Двадцятивосьмирічний любашівчанин Денис Поп вже більше семи років професійно займається бджільництвом і розширив пасіку до серйозних розмірів. Більшість знань у цій галузі набув завдяки науковій зарубіжній та вітчизняній літературі. Хоча спочатку вчився елементарним премудростям.
Як все починалося
«Коли ще був студентом, наслухався безліч цікавих історій про життя бджіл, – ділиться спогадами Денис, – тому й був не проти поекспериментувати. Тоді ще не знав, що займусь цією справою серйозно. Так у нас вдома з’явились перші чотири вулики, їх придбали з батьками у знайомих. Коли не склалося з працевлаштуванням за фахом, вирішив започаткувати власну справу».
Пасіка Дениса Попа на полі в період медозбору
Та швидко стати на ноги без «золотого» запасу юнаку було нереально. Не було перспективи і у рідній країні. П’ять років тому наш земляк подався на заробітки до Данії. До нього обслуговувати тваринницькі ферми у цій країні вже виїздили мешканці нашого, вже тепер колишнього району. Тобто, дорога була проторена.
«У середньому робота займала п’ять годин на день, – продовжує розповідь мій співрозмовник. – Місячний заробіток складав дві тисячі доларів США. Тим часом моя мама на малій Батьківщині доглядала бджіл. Я їй пересилав відеосюжети й фактично керував пасікою по скайпу. У неї все виходило. За кордоном я не цурався ніякої роботи, через рік приїхав й відразу придбав 50 вуликів, тепер маю вже більше двох сотень. Такий маю результат роботи за сім років.»
Без труднощів не обходиться
Молодий пасічник нарікає, що під час війни бджільництво – справа ризикована. Є й інші проблеми. За сім років його пасіка щонайменше п’ять разів потерпала від хімічних препаратів, які застовують аграрії. Це оберталось загибеллю великої кількості бджолиних сімей. На жаль, не завжди сільгоспвиробники попереджають бджолярів, коли проводитимуть обробіток площ. Як відомо, краще це робити вночі. Але потрібна координація дій і влада теж має цьому сприяти. Бо ж вигода є обопільною для обох сторін.
Праця бджоляра
Цього року, відзначає бджоляр, була сприятлива погода, йшли дощі, коли цвів ріпак, потім акація та соняшник. Минулий рік ще був кращим, однак сьогодні хвилює економічна сторона – низькі закупівельні ціни на мед. У 2021 році вони складали 60 гривень за кілограм. В еквіваленті це 2,5 доларів США. Оптових заготівельників вистачає всюди – є вони у Балті, Подільську, Первомайську, та любашівський бджоляр має справу не один рік з ананьївськими партнерами, які, на його думку, найбільш порядні при закупівлях. Цьогоріч попередня ціна на солодку продукцію була на рівні 46 гривень, та, припускає Денис, може впасти й до 43 гривень за кілограм. До війни акацієвий мед майже вдвічі був дорожчим за звичайний, а тепер він майже однаковий у ціні, що робить бджільництво ще більш ризикованою справою. Денис перший мед встиг реалізувати ще по 50 гривень, але, каже, й це замало.
Чому юнак з дипломатичним дипломом став бджолярем
Далі Денис повів мову про наболіле:
«У 2017 році я закінчив на денному відділенні факультет міжнародних відносин ОНУ ім. Мечникова за спеціальністю «Міжнародні відносини та політологія» , – продовжує розповідь молодий пасічник. – Досконало володію англійською, яка мені стала в пригоді в Данії, коли був на заробітках та під час опанування іноземного матеріалу про бджільництво. Зізнаюсь, дуже хотів потрапити на дипломатичну службу, на будь-яку посаду. Однак шість років тому в МЗС запросили за передслужбову практику 25 тисяч, і не подумайте, що гривень! Я б і не заплатив таку суму в доларах, якби їх мав, бо проходження практики не давало стовідсоткової гарантії, що візьмуть на роботу в якесь наше закордонне консульство та посольство. Наведу ще один приклад нікчемності та корумпованої кадрової політики держави. В університеті зі мною навчалася талановита дівчина, яка опанувала дев’ять іноземних мов. Навіть їй не вдалося «пройти» сито кадрового відбору на дипломатичну службу. Зате Сполученим Штатам вона підійшла, досить швидко виграла Грін Карту і переїхала за океан. За кілька років зробила кар’єру, сьогодні є шеф-редактором впливової американської газети.
Був у мене період, коли я сподівався реалізувати себе в нашій мерії, тобто на муніципальній службі. Однак й там на мене чекала неприємна несподіванка, не маю досвіду роботи, що унеможливлює моє працевлаштування. Складається враження, що в мерії працюють люди з міністерським досвідом роботи або з науковим освітнім ступенем.
Експерти та фахівці, коли порівнюють Україну з банановою республікою, таки мають рацію. Кадровим потенціалом у країні особливо не переймалися чи не всі роки після проголошення незалежності, а резерви на відповідні посади готувалися формально. Тому багато талановитих випускників вишів залишилися за бортом системи державного управління, а про працевлаштування в установи (посольство чи консульство) нашого МЗС за кордоном не під силу навіть було небідним сім’ям. І в пострадянський період на дипломатичну службу простий «смертний» теж потрапляв випадково, напевне в той момент, коли на ту посаду не претендував хтось із рідні якогось діючого або колишнього посадовця. Тобто, якщо випускник не племінник чи зять нардепа, генпрокурора чи заступника, міністра і т. п., шанси потрапити на перспективну державну роботу для кар’єрного росту дорівнюють нулю. Ось чому молодь і почала їздити на заробітки, шукаючи можливості реалізувати себе за кордоном і залишитися там назавжди. Після поспішної адміністративної реформи в регіонах під гаслом «децентралізація» практично вся кадрова політика держави була зведена нанівець. Тому не випадково вже на тридцять другому році незалежності ми ніяк не можемо збудувати справедливу правову державу. Гальмуються усі процеси й через війну з рф.»
І все ж надія вмирає останньою. І наш земляк сподівається, що у його країні створюватимуться умови для того, щоб талановита молодь змогла брати участь в управлінні державою, вестиметься справжня боротьба з корупцією. Важливо, щоб українці піднімали свою економіку, а не робили це в сусідніх країнах.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
