З початком повномасштабного вторгнення росії кількість жінок, які обрали для себе військову професію стрімко зросла. Як повідомила заступниця міністра оборони України Наталія Калмикова, на початок січня 2024 року загальна чисельність жінок у Збройних силах України склала 66,9 тисячі осіб, із них 47,2 тисячі – військовослужбовиці. При цьому, 6,5 тисяч перебувають на керівних посадах, а близько 4 тисяч знаходяться на лінії зіткнення.
Сьогоднішня наша розповідь – про вісімнадцятирічну Олександру Томяк, курсантку вже другого курсу Одеської Військової академії факультету забезпечення та експлуатації військової техніки, по спеціалізації механізована піхота.
Олександра зі своїми однокурсницями
Рівняючись на батька і сестру
Народилася Олександра в селі Павлівка на Захарівщині. Коли їй виповнилося шістнадцять років, з батьками переїхали жити до самої Захарівки. Змалечку дівчина пишалася своїм батьком – Миколою Дмитровичем, воїном-інтернаціоналістом, який пройшов пекло Афганської війни. А з 2014 року почала рівнятися на старшу сестру Христину, яка служила медсестрою на Донеччині і рятувала життя бойових побратимів. Затамувавши подих, слухала розповіді сестри про її службу на передовій, про те, що вона там бачила і пережила.
«Маючи перед очима такий приклад, - розповідає нам Олександра, - у мене не було ніяких сумнівів з вибором майбутньої професії. Я майже завжди мріяла стати військовою. Ще більше укріпилася в своєму рішенні після повномасштабного вторгнення росії до України. Я палко захотіла помститися за тих, хто віддали своє життя, щоб ми могли спокійно жити, пити каву, гуляти вулицями і мріяти про майбутнє».
Олександра (ще школярка) зі своєю родиною
За словами дівчини, коли в дев’ятому класі у них проводили опитування-анкетування, ким вони себе бачать у майбутньому, вона написала: «Хочу стати військовослужбовицею». Задля здійснення своєї мрії Олександра довго і наполегливо готувалася, ретельно навчалася, займалася спортом, покращуючи свою фізичну форму. Її в усьому підтримувала родина.
«Батьки і сестра допомогли сформувати в мені стержень, навчили ніколи не здаватися і йти вперед», - каже Олександра.
І в 2023 році досягла своєї мети – після вступних іспитів і великого відбору стала курсанткою Одеської Військової академії.
«Спочатку почувалася розгубленою, і навіть було трохи лячно: раптом у мене не вийде? Чи витримаю я всі навантаження і вимоги академії? Навколо було багато суворих чоловіків у військовій формі. Дехто дивився в бік дівчат скептично. Та минуло небагато часу, мені вдалося не просто успішно здати іспити, а й стати серед дівчат першою в рейтингу по фізпідготовці. І коли оголосили мене курсанткою, дуже зраділа».
Не «вполювати» чоловіка, а стати військовослужбовицею
На курсі Олександри зі 120 осіб було 16 дівчат (13%). Та на другий курс перейшли вже 13.
«Найважче на перших порах було через розлуку з рідними. Я дуже їх люблю і звикла постійно спілкуватися, а нам спочатку навіть мобільними телефонами забороняли користуватися», – каже Олександра.
Поїздка на навчання
Непросто було звикати до ранніх підйомів о 6-ій годині, суворого режиму, військової дисципліни, значних фізичних навантажень. І хоч доводилося в повній амуніції (в бронежилеті, шоломі, з автоматом і рюкзаком за плечима загально вагою понад 25 кілограмів, при тому, що Олександра має 50 кілограмів) долати кілометри марш-кидків, стиснувши зуби, вперто все виконувала.
«Саме під час таких марш-кидків дуже добре відчувається підтримка друзів-однокурсників. Якось один із хлопців-курсантів допоміг мені, коли пошкодила спину. І зробив це просто, по-дружньому. Як справжній побратим, – розповідає дівчина. – У нас взагалі дуже дружний курс, і ми відразу встановили, що ставимося одне до одного на рівних, без загравань, фліртів і нестатутних відносин».
Своїх в біді не кидають
Олександра пригадує, що на початку навчання стикалася зі стереотипами:
«Старшокурсники підсміювалися над нами, казали, що ми прийшли вполювати чоловіка, а не стати військовими. Але я не зважала на це, і продовжувала навчатися. Потроху кпини припинилися. А ще був випадок з одним із викладачів. Ну ось дуже він вже не любив дівчат в армії! Якось так трапилося, що на його парі були самі дівчата, і він почав відверто нас «валити», заявляти, що ми нічого не знаємо, не вміємо, не варті, і він всім поставить двійки. Та ми не розгубилися, змогли відповісти на його запитання і довести, що ми в армії невипадково. Після того випадку він більше собі таких випадів не дозволяв».
Зайняття на полігоні
В обраній професії подобається все
Курсантка каже, що захоплюється технікою і їй дуже подобається вивчати всі види зброї, її нові зразки.
«Це так затягує! – ділиться відчуттями Олександра. – Так, у нас великий обсяг матеріалу для вивчення. Але у нас і класні високопрофесійні викладачі, вимогливий, та справедливий командир роти. Після тижневого навчання по вихідних нам організовують екскурсії в музеї, театри, дбають про наш духовний розвиток. Після першого курсу нас відправили на практику на військовий аеродром у Вінницю. Там я вперше побачила, що таке атака шахедів. Було дуже страшно. Але ми з моїми однокурсниками ці страхи пережили і подолали, бо знали куди і навіщо йшли. Непросто було і під час навчань, коли ми повинні були залягти в окоп, пропустити над собою танк, а потім кинути в нього навчальну гранату. Але й з цим впоралася. Трохи засмучує той факт, що через мій вибір професії майже втратила шкільних друзів – дуже вже в нас інтереси та підходи до життя різняться. Я звикла до суворого режиму, ранніх підйомів, життя без макіяжу та манікюру. Залишилася лише одна надійна подруга, з якою продовжуємо дружити і яка мене розуміє».
Перед черговими навчаннями
Такі навантаження, за словами курсантки, лише роблять її сильнішою. Тож тим дівчатам, котрі вирішили пов’язати своє життя з армією, радить бути готовими до цього як фізично, так і морально:
«Вам доведеться забути звичний комфорт, витримувати великі фізичні навантаження, багато вчитися, суворо дотримуватися дисципліни та доконало вивчити військовий Статут. Але також знайте, що тут у вас з’являться нові надійні друзі, справні побратими і посестри. Та й наша місія – захист рідної Батьківщини і своїх близьких теж неабияк надихає».
Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
