Громадські діячі, волонтери, ветеринари, комунальники вже не один рік сперечаються, як боротися з великою кількістю безпритульних собак. Та, на жаль, в Україні поки що недостатньо діють закони, які б передбачали посилене покарання за жорстоке поводження з тваринами.
На жаль, безпритульні тварини – одна з обов’язкових „візиток” будь-якого селища чи села. Не винятком стала і Захарівська громада. Агресивних тварин часто можна зустріти в центрі селища, біля лікарні, в районі колишнього молокозаводу та поблизу магазинів. Люди ставляться до них по-різному. Хтось підгодовує з жалю, хтось намагається знайти доброго господаря для знедоленого пса, а хтось „пригощає” стусаном або ж навіть отрутою чи кулею.
Насправді кошлаті тварини часто несуть загрозу для людей. Особливо непокоїть те, що більша частина потерпілих – діти. Лікарі не можуть сказати, наскільки останнім часом загострилася ця проблема, адже щороку спостерігається різна статистика. Однак, що агресивні вуличні тварини є загрозою для перехожих – визнають усі. І не важливо, одну людину вони загризуть чи покусають чи десятьох.
Всім зрозуміло, що треба гуманно ставитися до тварин. Але ж ці бродячі пси у шлюбний період дуже становлять чималу загрозу не тільки для діток, а й для дорослих. Дуже небезпечно, коли собаки гуртуються у зграї. Це ж тварина, хижак, в інстинктах якого закладено вбивати, особливо якщо з породи бійцівських або сторожових собак.
Треба щось робити…
Зараз, на жаль, цю проблему вирішити складно, якщо не сказати – неможливо. Тому, що нині не звичайний час – у країні йде війна. Тож як боротися з проблемою безпритульних тварин, що робити з бродячими тваринами, а головне – з їх недобросовісними власниками – ось справжній виклик нашого сьогодення.
В межах проєкту: «Безпритульні тварини: від проблеми до вирішення» ми провели опитування жителів Захарівської громади і задали їм такі запитання:
Що можна, об’єднавши зусилля громадськості і влади, зробити проти зграй безпритульних собак?
Хто, на вашу думку, несе відповідальність за безпритульних тварин?
Як вирішити проблему безпритульних тварин в громаді і чи потрібно виділяти на це кошти під час війни?
Їхні відповіді пропонуємо вашій увазі.
Анжеліна КУХАРЧУК, селище Захарівка
Безпритульні тварини не з'являються самі по собі. Безпритульними їх роблять люди. Викидають цуценят, випускають дорослих тварин. Є така мода, особливо восени, щоб тваринам на прив'язі не було холодно, і поїсти вони собі щось знайдуть. На мою думку, в першу чергу має проводитись інформаційна робота на всіх рівнях. Не можна вивозити тварин, це не тільки жорстоко, а й небезпечно для господаря. Собака за звичай повертається, і не відомо, з яким джерелом інфекції вона контактувала по дорозі додому.
Маємо виховувати гуманне ставлення до тварин і це стосується не лише котів і собак. Має проводитись робота по регуляції кількості тварин. Це стерилізація і інформування господарів тварин про засоби контрацепції для тварин.
Головну роботу має робити громада. На мою думку гроші на стерилізацію тварин під час війни мають виділятися. Чому: люди мають право на безпечне середовище, а бродячі тварини розмножуються, збиваються в зграї і можуть не тільки перелякати дітей, а і дорослих, можуть покусати. Також разом із стерилізацією провадиться щеплення тварин від сказу, а це дуже важливо.
Це дуже болюче і чутливе питання і воно немає простого і швидкого рішення, але вирішувати його потрібно.
Ірина Беріна, селище Захарівка
Перш за все, відповідальність за безпритульних тварин несуть їх колишні власники адже завдяки їм тварини стають безпритульними, що в подальшому створює проблему громаді.
На мою думку, проблему потрібно вирішувати, шляхом стерилізації безпритульних тварин, виділяти на це кошти, як роблять в багатьох громадах навіть під час війни, адже їх кількість буде тільки зростати. Також виділяти кошти на стерилізацію тварин для тих верств населення, які не мають на це фінансової можливості, наприклад, як Світлана Іванівна Григорецька, яка утримує більше 20 собак і годує всіх безпритульних в центрі. Вона не зійшла з розуму, а просто дуже добра людина.
Андрій МАЙНИЧ, селище Захарівка
На жаль в нашій країні за безпритульних тварин відповідальності ніхто не несе. Ні держава ні власники тварин. Тому в цьому контексті боротьба з бездомними тваринами повинна вестися в двох напрямках, а саме: перший – це відповідальність власників тварин (на законодавчому рівні) за проживання, розмноження та утилізацію, та другий – так стерилізація, притулки і знаходження нових господарів для безпритульних тварин. По другому питанню звісно потрібно також державне втручання, але вже більше в фінансовому плані. Хоча тут вже можуть бути задіяні гроші і волонтерів, і фондів, і грантів.
Та якщо розглядати питання стерилізації тварин на сьогоднішньому етапі то це буде, як то кажуть, не на часі. Чому? Та тому, що в нашій країні йде війна. І коли стоїть питання куди витратити 100 чи 200 тисяч з бюджету громади чи держави, то моя відповідь буде – на війну (на дрони, машини, тепловізори, снайперські гвинтівки, та в кінці кінців на боєприпаси та ракети, та інколи в бійців переодягтися немає в що). Якщо хтось скаже, що стерилізація важливіша, то я задам питання, а життя вашого чи мого брата, чоловіка чи сина може з цим порівнятись? Ні, ні та ще раз ні. Не на часі. Здобудемо Перемогу – займемось влаштуванням життя безпритульних тварин. Сьогодні життя солдата – головний пріоритет.
Проблема безпритульних собак, ще може турбувати наше суспільство і в плані нападу зграями на людей. Що ж ця проблема дійсно існує. Так от на фронті вона вирішується швидко і кардинально. А ми тут панькаємося. Міжнародні організації можуть сказати, що це не гуманно. Так вбивати людей також «не гуманно», але ж війна, гинуть не лише військові, а й цивільні люди та діти! Звісно хочеться жити і робити все цивілізовано. Та є пріоритети… Та вже як на те пішло – сходіть на ферми де розводять корів, свиней, овець, коней і забороніть їх вбивати, а заодно забудьте про ковбасу, сало, шинку та й окорочка теж. Чим корова чи свиня гірша чи краща ніж собака чи кіт?
А хто сказав, що стерилізувати тварин це добре? Це вихід? В усьому тваринному та й рослинному світі найголовнішою задачею життя є – дати потомство. Кожна насінинка, кожна тваринка мільйонами років постійно ростили, берегли, надавали найбільш життєздатних рис та особливостей своїм наступним поколінням. І тому навколо нас зараз такий різноманітний, такий неповторний, такий чудовий світ. А ми беремо і заради своєї зручності позбавляємо тварин сенсу життя. Тай, що казати, після цього вони не перестають бути безпритульними. Так само голодні, і так само нікому не потрібні, як і до цього. Лише без блиску в очах та без цікавості до життя. І кінець у безпритульних стерилізованих і не стерилізованих однаково сумний.
То де ж вихід? А вихід у впорядкуванні утримання домашніх тварин на державному рівні. У відповідальному відношенні до тих, кого ми приручили. Але після перемоги.
Галина Колесник, селище Захарівка
Законодавчо, визначено, що саме територіальні громади повинні розробити відповідну програму, щодо регулювання чисельності безпритульних тварин у населених пунктах. Можна залучити безкоштовні волонтерські організації, які займуться цим питанням. Саме головне - це людям змінити відношення щодо своїх утриманців, вчасно стерилізувати. Тому що безпритульні тварини, самі не з'являються на вулицях.
Вікторія Щекотіліна, селище Захарівка
Відповідальними за безпритульних тварин є територіальні громади, на території якої вони знаходяться. І відповідатиме за агресію тварин місцева рада.
Моє бачення це стерилізація, (повернення собак в домашні умови, відлов та відправка до розплідників) також посилення відповідальності мешканців.
Щодо виділення коштів, то це має бути мінімум, на саме необхідне. До речі, кошти на бездомних собак можна отримати від штрафів за паління сміття, яке відбувається що ночі (коли просинаєшся від того, що немає чим дихати і будинок повний диму).
Світлана ГРИГОРЕЦЬКА, селище Захарівка
Дана тема для мене дуже болюча. Розумієте, я люблю тварин, тому ними і опікуюся. Серце розривається, коли я бачу на вулиці безпомічних тварин, які були кинуті господарями напризволяще. Тому я і підкормлюю їх час від часу, лікую. На харчування собак і котів іде не лише вся моя пенсія, а й кошти, які пересилає із-за закордону моя онучка Олеся. Також щомісяця мені висилає мішок корму Ігор Караман та дехто з моїх односельців. Щиро дякую їм за це.
На жаль, більшість односельців не розуміють, що хтось цих собачок і котів повинен нагодувати, деяких приютити, а у спеку – напоїти, замість того, щоб з байдужістю перекинути банку, що я поставила, пройти повз чи пихнути ногою чотирилапого. Ви ж люди, а не звірі! Майте совість та милосердя! Подивіться на військових, які рятують беззахисних тварин із прифронтових територій і привозять у безпечніші місця чи волонтерів, які опікуються тисячами безхатніх тварин! Чому їм жаль, а вам ні? Ви не боріться з тваринами, а боріться з безпритульністю.
Аби вирішити у нашому селищі цю проблему безпритульних тварин, пропоную десь за селищем придбати хатину, огородити її і облаштувати її для безхатніх собак.
Людмила ГАВРИЛЕНКО, село Нова Шибка
На мою думку, для цього є волонтери. Приміром, мій брат живе в Херсоні, де теж є чимало безхатніх собак. Так ось, вони виловлюють таких вулицями міста, а потім передають волонтерам у притулок. Так треба зробити і у нас. Але ні в якому випадку не вбивати тварин, бо це є великим гріхом.
На мою думку, ми всі їмо собачий та котячий хліб. Я давно, ще у дитинстві чула це від спочатку від своєї покійної бабусі, а потім від людей похилого віку, коли працювала соціальним працівником притчу „Про колос Божої Матері”. У ній йшлося про те, що колись давно на полях хліб, тобто злакові рослини були в колосках від землі по всьому стеблу, аж до самого верху. Тому врожаї були великі, хліба було дуже багато. Люди не цінували ні зерно, ні хліб. Розкидали хліб по землі та топтали колосся з зерном.
Побачивши таке, Ісус Христос обурився і сказав: „Не будете мати більше хліба!”, пішов у поле, де росла пшениця, вхопив стебло з самого низу і почав тягнути доверху, колоски обсипалися один за одним, зерно відскакувало у різні боки.
Мало що залишалось до кінця – на долоню, не більше. Матір Божа, побачила, кинулася до стебла і схопила в кулак верхній колосок та промовила: „Залиши, хоча би трохи”, а Ісус відповів: „Вони не гідні того хліба!”.
Матір Божа попросила Ісуса залишити не для людей, а для пса і кота, бо вони невинні.
Ісус Христос змилувався і відпустив стебло, залишивши на ньому один колосок.
Тож сьогодні ми маємо, колосок такий, як залишився з того часу, а злакові стали називати „Колосом Матері Божої”.
До нині старші люди з повагою і чемністю ставляться до кота і собаки, які за їх словами не біля нас живуть, а ми коло них – їмо їх хліб, тому зобов’язані про них дбати. „За пса і кота живемо”, – часто повторював моя бабця , щоразу залишаючи трішки їжі у тарілці для кота і песика. Сідаючи до вечері, вона завжди перепитувала чи пес і кіт нагодовані.
Цю притчу я теж розповідала своїм дітям, а потім – і онукам. Щоб знали, чому завжди спершу потрібно нагодувати кота і собаку і шанувати кожну крихту хліба...
Марина СКЛЯРЕНКО, село Павлівка
Це справді проблема, і вважаю, що вирішити її можливо лише на рівні громади, в першу чергу ізолювати тварин, створивши притулок А далі – стерилізація.
Відповідальність господарів тварин, також чимала проблема, адже завести вдома іграшку, награтись, а далі викинути напризволяще, і таким чином поповнювати чисельність бездомних тварин, також не рідкість. Це, до речі, стосується і кішок, з тією різницею, що вони не нападають на людей, але ж також страждають!
У всіх випадках винні люди, це їх бездушність та байдужість призводить до появи та збільшення кількості бездомних тварин. І, коли ми, нарешті, навчимось відповідати за свої вчинки, то ця проблема щезне сама собою.
Оксана ТЕРТЮК, селище Захарівка
У нашому селищі, дійсно, розвелося дуже багато собак. Навіть не можна пройти біля магазину "Смак". І це дуже страшно.
Звісно, з цим потрібно щось робити. І найкращий варіант – відвезти їх у найближчі притулки для бездомних собак. У нас немає такої системи. То можна найняти тих людей, хто цим займається.
Людмила ЯКОВЛЕВА, село Росіянівка
На превеликий жаль, це дуже велика проблема, котра потребує негайного вирішення. Лише собаки не винні, що були кинуті людьми напризволяще. Як говориться, „ми у відповідальності, за тих, кого приручили”. Тому я навіть не знаю, як можна вирішити це питання. Можливо потрібні якісь притулки. Але точно тварин не труїти і вбивати.
У нашому селі є зграї собак на долині. Але їх підкормлює фермер Валентин Журавленко, бо вони здебільшого живуть на гармані.
Моя мама якось побачила на вулиці двох маленьких цуценят. Їй стало жаль цих двох пухнастих клубочків, ось вона взяла з племінником по одному додому. А минулого року брат підібрав у селі цуценятко і мама принесла мені. Я хоч і обурювалася трішки, та все ж залишила у себе. Тому вважаю, що люди, які мають серце, повз безпомічних чотирилапих не пройдуть.
Оксана СТОЯНОВА, село Мар’янівка
По-перше це ж чиїсь собаки правильно?Де їх скільки взялося?Що з неба нам їх насипали? По-друге точно не вбивати. І, нарешті, потрібно знайти якийсь вихід. Підключити ветеринарну службу, місцеву владу до цього питання.
Оксана КУШНІР, село Болгарка
Вважаю, для початку потрібно придумати покарання для тих горе-хазяїв, які викидають цуценят, котенят на вулицю, в надії що їх хтось підбере. А з собаками, які ходять зграями потрібні дуже радикальні, хоч як це не гуманно звучить, рішення. По-перше, стерилізувати їх, бо вони й надалі будуть плодитись на вулиці. І якщо є можливість – знайти для них нові домівки. Або будувати десь на території притулок для бездомних тварин – хоча це дууууже дорого і затратно.
Тож залишається одне, для того, щоб убезпечити життя людей, тварин потрібно усипляти. Не стріляти, не труїти, а саме усипляти. Так, це не гуманно, але якщо ця свора нападе на людину або дитину і не дай Бог загризе чи порве, чи покусає хіба це буде краще? Але це вже крайній крок – усипляти.
Катерина КОЖУХАР, селище Захарівка
Було б добре, якби у нас був притулок для собак. Але, у будь-якому випадку, я проти насилля над тваринами. Думаю, представникам влади та зоозахисникам потрібно знайти гуманний шлях подолання цієї проблеми.
Можливо, агітувати людей брати тварин додому, якщо у когось немає.
Оксана КАЛІНІНА, селище Захарівка
Для зменшення популяції безпритульних тварин у селищі, їх необхідно стерилізувати та забирати у притулки. Це значно зупинить процес розмноження вуличних тварин.
Карина ТАРАСЮК, село Мар’янівка
Ця проблема, на жаль, так і залишиться проблемою. Шкода і тварин і людей. Але притулків для тварин дуже мало, виловлювати і забирати їх точно не буде ніхто. Тому навіть і не знаю, що відповісти.
Неоніла НЕВКРИТА, селище Захарівка
Щоб докорінно розв’язати проблему безпритульних тварин, потрібно впровадити комплекс заходів, а саме системну стерилізацію, повернення собак в домашні умови та посилення відповідальності людей за те, що залишаюсь тварин напризволяще просто неба. І всім цим має займатися місцева влада, звичайно, за участі населення.
Лідія ГІКАЄВА, селище Захарівка
Хочеться розпочати свою промову зі слів: „Собака – це вірний друг людини!” Вона – перша тварина, яка була одомашнена і сталось це за багато тисячоліть до нашої ери. Але, на жаль, не всі люди можуть відповідати за тих, кого приручили.
Я можу безкінечно говорити про собачок, але є одне але....Часом буває чи то від їхнього життя „бродячого” , чи то від сказу..., вірні і надійні чотирилапі друзі, роблять біду!!!
Вважаю, що потрібно в нашому селищі зробити міні-прихисток для безхатьків-тваринок! Можливо вони не будуть такими агресивними, а будуть нагодовані та мінімум приділені – увагою!
За нашим опитуванням більшість респондентів підтримують гуманне рішення проблеми, тобто стерилізацію. Опитавши жителів громади, ми почули різні відповіді. Хтось переживає за власну безпеку та вважає, що безпритульних собак на вулицях не має бути. Інші співчувають тваринам, які залишені напризволяще, жаліють і підгодовують їх. Але є люди, яким відверто все одно, аби їх це не стосувалось.
Та у будь-якому випадку ми повинні пам'ятати, що байдужість не може зарадити проблемі. Людина – розумна істота, яка вирізняється здатністю мислити. Так, ми маємо думати і піклуватись про тих, кого приручили, бо що як не це робить нас людьми?
Ця публікація підготовлена у співпраці з Українською Асоціацією Медіа Бізнесу та за підтримки ЮНЕСКО, за фінансування народу Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і виклад фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені думки. які не обов’язково належать ЮНЕСКО та жодним чином не зобов’язують Організацію.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
