цей вплив не такий великий, порівняно з тим, що ми знищили російські кораблі. Тому що вони б знищили і нас, і Чорне море своїми сонарами. Ми мріємо, коли неподалік від нашого парку буде туристичний маршрут. Люди приїжджатимуть і будуть пірнати на дно моря, аби подивитися, як виглядає «Москва». Ми знаємо приблизно, де ця точка. До речі, у нас тут один британець купив будинок неподалік від парку, волонтерить в Одесі, допомагає місцевим. Він каже: «Моя мама (їй 82 роки) — драйвер. Вона сказала, коли закінчиться війна, поїде в Україну, щоб пірнути на глибину і подивиться, як виглядає Москва».
Європейські та західні партнери усвідомлюють ризики
— Чому, на вашу думку, світова спільнота так повільно реагує на екологічні наслідки війни в Україні? Чи є надія, що ситуація зміниться?
— Знаєте, з одного боку ми маємо дуже потужну допомогу від різних країн стосовно всякого обладнання для спостереження за впливом війни. Нам дійсно співчувають і допомагають.
А з іншого боку, я теж довго не міг цього збагнути… Коли гинули дельфіни, коли росіяни підірвали каховське водосховище! Я чекав на відповідну реакцію з боку наших партнерів. Такого не сталося.
Однак навіть ми, живучи в Одеській області, в національному парку на Півдні, не відчуваємо того болю, який відчувають люди на Сході країни. Ми маємо багато національних парків, заповідників в Азово-чорноморському регіоні. І тільки наш не окупований.
Ми іноді спілкуємося з нашими колегами, які евакуювалися на підконтрольну українську територію. Вони кажуть: «Якщо ти не знаходишся там, то не відчуваєш такого болю. І чисто психологічно не так страждаєш, і не так висловлюєш своє співчуття». Тому я думаю, що іноземці, які далеко від війни, просто не відчули того, що ми. Особливо молодь, яка ніколи не відчувала війни, не може оцінити дійсно всі ризики, весь біль наших втрат.
Але все змінюється. Нещодавно я був на конференції в Берліні. Там почув таке: «Ми співчуваємо вам, допомагаємо, бо якщо, не дай, Боже, Путін піде далі, ми економічно не витримаємо навалу мігрантів».
Я знаю багато німців, які напряму відправляють військовим сотні дронів, різних інших пристроїв. Тому я роблю такий висновок: без них ми б не вижили, Україна не витримала б без підмоги, яка йде із заходу, з Америки, з Канади.
— Яким був для вас перший день повномасштабного вторгнення і яким ви бачите день перемоги?
— За пару тижнів до того я поїхав в Румунію, потім в Болгарію. Саме в Болгарії почув про повномасштабне вторгнення. Я одразу вирішив повернутися додому. Але квитків вже не було, рух автобусів в Україну зупинили.
Я знайшов знайомого журналіста, який зголосився допомогти мені. Йому цікаво було дослідити ситуацію в Бесарабії на фоні повномасштабного вторгнення. У 2014 році він перебував у Криму, і там його захопили. Був в російській тюрмі, але він вижив.
Я зібрав багато гуманітарної допомоги (в тому числі - квадракоптери, телескопи). Але перетнути кордон було непросто, адже тоді ще не було механізму пропуску гуманітарки.
Фото: З архіву Івана Русєва
Будь-яка війна рано чи пізно закінчується. І я вірю, що перемога буде скоро. З одного боку я цьому радію, а з іншого відчуваю велику відповідальність, яка постане перед нами щодо відновлення заповідних територій. Адже 40% захоплених рашистами природних територій зруйнована, замінована. Це мільйони квадратних кілометрів. Тому я бачу перемогу у великій праці та допомозі волонтерів з європейських та інших країн. Я вже чую від різних моїх друзів, що вони готові після перемоги їхати до нас і допомагати. Ми об'єднаємося для того, щоб відновитися і жити далі як нормальна цивілізована країна.
Підготовлено у рамках проєкту Медійної агенції «Або» «Медіатори»
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
