У серпні минає сімнадцять місяців, як став на захист країни любашівчанин Сергій Лило. Дружина Ольга каже, що їй ці місяці як роки видаються. Щодня у напрузі, в очікуванні дзвінка від чоловіка, чи все там гаразд, як тримаються хлопці? Їй усе цікаво знати, та всього боєць, звичайно ж, не розповідає ні телефоном, ні під час короткої десятиденної відпустки. Їх за цей час було всього дві, остання – у червні цього року.
Сергій Лило на службі
Час у розлуці тягнеться нестерпно довго
«Найскладніше, – ділиться зі мною Ольга, – це зустріч і прощання. Іноді здається, що це був сон. Ніби щойно приїхав, а вже й немає. Побачивши тата, розплакалась вісімнадцятирічна Соня, а за нею й дев’ятирічний Ілля. Старший син Богдан, автомеханік за фахом, вже працює. Він закінчив Первомайський політехнічний коледж. До техніки має хист, але не знайшов роботи за спеціальністю.
Наступного року у нас буде срібне весілля. Протягом разом прожитих років ми з Сергієм ніколи так надовго не розлучались. Мене, звичайно, переповнюють емоції, а чоловік ніколи не скаже, що йому погано, навіть виду не подасть.»
Дружина Ольга з донечкою Сонею і сином Іллею. Ще там - у мирному житті
Ворога б’ємо, як можемо
Сергій Лило під час служби в армії був зв’язківцем, у 126 окремій бригаді територіальної оборони він водій-електрик. Сьогодні підрозділ дислокується у Бериславському районі на Херсонщині.
Сергій Лило з бойовим трофеєм
«Вийшовши з Херсона, – розповідає мені по телефону Сергій, – ворог закріпився на другому березі й звідти обстрілює і місто, і всі інші населені пункти артилерією, мінометами, керованими авіаційними бомбами. Ми без важкого озброєння, тому відповідаємо мінометами, крупнокаліберними кулеметами. У розпорядженні маємо безпілотники, які виявляють ворожу зброю, склади, а потім приїздять мобільні бригади й вдаряють по цілях та швидко зникають, аби їх не засік противник. Річку тримаємо під контролем, щоб ворог не зміг перебратись на нашу сторону. Додам, що командир у нас правильний. І на харчування ніхто не скаржиться. У меню є м’ясні, кисломолочні продукти, овочі. Якщо виникає потреба, то й самі можемо собі приготувати якісь страви. Приміром, макарони відварити до тушкованки, кашу, навіть котлети, якщо отримуємо м’ясо, а зберігати його не було де. Після відпустки дізнався, що нам доставили холодильник, це гарна новина. З появою у селі військових невдовзі відкрився магазин, то й він до наших послуг. Ціни там, як у нас. Хлопці, за бажанням, купували у місцевих мешканців яйця, молоко. Нам доставляють «Кривоозерську» воду та «Крону», з ними пов’язана асоціація з домівкою, адже це зовсім поруч з Любашівкою.
Живемо малими групами у населення, ніхто плату з нас не бере.
Душа болить за місцевих жителів, які потерпають від обстрілів, за численні руйнування.»
Про нагороди та про рідних
Минулого року до Дня захисників та захисниць України, який відзначається 14 жовтня, наш земляк отримав подяку від командира військової частини, у червні нинішнього – нагороджений медаллю «Ветеран війни». Боляче сприймає звістки про руйнування Одеси, Львова, портів, тут все зрозуміло, ворог намагається знищити нашу економіку, але там, на передовій, ніхто й не думає відступати. Бо ж усі пішли боронити від рашистів свої сім’ї.
У селі Агафіївка проживає 65-річна мати Сергія, Марія Леонідівна. Вона теж переживає за сина, чекає від нього звістки. Їй стало важко обходити підсобне господарство, раніше завжди допомагав Сергій, бо живе найближче. У матері є три сини, на війні – старший. Вона, як і її родина, вірить у те, що ворога виженуть з України, інакше й бути не може. Хто з мечем приходить, від нього мусить загинути. У минулому жінка – доярка, кухар. Чоловік помер тринадцять років тому, колишній чорнобилець дожив лише до 54 років. Та вона ладна й далі працювати, аби тільки швидше настав День Перемоги.
Ольга Лило з дітьми під час екскурсії в Білгород-Дністровську фортецю
На відстані чоловік не перестає думати про своїх трьох дітей. Старший, кажуть, на дружину схожий, а от найменший, Іллюша, – викапаний тато, навчається у четвертому класі, його знання оцінено на високому рівні і як тут не гордитись сином?! Красуня дочка Соня, студентка четвертого курсу аграрного коледжу, що у селі Курасове (колишня Петрівка) Березівського району. Її майбутня спеціальність – технолог з переробки тваринницької продукції. Дівчині подобається навчатись у коледжі, де є гідна навчальна база й вона мріє працювати за спеціальністю.
Не змогла не поцікавитись і тим, як подружжя познайомилось. Ініціатором, виявляється, був родич його матері, він якось запропонував познайомити дівчину з хорошим хлопцем, який не курить і не п’є. Дівчину така характеристика підкупила і вона погодилась. Якось хвіртка біля дому її бабусі відкрилась, хлопець відрекомендувався: «Я – Сергій, а я – Оля!». Так розпочалися їхні зустрічі, юнак приїздив у селище на мотоциклі, але не міг довго затримуватись, бо вдома допомагав батькам по господарству. Завершилось усе невеликим весіллям в Агафіївці, мати допомогла молодим придбати будинок, у якому поселилось щастя.
Нині дружина солдата не працює, та у неї чимало обов’язків. Її найперші клопоти про дітей, а ще має невеличке господарство – кури та коза, а ще город біля лікарні. Жінка зізнається, що усе віддала б, тільки б мир настав, а їхній чоловік та батько повернувся до звичного життя.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
