Ми вже звикли, що хлопці, які побували в боях, не горять бажанням розповідати подробиці служби по захисту країни. Не є винятком і Дмитро Радоуцький з Любашівки.
«Я бачив все, – каже чоловік. – Може, після Перемоги, коли стишиться біль, розповім більше».
Солдат Дмитро Радоуцький
Про життя Дмитра Радоуцького
Повістку наш земляк отримав у грудні минулого року, пройшов медогляд, отримав направлення на службу у місцеву частину. А в червні нинішнього року після тижневої відпустки був відправлений у Кривий Ріг.
***
У цивільному житті у Дмитра цікавою була біографія ще з школи. У Любашівській музичній школі спочатку навчався по класу кларнет, а потім на фортепіано. Має прекрасний голос. Певний час працював у будинку культури. Навіть якось на сцені з мамою співали пісню Софії Ротару «Засентябрило за окном». Музичний талант успадкував від своєї матері Наталії Ланецької, вона його усі роки вдосконалювала, а тепер вже дбає й про онуків.
Дмитро разом з дружиною Мариною виховують двох синів – дванадцятирічного Назара та дев’ятирічного Ярослава, які теж успадкували музичний хист і навчаються грі на баяні.
Дмитро, Марина, мати, онук Назар, якому виповнився один рік
Але у житті змінюються обставини. Тож по закінченні від Центру зайнятості курсів операторів комп’ютерного набору, до відправки на фронт працював на елеваторі, відповідав за навантаження, контроль та опечатування вагонів, їхнє відправлення.
«Можете собі уявити, – ділиться з нами мати Дмитра Наталія Вікторівна, – скільки я пережила, бо ж мій Дмитро ні дня не служив в армії. Вже третій рік День незалежності у нас проходить під прапором війни за свободу України. Ми віримо, що цей день настане, бо ж стільки українських воїнів полягло на полі бою. Упевнена, музика й пісня врятують світ від руської чуми. З ними потрібно боротись усіма методами».
Пані Наталя розповіла, що не всі й знали, що їхній Діма на фронті, на цьому родина не робила акценту. Про війну дуже боляче говорити. У двадцять першому сторіччі, щоб чинити такі звірства над мирним населенням, це ж якими треба бути потворами! Ми ж раніше були впевнені, що таке можливе лише у Другу Світову. На жаль, не тільки. Ось чому, переконана жінка, світова спільнота має ще більше згуртуватись, щоб поставити Україні достатньо зброї для захисту. Це наблизить нашу перемогу над ненависним ворогом.
Всім співвітчизникам у ці непрості часи потрібно більше позитиву, такі емоції допоможуть пережити труднощі різного характеру.
Дмитро з дружиною і синами
«Чоловікові краще було б синів виховувати, – ділиться дружина солдата Марина. – У них є спільні інтереси. Поки Дмитра немає, на канікулах їхнім дозвіллям допомагають перейматися бабусі. На жаль, наші діти є, хоч непрямими, але свідками війни. Назарчик та Ярослав постійно виглядають тата, коли знають, що має приїхати. Так хочеться, щоб нарешті вже мир настав у нашій багатостраждальній Україні»!
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
