Любашівчани інформацію про закриття пекарні зустріли з жалем. Багатьом покупцям припали до смаку хлібобулочні вироби, а ще вертути з різною начинкою, які ніколи не залежувались на прилавку магазину, розташованого в одному приміщенні. Попитом користувались у споживачів і калачі, пекарня мала завжди замовлення на них. Була й інша причина, досить вагома, популярності продукції – найнижча ціна. Власниця пекарні, підприємець Ольга Карпова, завжди намагалась утримувати її, а якщо й підвищувала, то не набагато, щоб не рахувати збитки.
Ольга Карпова
Про пекарню
На ринку пекарня «Колос» у райцентрі була другою після «Дока-хліб». Ідея про її відкриття належала доньці пані Ольги, Аллі. Вона на той час вже проживала в Одесі й мала свій бізнес. От вона й запропонувала матері зайнятись виробництвом хліба і скористатись її коштами.
У дитсадку «Сонечко» звільнилось приміщення, яке й придбала, це недалеко від власного будинку підприємниці, тож ця обставина теж зіграла свою роль. Можна було будь-коли прийти і переконатись, чи все гаразд. Завдяки настирливості на енергійності жінки вдалось придбати необхідне обладнання, вивчити досвід бувалих колег, зробити ремонт, набрати й навчити усіх процесів персонал. Не обійшлось і без кредитів, і вже тоді, пройшовши чимало випробувань, випустили першу партію хліба. Було це двадцять три роки тому.
Відкриття пекарні 23 роки тому
«Потужність пекарні дозволяла випускати за добу від чотирьох до п’яти тисяч буханок хліба, – розповідає Ольга Володимирівна. – Наші хлібобулочні вироби реалізовувались у сусідньому Кривому Озері, Первомайську, Врадіївці. Їх замовляли школи, дитсадки, громадяни до свят і поминальних днів. Уже й не пам’ятаю, яку кількість хліба, булочок та калачів виділяла безкоштовно найбіднішим верствам населення на поховання померлих та обіди».
Пані Ольга розповіла, що іноді доводилось залишатись на ніч у пекарні (у кабінеті є диванчик), бо не все було так просто з таким серйозним виробництвом. Потрібно було думати, ким замінити працівника, який захворів, просто не вийшов на роботу, як діяти, коли вимикалось світло, падав тиск газу, ламалась техніка. Через дорогий газ віднайшла альтернативу – почала заготовляти дрова, якими опалювали печі, й це було дешевше за природне блакитне паливо, ціна на яке для підприємств постійно зростала.
«Підвищувати ціну для населення було для мене важким рішенням, адже розуміла, що нашу продукцію споживають соціально незахищені верстви населення. – розповідає Ольга Карпова, – Іноді пригадую, як у молодості пекла у духовці по два буханці хліба, я тоді й подумати не могла, що цей невеличкий досвід послугує мені відкриттям власної справи.
Зізнаюсь, коли прийняла рішення про закриття пекарні, плакала, як і мої десять працівників, яких вимушена була звільнити».
Залишилося поки що лише ось таке повідомлення на кіоску
Односельчани при зустрічі її постійно запитують, коли пекарня розпочне роботу знову. Це складна тема. Закритись довелось через суттєве зростання ціни на електроенергію. За місяць роботи набігло десять тисяч гривень збитку. На жаль, бізнес у такому режимі працювати не може. Працівники перемили все обладнання і законсервували його. Поки що Ольга Карпова не бачить сприятливих умов у перспективі повернутись до виробництва хліба. У них застарілий дизель, йому років сімдесят, він багато споживав соляри. А ще мали велику проблему із забезпеченням дровами.
Ви ж знаєте, що ще працюють два магазини, де продають продовольчі та промислові товари з мінімальною націнкою. Вони так і працюватимуть далі.
«Звичайно, руки складати не збираюсь, – продовжує Ольга Володимирівна – у планах – зробити на всю кімнату морозильну камеру, тоді, за розрахунками, споживання електроенергії буде меншим, ніж при тому, що маємо декілька окремих. Не полишаю думки, як у духовках випікати булочки, печиво, вертути.
Сподіваюсь, що війна таки завершиться Перемогою і Україна буде поступово відновлюватись, як малий та середній бізнес. Тим більше, що мій онук Максим, син дочки, вже рік як боронить рідну землю. Він служив в армії, закінчив Одеську юридичну академію, в Іспанії вивчав готельно-ресторанний бізнес, в Китаї працював менеджером у п’ятизірковому готелі. До речі, теж володіє іноземними мовами. Я за нього дуже переживаю, але він мало нам розповідає подробиць, обіцяє після війни, одне каже, що дуже втомлюється».
Ваша онучка Юля навчалась в Одеському медичному університеті, де вона сьогодні?
- Після двох років навчання у рідному місті вона подала документи до шести вузів, у тому числі й до Німеччини, і всі вони їй пропонували навчатись у них. Обрала Німеччину, екзамени з усіх дисциплін складала виключно німецькою. За два роки вивчила мову, а англійську знає теж досконало. До речі, українці там навчаються безкоштовно. Мріє стати хірургом. Скромна, грає на фортепіано, любить читати історичні книги. Звичайно, хочу, щоб її мрії здійснились.
Що вам допомагає йти вперед?
- Мені подобається життя в русі, працювати з людьми. А ще набутий протягом п’ятнадцяти років досвід роботи бухгалтером у сільгосптехніці, я закінчила Ананьївський бухгалтерський технікум. Колись мріяла стати суддею або прокурором, а життя он як повернуло. Та я ні за чим не шкодую.
Ольго Володимирівно, ви дуже трепетно ставились до членів свого колективу.
- Мені завжди хотілось, щоб людина відчула справжнє про себе піклування. Додам, що всі працівники були офіційно оформленими. Якщо хтось хворів, виділяла матеріальну допомогу, і це не секрет, на день народження кожен мав подарунок у розмірі тисячі гривень. Плюс організований відпочинок з сім’ями до Бугу чи Умані з шашликами за рахунок пекарні.
Наостанок хочу подякувати всім, хто купував нашу продукцію, чим підтримував наш колектив. Ми для людей працювали двадцять три роки. Нехай же у вас завжди буде все добре й чекаємо на зустріч у наших магазинах.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
