Близнюків Сергія та Сашка Возняків з Маловасилівки тривалий час розрізняла тільки мама. Сьогодні їм по 21 року, й вони вже третій рік служать у ЗСУ. Розпізнати їх нині вже можна, та позаводили бороди, не виходить в гарячих точках голитися у точно визначений час.
З матусею Альоною Миколаївною
Про бойове хрещення братів
Після досягнення повноліття подалися обидва хлопці до військкомату підписувати контракти. Загітував їх це зробити місцевий житель Михайло Левицький, усі члени родини якого, у тому числі й дружина, військовозобов’язані. Записались у 28-му бригаду Лицарів Зимового Походу й отримали направлення на Донбас, брали участь у боях на першій лінії біля Мар’їнки. Бойове хрещення Сергій отримав біля командира у бойовій машині. Необстріляному бійцю той запропонував «попрацювати» з пушки, показав ціль. Зупинився юнак аж тоді, коли закінчились снаряди. Товариші йому розповідали, що він цілу колону ворогів розстріляв. За що був представлений до нагороди орденом «За мужність» третього ступеню, яка сьогодні зберігається у матері.
Сергій і Олександр Возняк
У іншому наступі відзначився й Олександр, командування й цього бійця представило до нагороди, але вона ще блукає десь кабінетами. Наш земляк встиг прославитись ще одним мужнім та хоробрим вчинком, вже перебуваючи на Херсонському напрямку. Рашисти окопались усього за два кілометри від українських військових. Олександр з товаришем пішли у розвідку. А з розвідки повернулися на вкраденому у рашистів, а другу машину ворогів поламали. Заохочення поїздкою додому не забарилось.
Скупили в магазині всі м’ячі і принесли до рідної школи
Коли брати разом приїхали додому, скупили у магазинах усі м’ячі й занесли їх до школи, у якій навчались. Може, не завжди слухали вчителів й часом бешкетували, але все уже позаду. Розповідали учням, як боронять Батьківщину від ненависного ворога. Любити Україну навчили їх і наставники, і мама. Цю науку вони твердо засвоїли.
Не поспішали хлопці розповідати, що обидва були поранені. Уламок снаряду витягли у Олександра з однієї ноги, потім постраждала ще й друга. Лікувався у госпіталі.
Сьогодні брати вже сержанти, воюють на Бахмутському напрямку. Отримав поранення у плече й Сергій, однак відмовився від госпіталізації. Мама дізналась про це через два дні. «Не переживай, – заспокоював син, – усе минеться, не можу я кинути хлопців».
Про маму Героїв
Альона Возняк
Маму Альону Возняк можна зрозуміти. Переживає за синів: з трирічного віку піднімала дітей сама. Закінчила після школи Ананьївське ПТУ, набула професії овочівника-бджоляра, але за фахом не працювала жодного дня. Заміжжя видалось невдалим, чоловік любив прикластися до чарки. Спершу квартирувала, пізніше придбала будиночок, потім – другий, тепер живуть з 85-річною мамою. Бралась за будь-яку роботу, бо на її руках малеча. Працювала черговою на фермі, соціальним працівником, у місцевому барі, а потім продавцем у магазині у підприємця Василя Реуса. На жаль, у листопаді минулого року він трагічно загинув. Брати досі у те не можуть повірити, бо він надав їм важливі життєві уроки, які вони не забудуть ніколи. З 14 років Сашко та Сергій навчались премудростей будівельної справи у цього чоловіка, тобто вже заробляли гроші. Діти у матері не прохали грошей на телефони, вона їх не мала. Казала: станете дорослими, заробите, тоді й купите, що захочете. Зрештою, так і сталося. Придбали хлопці матері автомобіль, собі авто купив і Олександр, а Сергій – будинок у центрі Троїцького.
«Мої хлопці ще юні, а набачились такого горя через цю війну трикляту, – ділиться Альона Миколаївна. – Знаю, що Сергій дуже довго «відходив» після боїв за Правдіно. На очах загинули побратими, таке не забувається. І мої сини, і я дуже хочемо, щоб закінчилась ця бійня і всі повернулись до звичного життя. Хоча звичним воно, на жаль, вже не буде»...
Мені дуже хочеться подякувати нашій сильній землячці за виховання справжніх патріотів. На таких і тримається наша незламна Україна, яку ворогу ніколи не здолати.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
