Чому і чим він важливий, розбираємося разом
Те, що українські жінки завжди готові пліч-о-пліч з чоловіками боронити рідну державу від ворогів, історія доводила неодноразово. І події, які відбуваються після повномасштабного вторгнення росії, вкотре доводять міць і незламність українського жіноцтва. Надзвичайно важливим в цьому ракурсі залишається розвиток жіночого руху в Україні. Саме завдяки багаторічній боротьбі жінок за рівні з чоловіками права, сьогодні жінки та дівчата мають можливість навчатися в університетах, займатися спортом, подорожувати, брати участь у виборах, обіймати керівні посади, отримувати спадщину, відкривати рахунки в банках та розвивати свою кар'єру. Завдяки зусиллям феміністок права жінок стали частиною загальнолюдських прав.
У грудні 2024 року жіночому рухові в Україні виповниться 140 років. Що це з рух, коли виник і хто стояв у його витоків, ми вирішили розповісти вам, шановні читачі та читачки.
Про створення жіночого руху і «чорну пані» Наталію Кобринську
Початком жіночого руху вважається 8 грудня 1884 року – день, коли в місті Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) відбулися перші збори «Товариства руських женщин» (від слів Русь, русини – тобто українці, його в 1922-му році перейменували на «Товариство українських жінок»). Ініціювала його створення Наталя Кобринська – громадська діячка й письменниця з феміністичними поглядами. Членкині новоствореної організації вважали, що жінки повинні бути незалежними та мати такі ж права, як і чоловіки. Головною метою Товариства стало сприяння освіті жінок і сприяння їхній активній участі у житті суспільства. Ця ініціатива стала основою для подальших успіхів у боротьбі за права жінок. Протягом наступних десятиліть жіночий рух ставав дедалі активнішим, незважаючи на всі політичні та соціальні труднощі, з якими стикалися українські жінки.
Наталія Кобринська в молодості
Наталя Іванівна Кобринська (в дівоцтві Озаркевич) – одна з найвизначніших постатей в історії українського жіночого руху, борчиня за права жінок у Галичині ХІХ століття письменниця, публіцистка. Народилася 8 червня 1855 року в родині греко-католицького священика в селі Белелуя, що на Франківщині. Вихована в інтелігентній та патріотичній родині, вона ще змалку усвідомила значення освіти й громадянської активності для розвитку українського суспільства. Завжди багато читала та охоче опановувала нові знання. Після закінчення навчання почала активно цікавитися питаннями жіночої емансипації, надихаючись західноєвропейськими ідеями рівності.
У 16 років закохалася і вийшла заміж за теолога Теофіла Кобринського. Чоловік усіляко підтримував дружину в її самоосвіті, розвитку й громадській активності. Він навіть заснував читальню і хор у власній парафії у Снятині, де замешкало подружжя, був учасником усіх просвітніх товариств.
Багатьом спільним планам подружжя не вдалося втілитися через ранню смерть Теофіла Кобринського. Наталя важко перенесла смерть коханого чоловіка, більше ні з ким не одружувалась і до кінця життя одягалася переважно в чорне.
"Чорна пані" Наталя Кобринська
Наталка Кобринська повністю присвятила себе письменницькій, видавничій, громадській діяльності. Окрім «Товариства руських женщин», про який ми вже згадували, вона ініціювала і разом із Оленою Пчілкою (мамою Лесі Українки) підготувала та видала у 1887 році перше жіноче видання – альманах “Перший вінок”, до якого увійшли твори 17 українських авторок з Галичина та Наддніпрянської України – Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Ганни Барвінок, Чайки Дніпрової, Уляни Кравченко, Анни Павлик, Людмили Старицької, Ольги Франко та інших.
Наталія Кобринська налагоджувала контакти із діячками жіночих рухів інших народів Австро-Угорської імперії, зокрема – з чеськими. У праці «Історія літератури руської» Омелян Огоновський вказує, що у 1890 році чешки подали до австрійського парламенту петицію з вимогою дозволити жінкам навчатися в університетах імперії. Через рік, у 1891, Кобринська теж зібрала підписи жінок на Галичині й так само подала до австрійського парламенту петицію з вимогою допустити жінок до навчання в університеті.
Незважаючи на свою активну громадську діяльність і літературну творчість, Наталя Кобринська часто стикалася з труднощами та критикою. Її феміністичні ідеї не завжди знаходили розуміння серед консервативних кіл, що підкреслює її виняткову сміливість і рішучість у відстоюванні прав жінок. Вона не тільки боролася за права жінок на рівні із чоловіками, а й активно пропагувала ідею того, що жінки можуть і повинні брати участь у суспільному та політичному житті.
Будинок Наталії Кобринської, в якому вона проводила роботу серед жінок
Шукаючи кращих умов для популяризації феміністичних ідей, Наталія Кобринська переїхала до Львова. Тут вона сподівалася знайти нових однодумниць, мати можливість видавати більше книжок. На жаль, цього не сталося – львів’янки виявилися не готовими до ідей жіночого руху.
Розчарована, Кобринська повертається до Болехова. Останні роки життя вона майже не писала. У 1918 році підготувала збірку «Воєнні новели», сповнену болю через долю українського народу, розділеного кордонами, втягненого у війни за чужі інтереси… Це бyла її лебедина пісня.
Наталя Кобринська померла від висипного тифу 22 січня 1920 року. Її життя, сповнене боротьби за права українських жінок, надихало наступні покоління продовжувати цю боротьбу.
Сьогодні, коли ми відзначаємо 140 років українського жіночого руху, пам’ятаймо про Наталку Кобринську і тисячі жінок, завдяки яким ми можемо самі обирати свій шлях, самі будувати своє життя.
Підготовлено за підтримки Волинського прес-клубу
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
