Все частіше на телебаченні і на шпальтах ЗМІ використовують такі слова, як пілотеса, соціологиня, підприємиця, депутатка, медикиня, військовослужбовця… Для когось ці слова звучать дико і незрозуміло. Навіть правопис у Word у цьому тексті виправляє написані слова на начебто «правильні».
Проте чомусь такі назви професій як прибиральниця, лікарка, вчителька сприймаються нормально і не викликають жодних запитань. Так само нікому не спаде на думку господиню назвати господарем, королеву – королем чи співачку – співаком…
Ще у 2020 році Міністерство розвитку економіки офіційно дозволило використовувати фемінітиви у назвах професій в кадровій документації. За бажанням жінки під час внесення інформації про назву роботи в кадрову документацію окремого працівника дозволили використовувати фемінітиви.
Тож, що таке фемінітиви? Для чого вони потрібні? Спробуємо розібратися разом.
Фемінітиви — це іменники, вжиті у жіночій формі, із закінченням, яке вказує на те, що згадана особа — жіночої статі. Окрім професій, такими іменниками позначають також і соціальний стан, місце проживання, етнічну та національну приналежність. Наприклад: бойкиня, лемкиня, ромка, українка, а також біженка, переселенка тощо. В той час, як чоловічими варіантами цих слів будуть бойко, лемко, ром, українець, також біженець, переселенець.
Якщо виходимо з того, що мова має, насамперед, забезпечувати називання понять, їх правильне розуміння всіма носіями в різних ситуаціях і обставинах, то фемінітиви якраз і покликані виконувати ці функції. Вони дають змогу чітко й однозначно розуміти, про кого саме йдеться. Тобто у суто мовному сенсі вони уможливлюють чітку, точну, доречну, логічну, врешті правильну номінацію жінки в суспільному просторі. Крім того, допомагають уникнути ймовірного відчуття дискримінованості однієї статі, бо сучасні мовні норми зумовлюють дискримінацію жінок і завищують значущість чоловіків.
Трохи історії
В українській мові фемінітиви мають дуже давню історію. Найперші утворились у період так званої праіндоєвропейської єдності. Мовознавиця Марія Брус зазначає, що фемінітивами індоєвропейського походження є загальні назви жінок за родинними стосунками та атрибутивними ознаками: баба, мати, вдова.
Уже в першому українському друкованому словнику – «Лексиці» Лаврентія Зизанія (1596р) було 7 жіночих найменувань: горбата, дочка, медведиця, молодиця, невістка, скорчена, сляка (скривлена).
У XVІ-XVІІ століттях кількість жіночих назв в українській мові зростає, однак продуктивнішими вони стають у ХІХ столітті. Їх вживали, передусім, в усному мовленні, а в писемні джерела і словники вони проникали повільніше.
Фемінітиви були і є природною частиною української мови. Вони присутні у словниках Бориса Грінченка, Дмитра Яворницького, Агатангела Кримського. Їх вживала українська інтелігенція і навіть “простий нарід”. Наприклад, деякі назви соціальних станів і професій жінок у творах Тараса Шевченка: гетьманша, полковниця, диякониця, копитанша, гусарка, сотничка, титарівна, превосходительна, крамарівна, швачка, натурщиця, артистка, ключниця, знахурка, орандарка, шинкарка, перекупка тощо.
Леся Українка писала: «Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі». Прикладів можна приводити безліч – кому цікаво, в інтернеті є багато досліджень на цю тему.
Чому ж ми не пам’ятаємо цих слів
У тоталітарному суспільстві часів СРСР, де мовознавців репресували, а розвиток і саме існування української мови намагалися заперечити й уподібнити якомога більше до російської – фемінітиви майже зникли з ужитку. Через русифікацію радянського тоталітарного режиму. Якщо у 1928 науковець Микола Сулима у праці «Українська фраза: коротенькі дослідження» відзначав, що «професійні й інші подібні до них назви в українській мові бувають здебільшого осібні для чоловіків і осібні для жінок», то у 1933 році новостворена Правописна комісія при Народному Комісаріаті освіти встановила нові мовні норми. Скасовано використання літери ґ, цілковито змінено правопис іншомовних слів, внесено зміни в парадигми відмінюваних лексем, у правила внесено низку поправок. Пояснили це тим, що попередній правопис «скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар’єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами». А Миколу Сулиму репресували за «український буржуазний націоналізм».
Зараз, читаючи повідомлення чудового черкаського краєзнавця Бориса Юхна, який часто цитує радянську пресу, можна помітити, якою зросійщеною є мова тогочасних газет порівняно з сучасною. Зокрема, це стосується і фемінітивів, які не утворювали щодо більшості назв професій та статусів, бо таких не було у російській. Те, що нині спостерігаємо фемінітивний вибух, є тільки ще одним свідченням того, що по-справжньому живе знайде собі вихід нагору, хай як його намагаються відсунути та приховати.
Як утворювати фемінітиви?
Найпоширенішим в українській мові є суфіксальний спосіб, який ми вивчаємо ще у школі, коли утворюємо іменники жіночого роду від іменників чоловічого.
Є близько 13 суфіксів, що допомагали чи допомагають створювати фемінітиви, але найбільш продуктивними, зафіксованими в Українському правописі на сьогодні є чотири.
- Суфікс «-к-». Це найбільш популярний і універсальний суфікс-фемінітивотворець: «журналіст» – «журналістКа», «поет» – «поетКа», «вчитель» – «вчительКа».
- Суфікси «-иц-», «-ин-». Якщо слово закінчується на «-ник», «-ень», «-ець», приєднуємо до нього ці суфікси: «начальник» – «начальнИЦя», «учень» – «ученИЦя», «кравець» – «кравчИНя», «митець» – «мисткИНя». Саме суфікс «-ин-» якнайкраще допомагає творити фемінітиви, що вказують на професійну приналежність жінки.
- Менш уживаним є суфікс «-ес-»: «поетеса», «патронеса».
День вчителя і вчительки. Чи варто додавати фемінітиви в назви свят із формою чоловічого роду?
Ми з вами повинні пам’ятати, що мова має певні готові формули, але під них неможливо підтасувати все без винятку, всі мовні явища. Ми можемо пробувати утворювати фемінітиви від різних основ, але деякі з них, можливо, звучатимуть дивно, а якісь побоїмося використати. Не страшно! Не використаємо сьогодні – використаємо завтра. Головне – не вимагати від мови все й одразу. І пам’ятати, що носії мови рухаються швидше, ніж мовна норма, яка має зафіксувати зміни.
Ми вже зробили важливий крок, затвердивши у 2021 році на рівні закону назву свята «День захисників і захисниць». Можливо, далі на черзі «День вчителя і вчительки», «День студента і студентки» – хто зна? Я не раз зустрічала думки від самих вчителів: «Вчитель звучить красиво і гордо, а вчителька – ну так собі…» На жаль, так працює знецінення ролі жінок у суспільстві. Більшість педагогічного складу в освітніх закладах – саме жінки, вчительки. І вчителька – це гордо, почесно і красиво. Згадаймо, як поет Андрій Малишко піднесено писав: «Вчителько моя!»
Разом із тим, є слова, з яких проблематично створити фемінітиви. Наприклад, від слова «посол», «академік», «член-кореспондент», тощо. А ось «боєць» – «бійчиня» вже міцно пустило корені в Україні.
Як зазначає в своїй книзі «Фемінітиви. Назви жінок» українська літературна редакторка, членкиня Національної спілки журналістів України, авторка багатьох мовних посібників Марія Волощак, «не всі слова-фемінітиви можуть залишитися в мові, якісь приживуться, інші зникнуть. І це теж нормальний процес. Мова – жива система, а мовні норми – категорія історична і змінна. У процесі карбування фемінітивів істотно зростає роль ЗМІ. Якщо в наших засобах масової інформації вживатимуться такі форми, то люди звикнуть, бо «так написано в газеті, так говорять по радіо, на телебаченні».
Якщо ви не знаєте, як утворити фемінітив, варто скористатися «Історичним словником фемінітивів української мови» Марії Брус, словничком фемінітивів на сайті GenderГід (https://gendergid.org.ua/), Словничком фемінітивів для прес-офіцерів та прес-офіцерок територіальних управлінь Державної служби України з надзвичайних ситуацій (https://wicc.net.ua/media/Slovnyk_fem.pdf), а також зазирнути у Словник української мови, який містить більше 3 тис. пар слів чоловічого і жіночого роду.
Матеріал підготовлений за підтримки Волинського прес-клубу
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
