Шість років тому подружжя Олени Григорівни та Олександра Миколайовича Лошиків із Ширяєвого взялися за нелегку, втім, надзвичайно відповідальну справу – створили прийомну сім’ю. Згодом наважилися й на відкриття дитячого будинку сімейного типу. Відтак п’ятеро діток одна з яких сирота, та четверо, позбавлених батьківського піклування, знайшли прихисток у новій родині, в якій відчули любов, турботу, сімейний затишок і тепло.
Що спонукало до прийняття такого рішення, як складаються стосунки між батьками-вихователями і вихованцями читайте у матеріалі
Тезки Олени відразу ж знайшли спільну мову
Їхній дитячий будинок сімейного типу офіційно запрацював у квітні 2021 року і в ньому виховувалось на той час п’ять дітей – один хлопчик і чотири дівчинки віком 17, 14, 13, 10 і 9 років. Але до прийняття такого важливого і відповідального рішення Олена Григорівна та Олександр Миколайович йшли довгим і непростим шляхом.
В сім’ї Лошиків є власний старший син Костянтин, який нині навчається у Харківському національному університеті повітряних сил імені Івана Кожедуба. Подружжя тривалий час мріяло про другу дитину. Але довгоочікуваний лелека чомусь обминав їхню домівку. Тоді вирішили взяти на виховання прийомну донечку. Нею стала сирота Оленка, якій тоді було 13 років і батьки якої померли. Було це у квітні 2017-го.
Щасливі в своїй родині
«Спочатку дуже переживали, чи знайдемо спільну мову із вже, вважай, дорослою дитиною, розмірковували, може взяти когось меншого за віком, – пригадує мама Олена. – Адже у підлітків уже сформовані свої погляди, звички, думки».
Ключовим у прийнятті остаточного рішення стало питання тодішньої начальниці служби у справах дітей Одеської облдержадміністрації Алли Іванівни Кіріяк, яке та поставила Олені Григорівні: «А хто Вам сказав, що старші діти менше люблять? Навпаки – вони, як ніхто інший, цінують родинне тепло і затишок. Цінують те, про що мріють і чого в них нема…».
Вже тепер, полегшено згадуючи ті побоювання і хвилювання, пані Олена зізнається, що із прийомною донечкою-тезкою Оленкою відразу ж знайшла спільну мову. Щирість і відвертість, а ще турбота, піклування і любов стали тим ключиком, який відімкнув спрагле на затишну сімейну гавань дитяче сердечко.
Лелека все ж прилетів до їхньої оселі
Пройшло декілька років і на сімейній раді подружжя Лошиків вирішило створити дитячий будинок сімейного типу. Адже, досвід спілкування і життя з прийомною дитиною був дуже позитивний. Тож вони з ентузіазмом взялися за нову справу. До речі, таке вагоме рішення приймали не в одноосібному порядку, участь в обговоренні брали і дорослий син Костя, і прийомна донечка Оленка. І саме готували необхідну документацію на відкриття ДБСТ, як сталося справжнє диво, якого не очікували і на яке вже й не сподівалися: навесні 2020 року лелека вдруге нарешті прилетів до їхньої домівки і в сім’ї Лошиків народився ще один синочок – Миколка. Тож відкриття ДБСТ довелося відкласти на рік, і ця подія сталася у квітні 2021 року. До Оленки, яка вже виховувалася в родині, додалося ще четверо дітей. До речі, троє з них з однієї сім’ї.
З народженням Миколки радості в домі побільшало
«Перший місяць нові члени родини були замкненими і недовірливими, самі ховалися, ховали солодощі. Адже їх рідні батьки не приділяли належної уваги дітям, не займалися їхнім вихованням, - оживляє ті дні пані Олена. – Ми з чоловіком побоювалися, що не справимося з замкнутістю та зневірою дітей до всіх і всього».
Але щирість і любов роблять свою добру справу: діти відкрилися, перестали ховатися, почали цікавитися домашніми справами, розповідати про своє найпотаємніше. І, як ділиться у розмові зі мною Олена Григорівна, коли звертаються до неї зі словами «Мамо, допоможи!», вона ладна для них світ перевернути. А звертаються до неї з усіма своїми питаннями і проблемами, хоч і дитячими, але не менш від того важливими: уроки допомогти зробити, розповісти про відносини з однолітками та друзями, пораду отримати, як вчинити в тій чи іншій ситуації. І доводиться починати з елементарних азів соціалізації, адже їх ніхто цьому не вчив.
«Головне – говорити з ними на рівні, – стверджує Олена Григорівна. – Коли їм наказуєш, що те і те так потрібно зробити, вони цього не розуміють. А коли з ними розмовляєш, як з дорослими, то вже зовсім інше сприйняття і зовсім інший результат».
Дітей просто треба любити! Любити так, щоб вони відчували цю любов!
В усьому Олені допомагає чоловік Олександр Миколайович. Чи то домашні справи, чи питання виховання та навчання все роблять разом. Колись Олена Григорівна працювала в Осинівському дитячому садочку, потім – в дитячо-юнацькій спортивній школі. Тож навички роботи з дітьми неабияк стали в нагоді в їхньому дитячому будинку сімейного типу. Олександр Миколайович – педагог, український філолог за освітою. Тож питання освоєння їхніми вихованцями шкільних предметів – то більше його, як кажуть, поле діяльності.
Дітей треба любити так, щоб вони відчували любов
Час іде, діти підростають. Дівчатка Валерія, Дар’я, Ганна допомагають матусі Олені по господарству, полюбляють готувати. А Миколка і Дмитро татові помічники.
До речі, саме дванадцятирічний Дмитро у даний час найстарший чоловік у домі, адже тато Олександр з початком повномасштабної збройної російської агресії проти України, не зміг бути осторонь (хоча має право на відстрочку під час мобілізації як особа, у якого на утриманні діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування). Олександр Лошик нині фронтовик, оскільки йому є кого захищати. Він на передовій, аби у його домі лунав щасливий дитячий сміх.
На завершення розмови запитала пані Олену: «Скажіть відверто, Вам не важко виховувати прийомних дітей? Не жалкуєте, що взялися за цю справу?»
Жінка, ні на хвильку не замислюючись, відповіла:
«Якби повернути час назад, я з чоловіком знову вчинила б так само. Можливо, взяли б більше діток, можливо ще візьмемо в майбутньому. Чи не важко? Буває по-всякому, але ж ми родина! Ми все вирішуємо спільно! До речі, навіть в рідних сім’ях, буває, батьки не можуть справитися із своїми дітьми! А чому? А тому, що ведуть себе не як батьки! Як начальники, командири, навіть як диктатори, але не як батьки! А дітей просто треба любити! Любити так, щоб вони відчували цю любов! І просто бути їм мамою і татом. І тоді, я переконана і знаю, – все вийде!», – ствердно відповідає Олена Лошик.
Кожна дитина має право на турботливу родину
Тож хочеться побажати цій родині здоров’я, благополуччя, успіхів у їхній нелегкій і благородній справі і щиро подякувати за обігріті любов’ю і теплом знедолені дитячі сердечка. Нехай якнайшвидше закінчиться війна і тато повертається додому. Адже як стверджують діти, їх тато Олександр – найдобріший у світі.
А ось і родзинка
Прийомна донечка Олена і онук Матвійко
Олена та Олександр Лошики – віднедавна бабуся і дідусь. Їх старша, прийомна донечка Олена вже й сама стала матусею. На радість всій родині підростає ще один хлопчик – Матвійко!
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
