Буремні часи, наповнені болем і відвагою, стали незабутніми для багатьох українських родин. У затишному куточку мальовничого села Ясенового Першого, що на Любашівщині, живе сім’я Гогулінських, яка створила маленький рай на землі - етносадибу «Медові роси». Бджолярі кількох поколінь, вони зробили відродження українських традицій сенсом свого життя.
Ця історія про те, як любов до традицій і рідної землі може стати потужною зброєю проти ворога.
Алла Чаус з батьками Ольгою та Володимиром Гогулінськими
Історія садиби
Ідея створення етносадиби у родинному будинку виникла у старшої доньки Ольги та Володимира Гогулінських - Алли (тепер - Чаус). Вона відновила старий сільський будинок, оздобивши його у традиційному українському стилі.
Етносадиба "Медові роси"Фото: З архіву Алли Чаус
«Це Батьківщина моїх дідуся з бабусею. Цій хатині понад 150 років. Давно мріяла відродити будиночок, де я народилась, де народився мій батько, щоб це стало родинним гніздом. Я його відновила, розмалювала так, як мені подобається - у своєму стилі. Ми зберегли різний посуд, інші речі, якими раніше користувалися наші бабусі та прабабусі», - розповіла пані Алла.
Гостинність та відпочинок: етносадиба для всіх
Сім’я Гогулінських також відома своєю гостинністю та кулінарними традиціями. Вони готують традиційні українські страви з використанням продуктів з власного господарства, що надає їм особливого смаку та аромату.
Зустрічають хлібом-сіллюФото: З архіву Гогулінських
Вони радо приймають відвідувачів, щоб поділитися з ними своїми традиціями, ремеслами та кулінарними шедеврами. Крім того, етносадиба пропонує різноманітні можливості для відпочинку. В старовинній хаті можна переночувати, а також - на сіннику і навіть на вуликах. Поїсти смачненького з раціону пращурів.
***
Проживання в старовинній українській хаті - це унікальний досвід, який дозволяє гостім відчути себе частиною історії, впевнена Алла Чаус:
«У нас є піч робоча, де можна розпалити дрова, де можна полежати на лежанці, де можна випікати хліб. Можна й коників різдвяних розписувати: моя мама є однією з носіїв цієї методики на півдні України. У нас можна побачити каруцу (віз) – те, чого у місті немає. Можна побачити курінь, де раніше зберігали дрова чи кваснину. А у нас можна полежати та навіть поспати на сіннику», - розповіла вона.
Тут завжди раді гостямФото: З архіву Гогулінських
За її словами, вони разом з матір’ю збирають дуже старі рецепти страв, які виготовляли ще за козацьких часів:
«Ці страви саме тут виготовляли, тому що в Ясеновому Першому та Другому раніше був козацький зимівник. Спочатку ми збирали старі рецепти для своєї родини, а потім люди, які бачили у світлини на нашій сторінці в Фейсбуці чи ще десь почали питати, чи можна до нас приїхати. І ми подумали, що можемо надати людям можливість побачити, як готуються ці страви, спробувати їх, ще й переночувати. Тому приєдналися до такої ідеї, як зелений туризм».
Традиційні ремесла та майстер-класи: навчання від найкращих
Відвідувачі садиби можуть не тільки насолоджуватися спокоєм та красою природи, але й взяти участь у різноманітних активностях. Це може бути випікання хліба за старовинним рецептом чи виготовлення ляльок-мотанок.
«У нас є свої звичаї, свої традиції, - каже пані Алла. - Ми стараємося ці звичаї та традиції показати й людям, які приїжджають до нас. Це й виготовлення дріжджів так, як робили наші прабабусі, й випікання хліба в печі. Ми вирощуємо хміль і робимо з хмельових шишок дріжджі, з яких потім пікаємо хліб в печі. Це дійсно процес дуже довгий і важкий”.
***
Однією з головних місій етносадиби Гогулінських є збереження та популяризація традиційних українських ремесел. Зокрема, Ольга Гогулінська організовує майстер-класи з виготовлення ляльок-мотанок. Це не тільки дає можливість навчатися, але й сприяє обміну досвідом та зміцненню зв'язків між людьми.
«Мама є майстринею-лялькаркою, вона виробляє ляльок-мотанок і навчає цьому мистецтву наших гостей, зокрема, діток, які приїжджають. Ляльки – це обереги, вони різні бувають: для тих, хто мандрує, тих, кому потрібно народити дитинку, кому здоров’я треба, – пояснила пані Алла. – Однією з найдавніших ляльок-мотанок є лялька "травниця". Її зазвичай наповнюєть запашними лікувальними травами. Використовують чебрець, лаванду, мелісу, ромашку, м'яту, чорнобривці та інші рослини. Для того, щоб запашний дух трав заполонив всю оселю, варто мотанку трішки обняти».
Сміливці качають мед
За словами Алли Чаус, бджола є своєрідним символом у Гогулінських, бо бджільництво - це родинна справа.
***
«Я вже у четвертому поколінні бджолярка. Народилася в селі, на пасіці – з дитинства. І навіть не уявляю себе без бджіл. Інші бояться їх, а я з ними співаю. Настільки їх люблю, що я можу на пасіці, коли ми качаємо мед, розкласти гамак і лежати на ньому. Можу піти без бджільницького костюма на пасіку: бджоли абсолютно мирні. Ми також навчаємо гостей робити своїми руками свічки з натурального воску, прикрашати їх сухоцвітом», - розповіла вона і додала, що своїх бджіл вони не прикормлюють цукром, не обробляють ніякими хімікатами, використовують натомість полин, чистотіл. Після цього й мед чистий, екологічний. Пані Алла називає його дівочим, бо «він як дівчина чиста і непорочна». Вона вважає, що й на невеликих обсягах меду можна заробити, головне, щоб цей продукт був високої якості.
Цікаво, що в садибі висадили й медонос-лаванду. І це не випадково, адже пані Алла практикує апітерапію — лікування за допомогою бджіл.
З молитвою на щасливе подружнє життя
Ольга Гогулінська — майстриня традиційних воскових весільних виробів. Це дуже подобається відвідувачам, які можуть не тільки приміряти прикраси, а й за бажання замовити собі. Схоже, що традиція одягати весільний віночок у важливий день свого життя повертається у наше життя. Принаймні так вважає пані Ольга. Свій перший віночок вона виготовила незадовго до власного золотого весілля:
«У 2018 році, коли наближались 50 років нашого з чоловіком шлюбного життя, я захотіла відродити свій весільний вінок, зроблений з воску. Ніколи не бачила, як це робити, ніхто мені не показував».
На своє золоте весілля Ольга Гогулінська - у рожевому вбранніФото: З архіву Гогулінських
Весільне вбрання не збереглося з роками. Тому вона просто оглядала свої світлини, згадувала, як у далекому 1969 році разом зі своїм нареченим Володимиром поїхала в Гольму (Балтщина) купувати білий весільний вінок, а йому — бутоньєрку на власне весілля. Тоді в Гольмі весільні вироби з воску виготовляли дві сестри. За словами пані Ольги, весільні оздоби та свічки коштували недешево. Тільки на віночок витратили половину її зарплати - 30 карбованців.
***
Виготовлення віночків з воску захопило майстриню, хоча робила все інтуїтивно, методом «проб і помилок». Допомогло те, що згодом вона знайшла тітчину весільну прикрасу і могла добре роздивитися, як вона виготовлена.
«Віночок був іншої форми, ніж мій, більше схожий на корону, але я змогла хоча б роздивитися, як влаштована конструкція, які елементи є. Це мені знадобилося в подальшій творчості», — поділилась секретами своєї творчості майстриня.
***
Напрактикувавшись на виготовленні традиційних білих весільних віночків, Ольга Гогулінська вирішила проекспериментувати з кольорами своїх виробів. Почала виливати й весільні свічки, робити букетики для наречених для дружбів. Про це вона розповіла під час нещодавньої виставки робіт, яка відбулася в Балтському історичному музеї.
«Це мене заінтригувало і я почала робити не тільки білі, а й кольорові. Тоді саме почалась війна (повномасштабне вторгнення – ред). Зробила вже 30 вінків. До вас привезла 21 вінок. Це дуже захоплююча і водночас важка клопітка робота. Для виготовлення одного вінка, якщо сидіти зранку до вечора, треба два тижні. Якщо відволікатися, то й цілий місяць можна робити. На чотирьох- чи трьох'ярусний вінок йде близько тисячі восковичок, листочків, квіточок, різних спіральочок. А кожну восковичку треба вмочати у віск по 30-40 разів. У кожну квіточку я вкладаю молитву на щасливе подружнє життя»...
Вінок королеви
У 2020 році технологію виготовлення воскових вінків було внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Мода на них прийшла до нас з Європи в кінці ХІХ століття і проіснувала до кінця 1980-х років. Віночки різнилися між собою, бо в кожному регіоні майстрині додавали щось своє: одні вплітали гілочки барвінку, інші — пір’я, хтось робив кольорові.
Репліка на вінок королеви Вікторії
А при англійському дворі вінки та букети стали обов’язковими атрибутами на королівських весіллях завдяки королеві Вікторії, яка започаткувала таку традицію.
Ольга Гогулінська вирішила відтворити вінок королеви Вікторії за знайденим в інтернеті зразком.
«У мене є копія віночка королеви Вікторії. Він зроблений з яблуневого цвіту. Загалом, у моїй колекції є багато реплік (копії оригінальних вінків — ред.), які я теж зробила. Першими, крім свого, зробила ще віночки двох жінок, які надали мені свої старі. Так це переросло у моє хобі».
***
На Любашівщині є чимало майстрів, самобутніх та талановитих. Задля їх підтримки Любашівська селищна рада започаткувала мистецьку премію імені видатного земляка Ростислава Палецького. Першу премію у п’ять тисяч гривень отримала Ольга Гогулінська.
Все змінилося 24 лютого 2022 року
Як і весь світ, Гогулінські були шоковані звісткою про вторгнення росії в Україну. І хоча, Володимир та Ольга вже далеко не молоді люди, до того ж вона ще замолоду через автомобільну аварію втратила ногу і пересувається на протезі, вони не роздумуючи взялися збирати по селу продукти для захисників.
***
«Ми з чоловіком поїхали по селу збирати продукти для наших воїнів. Володимирові було 80, мені 70, я — на протезі, але сидіти, склавши руки ми не могли. І знаєте, навіть бабусі, які не мали грошей, щоб дати, виносили хоч жменьку квасолі, аби допомогти. Жінки з нашого села почали готувати їжу з зібраних продуктів. Громада виділила нам приміщення колишньої колгоспної контори, де ми почали готувати консерви та пекти смаколики, які відправляли на фронт. Вдома разом з дочкою пекли в печі хліб і вертути. Ми з Аллою особисто розвозили свіжі пиріжки на місцеві блокпости», — розповіла Ольга Гогулінська і додала, що на захист країни став і її онук.
Одного разу воїни побували в гостях у Гогулинських і з вдячністю подарували прапор з підписами.
За словами пані Ольги, волонтерська кухня працювала потужно. Відправляли приготовлене захисникам на різні напрямки:
«Люди старалися, кожен робив, що може. На волонтерській кухні постійно смажили, пекли, варили, консервували, фасували. Хтось ловив рибу й робив тушкованку, хто тримав свиней — приносив м’ясо».
Але рік такої роботи дався взнаки, і здорова нога Ольги Гогулінської не витримала. Жінка спробувала перейти на милиці, але на них не попрацюєш…
Попри все, вони з Володимиром минулого листопада відзначили свою чергову річницю в шлюбі. Цього разу Ольга Гогулінська не одягла своє рожеве вбрання з віночком, як це було на 50-річчя.
«Це важливе свято для нашої родини, але цього разу я не вдягала вінок, бо на душі була тривога, — пояснила вона. — Ми чекаємо на повернення онука з Перемогою, тоді й влаштуємо справжнє свято. Моя найбільша мрія — щоб усі хлопці й дівчата, які зараз захищають нашу країну, швидше повернулися додому. Щоб замість касок і бронежилетів вони обирали весільні віночки. Я працюватиму днями й ночами, щоб зробити найкращі, найщасливіші віночки для них усіх».
Ця історія про родинний дух, любов до рідної землі та невичерпну віру в Перемогу надихає. Етносадиба «Медові роси» стала символом незламності та надії, нагадуючи, що навіть у найтемніші часи варто зберігати світло в серці та боротися за краще майбутнє.
Підготовлено у рамках проєкту Медійної агенції «Або» «Медіатори»
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
