Вважається, що пожежно-рятувальна служба – це суто „чоловіча” робота. Однак у сучасному суспільстві існує достатньо прикладів, які руйнують цей стереотип. Сьогодні вже мало хто дивується, коли бачить поліціянтку, військовослужбовицю чи рятувальницю.
В структурі Державної служби з надзвичайних ситуацій жінки обіймають різні посади – працюють диспетчерками, психологинями, інспекторками, медикинями або кадровими працівницями. Вони не бояться брати на себе також і відповідальність за життя людей.
Яскравий приклад цьому – радіотелефоністка, сержантка служби цивільного захисту 37-ої Державної пожежно-рятувальної частини, 5-го Державного пожежно-рятувального загону Тетяна Петрівна Бикова, яка за понад двадцять років прийняла сотні тривожних дзвінків та вислухала тисячі людей. Саме від неї залежить, як швидко до місця пожежі чи аварії прибуде допомога.
Тетяна Бикова поза службою
Чому стала диспетчеркою служби порятунку
А почалося все з того, що у 1999-му році по закінченні Фрунзівського професійно-технічного училища знайомі підказали тоді ще зовсім юній Тетяні, що в місцеву пожежну частину потрібен диспетчер. Вона й подумати не могла, наскільки відповідальною є ця робота. Їй здавалося, що все просто: взяла слухавку, поговорила і все. Та згодом з’ясувалося, що все набагато складніше… Окрім того, що диспетчер має приймати повідомлення, вмикати сигнал тривоги та відправляти відділення на місце події, потрібно було ще й підтримувати постійний зв’язок з відділеннями, інформувати Головне управління про ситуацію на місці події, все фіксувати, дані передавати до оперативно-координаційного центр ДСНС, приймати рішення та передавати команди відповідно до ситуації та їх складності.
Спочатку Тетяні, як і багатьом, хто лише починає свій професійний шлях, було складно: не вистачало знань про специфіку пожежної служби, вона не знала місць розташування населених пунктів колишнього Фрунзівського району, вулиць, об’єктів, та й про пожежну техніку теж. Тому передусім взялася вивчати карту, ходила пішки вулицями селища, брала з собою картки об’єктів і уточнювала, що й де розташоване, адже район виїзду техніки мала знати бездоганно. З часом до неї прийшов досвід і усвідомлення важливості покладених на неї обов’язків, тому вже сміливо по радіостанції могла керувати рухом червоно-білих автомобілів.
Як їй служиться
Тетяна Бикова на робочому місці
Радіотелефоніст служби порятунку – це той, хто бере на себе „перший удар”, це „сполучна ланка” між тими, хто потрапили в біду й рятувальниками. За словами нашої героїні, повідомлення про пожежу вона отримує від Центрального Управління Державної служби із надзвичайних ситуацій, у якій відкрита телефонна лінія „101”. Надходить дзвінок, вона з’ясовує якомога більше інформації для того, щоб оперативно та кваліфіковано надати допомогу: що горить, де горить, чи є на місці пожежі люди. Оголошує тривогу. Визначає по карті, де розташований найближчий до місця пожежі гідрант, обчислює найкоротший шлях прямування. І на все це має піти не більше хвилини.
Кожне чергування – непередбачуване. Це у „гарячий” сезон. Таким для пожежників є осінь-весна, коли горить трава. А починаючи з опалювального періоду в рейтингу – порушення правил експлуатації опалювальних систем та необережне поводження з вогнем. День на день у рятівників місцевої пожежної команди не схожий: буває жодного виклику, а трапляється – кілька загорянь, а то й більше. Наприклад, на початку повномасштабного вторгнення бувало і по десять виїздів на добу, тому доводилося залучати до гасіння пожеж одночасно два караули.
„До нас телефонують, коли трапляється щось погане. Якщо виклик не хибний, я ставлю кілька важливих питань. Наприклад, якщо це ДТП, запитую: чи є люди, які потребують медичної допомоги, чи потрібно деблокування людей у автомобілі. Залежно від відповідей, приймаю рішення – чи потрібно посилати туди екстрену медичну допомогу, аварійно-рятувальний підрозділ, поліцію. У таких ситуаціях важливі секунди. Тому від оперативності нашого рішення часто залежить життя людини", – ділиться з нами Тетяна.
Іноді, коли телефон перебуває поза зоною покриття мобільного оператора, людина може випадково здійснити екстрений дзвінок і потрапляє до радіотелефоністки.
„У таких ситуаціях найважливіше отримати вчасно і правильно всю необхідну інформацію, тобто адресу або місце пригоди, чи є постраждалі, номер телефону заявника, масштаби локалізації пожежі, тощо, – розповідає про специфіку своєї роботи пані Тетяна. – Нам необхідно знати, що будь-яка деталь може виявитися життєво важливою та зіграти вирішальну роль у порятунку людського життя. Від цього залежить швидкість виїзду, необхідність виклику інших служб. Зазвичай люди з розумінням ставляться до таких запитань, але трапляється, що деякі дратівливо відповідають, мовляв, яка вам різниця”.
За час роботи у нашої співрозмовниці траплялося різне, тому на наше прохання розповісти про особливий випадок, котрий закарбувався у пам’яті, вона навіть розгубилася. За її словами , кожний виїзд рятувальників для неї – справжнє випробування. Бо хоч радіотелефоністка не виїжджає до місця події, вона є невід’ємною ланкою, яка пов’язує всі інші. І лише, коли пожежники повертаються цілими і неушкодженими, а наслідки надзвичайної ситуації чи пожежі успішно ліквідовані, заспокоюється і видихає з полегшенням.
„Ті хвилин, поки наші хлопці їдуть до місця виклику, здаються мені вічністю, – ділиться з нами Тетяна. – Переживаєш, щоб все було добре і в них, і в тих, кому вони в той момент допомагають, бо неможливо залишатися холоднокровним і байдужим до чужої біди. До цього не звикнеш ніколи”.
Під час нашого спілкування рятувальниця каже, що за роки служби переконалася у важливості відчути людину, яка дзвонить у службу порятунку, зрозуміти її стан та знайти необхідні слова, щоб заспокоїти, водночас оперативно направляючи допомогу туди, де сталося лихо. Адже найскладніше у її роботі – зберігати психологічну стійкість та не піддаватись емоціям. Буває так, що дуже зачіпає, але вона пам’ятає про свої обов’язки і мусить тримати себе в руках.
„Мабуть, найважче в моїй роботі – це чути на тому кінці дроту голос, сповнений відчаю, паніки і тривоги. У цей час розумієш, що необхідно взяти всю волю в кулак і заспокоїти людину”, – розповідає Тетяна.
Підтримка родини додає впевненості
З чоловіком Олександром та донькою Надією
Та все ж, незважаючи на всі труднощі служби порятунку, Тетяна Бикова ніколи не жалкує, що пішла працювати у пожежну службу і без „рідної пожарки” почувається некомфортно… А побачивши на вулиці, як мчаться пожежно-рятувальні машини, про себе відразу думає: „Мої поїхали! Так, дійсно, вони мої. Це не просто колеги по роботі, а люди, з якими ділиш і радість, і горе”.
Тетяна любить свою роботу і горда тим, що пов’язала своє трудове життя з професією, головне в якій – порятунок людей. Вона впевнено почуває себе на робочому місці, колеги говорять, що на неї завжди можна покластися у будь-якій ситуації. Серед її особистих якостей переважають дружелюбність і людяність, комунікабельність, позитивне ставлення до людей, а головне – бажання прийти на допомогу в скрутну хвилину. За це цінують і поважають її керівництво рятувальної служби, колеги, а молоді фахівці переймають у неї досвід.
Від трудових буднів Тетяна відпочиває зі своєю родиною, яка додає їй сил і наснаги. Чоловік Тетяни – Олександр Биков – донедавна також ніс службу в цій частині (був начальником караулу) і вже рік як перебуває на заслуженому відпочинку. Саме тут понад двадцять років тому вони познайомилися, а з часом і одружилися. З тих пір і усе життя крокують поруч.
З огляду на специфіку служби, Тетяні та Олександру не завжди вдавалося відзначати родинні свята вдома разом, бо служили в різних караулах. Подружжя виростило і виховало двох чудових дітей – Олександра та Надію, які сьогодні є їх справжньою гордістю. На відміну від батьків, вони обрали іншу стежину у житті – медицину.
У рятувальників є особливі традиції чи обереги, наприклад, ніхто ніколи й нікому не бажає „на добраніч”, а кажуть „сухих рукавів”. А ще у них є своя небесна покровителька – ікона Божої Матері „Неопалима Купина”, яка є оберегом від вогняного лиха.
Тож служба порятунку – структура, в якій місце і чоловікам, і жінкам. Навіть попри всі її складності. А ми, в свою чергу, і надалі будемо ламати стереотипи та знайомити вас із жінками Захарівщини, які опанували чоловічі професії.
Підготовлено за підтримки Волинського прес-клубу
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
