Храми – це більше, ніж камінь і куполи. У їхніх стінах живе пам’ять поколінь, молитви людей і історія цілого краю. Саме цю духовну спадщину Балщини відтворили у своїх роботах художники, чиї картини нині можна побачити на виставці в Балтському історичному музеї.
Петро Ткач - директор Балтского історичного музею
Визначна подія
У Балтському історичному музеї відбулася виставка з промовистою назвою – «Храми Балщини: історія жителів рідного краю». Вона об’єднала живопис, минуле й сучасність, особисті спогади і колективну пам’ять, нагадуючи про те, що храми – це серце громади, її духовний осередок.
«Головна мета цієї експозиції – нагадати людям, що храми – це не тільки пам'ятки архітектури. Це місце, з яким пов'язане все наше життя. Ми приходимо сюди від народження до останнього шляху: дитину приносимо до церкви на хрещення, ми відвідуємо храм на великі свята – Великдень, Різдво – і, в решті-решт, знову повертаємося до нього в хвилину прощання. Саме через історію храмів ми показали історію людей нашого краю», - пояснив директор Балтського історичного музею Петро Ткач.
Він зробив короткий екскурс у історію кожного храму, представленого на художніх полотнах, фотографіях.
Петро Ткач - директор Балтского історичного музею проводить екскурс по виставці
Храми як долі, стилі й символи
Окремий розділ виставки присвячено костелу св. Станіслава, якому вже понад 260 років. На виставці представлено було п’ять картин з його зображенням – і жодна не повторює іншу. На одному полотні він постає урочистим і світлим, на іншому – стриманим і задумливим, на третьому – зануреним у присмеркову тишу. Так художники показують, що храм – не статичний об’єкт, а жива історія поколінь. Скільки людей різних національностей пройшли під його склепіннями, скільки молитов тут пролунало – це відчувається навіть без підписів.
Серед експонатів – фотографія першого храму міста – собору Різдва Пресвятої Богородиці. Чорно-білий знімок переносить глядача в іншу епоху, нагадуючи, що історія храмів – це історія випробувань і відродження.
Трагічним акордом прозвучала розповідь Петра Ткача про капличку Високогірного монастиря XVII століття, зруйнованого турками. Тут, за переказами, в один день було розстріляно триста монахів. Легенда про «річку крові», що текла з гори, де височів храм. надає цій сторінці історії символічної глибини, жертовності й важких випробувань, які випали на долю вірян.
Особливе місце займає Миколаївська церква в Балті, пов’язана з ім’ям святого Феодосія Левицького. Вона будувалася за його участі, але в 1930-х роках була закрита і розібрана. Її образ на полотнах – це вже не просто архітектура, а спроба повернути втрачене через мистецтво.
Дерев’яне диво і «Біла церква»
У роботах художників оживає і дерев’яна церква Лісничівки – зразок народного зодчества, легка й водночас міцна, як сама традиція.
Окрема сторінка – знаменита Миколаївська церква в Пасицелах, яку розписували під керівництвом учня відомого художника Васнецова. Її називали «Білою церквою». Це єдина святиня, що не закривалася в радянські часи.
Поруч – зображення ще одного храму села Пасицели – церкви Казанської Божої Матері, що й сьогодні діє.
Усі ці роботи створені під час щорічних пленерів, які організовувалися в Балті та селах громади. Їх відбулося вже десять. Художники приїздили з різних міст і навіть країн: зокрема, з Китаю. Митці працювали тут, відкриваючи українську сакральну архітектуру.
Собор як символ міста
Сучасний кафедральний собор Балти представлений у кількох інтерпретаціях: під час реставрації в лісах, у сонячному сяйві, в урочистій тиші. Один із художників включив у композицію символи міста – підземелля, що зображені колами, ніби пам’ять, прихована під шарами часу.
Багато картин присвячено Балтському чоловічому монастирю. Є й чимало картин та фото 1942 року – Успенский кафедральный собор, який також є прикрасою міста.
Цікава й історія картини картини, де зображено Саражинську церкву. Приїхавши в село, її написав військовий і подарував в Саражинському музею. У цьому жесті — поєднання фронтової сучасності й духовності.
Останнім акордом експозиції стає два старообрядницькі храми. Один з них – сучасний, був збудований за проєктом художника Бориса Кольцова. Цей храм та картини написані ним зберігають пам’ять про нього у серцях балтян.
Картини, представлені на виставці, ніби нагадують: святині – це точки опори, де зосереджується історія громади. Вони переживають війни, руйнування, заборони, але знову і знову відроджуються в камені, дереві чи на полотні.
Виставка «Храми Балщини: історія жителів рідного краю» – це більше, ніж художній проєкт. Це акт культурної пам’яті. Через живопис і фотографію музей зберігає не лише образи будівель, а й духовний досвід поколінь.
Слідкуйте за нами в Facebook та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першим
