Кожна епоха народжує майстрів, які своїм подвижництвом та самопожертвою розчищають «замулені» забуттям та бездуховністю джерела самобутнього народного мистецтва. Наприкінці 60-х років ХХ століття у селі Троїцькому Любашівського району взяв на себе місію відродження народного живопису простий колгоспник Ростислав Михайлович Палецький(1932-1978).
«Мова декоративного розпису веселкова, нею можна промовляти яскраво, соковито. Райдужні прекрасні гами кольору дозволяють співати дуже яскраво. І я використовую цю силу кольорів, щоб якомога краще, зрозуміліше показати, що народним мистецтвом декоративного розпису можна багато сказати глядачеві.
Символіка народного мистецтва тим і прекрасна і зрозуміла всім людям - насамперед простотою форми і ясністю виконання. Тут великих таємниць немає. І саме в цій простоті і ясності і закладено глибоку філософську думку, і мудру народну фантазію, що разом дають зерно родючості і талантові». – Р.М. Палецький,1973р.
Ростислав Палецький
Хто такий Ростислав Палецький
Простий селянин Ростислав Михайлович Палецький з Троїцького – новатор у жанрі національного декоративно-ужиткового розпису. Творив власні орнаментальні композиції з яскравим національним колоритом, вдавався до стилізації історичних постатей та відомих літературних персонажів, особливий інтерес мав до козацької тематики, героїчного епосу українського народу. Художник-орнаментист Р. Палецький першим з народних майстрів в Україні зашифровував у візерунковому мереживі героїчну минувшину нашого народу – славне українське козацтво. «Гомоніла Україна», «Характерник Іван Сірко», «Козак Верига», «Гамалія», «Іван Богун», «Козак в бою», «Петро Сагайдачний», «Богдан Хмельницький», «Гонта в Умані», «Гуляв Максим», «Запорожці за Дунаєм» – це неповний перелік його картин, присвячених віковічній боротьбі українського козацтва, гайдамаків та опришків проти гнобителів та поневолювачів українського народу. Самобутній і плодовитий художник створив цикли картин за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», творчості Олександра Довженка, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Михайла Коцюбинського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Нечуй-Левицького, Миколи Гоголя, вірувань слов’ян, фольклору тощо. Досить плідно і напрочуд майстерно відтворював у своїх візерунках творчість Тараса Шевченка.
Брати-художники Ростислав і Юрій Палецькі (1976р)
Ростислав Палецький народився 10 січня 1932 року в селі Коханівка Троїцького району (пізніше Ананьївського) у простій, але талановитій селянській родині Михайла Кіндратовича і Килини Йосипівни.
«Малювати я почав з дитинства. Заворожено дивився, як мати розцяцьковує комин або грубку, а перед Великоднем чаклує з фарбами над писанками. Або коли тато розмальовує скриню чи стільці. І от одного разу я ніби відчув поклик до цих народних візерунків», – записав своєму щоденнику в 1973 році вже відомий художник.
А відкрив Україні і світу народного маляра Ростислава Палецького, тодішній директор Одеського музею західного і східного мистецтва І.І. Козирод, який 14 жовтня цього року відзначив свій 100-річний ювілей.
Іван Козирод і Ростислав Палецький
«Так уже склалося, – згадує ветеран війни і праці Іван Іванович, – що я часто залучався до комісії з відбору зразків народної творчості для участі в обласних і республіканських конкурсах та виставках. У цій іпостасі доля звела мене з Ростиславом Палецьким з села Троїцьке Любашівського району, тоді ще просто здібним аматором. Попервах він малював сільські картинки, пейзажі. А у 1968 році представив на виставку композицію, у центрі якої була паляниця, обрамлена віночком барвінку, а від хлібини, мов промені, відходили колоски. За простотою форми проступали виразність, любов до хліборобської праці, колоритність. Тому й запропонував Ростиславу зосередитися саме на жанрі декоративного розпису. Я не раз зустрічався з ним, порівнював вдале і невдале, щиро радів кожній його мистецькій знахідці».
Ростислав Михайлович швидко відчув, що мовою квітів, символіки, кольору, орнаменту можна розкривати образи і події. Крім традиційної тематики, сміливо вводив у свої композиції яскраві образи, створені класиками української літератури Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Іваном Котляревським, героїв національно-визвольних змагань Івана Сірка, Івана Богуна, Петра Конашевича-Сагайдачного, Северина Наливайка та інших. Як художник він зростав дуже швидко – лише за три роки занять став заслуженим майстром народної творчості. Водночас він, захоплений фантастичним світом витончених алегорій та символів, дедалі частіше відчував свою незахищеність у середовищі, де сповідується практицизм.
З отієї яскравої декоративної композиції «Хліб» і почався злет простого колгоспника з Троїцького як самобутнього народного художника.
Про Палецького, як художника
«Вагомий внесок у розвиток нашого троїцького малярства вніс фахівець одеського Будинку народної творчості Василь Феодосійович Краснощок, який також спонукав Палецького взятися за відродження місцевого декоративного живопису. І почалося вивчення народного настінного живопису, який був поширений в Троїцькому. Виявилося, що були у нас майстри, які розписували стіни, печі, писали просто на папері. Малюнки потім продавали на ярмарках – їх купували і прикрашали оселі до свят. Саме декоративний живопис лежить в основі всіх цих «рушникових» мотивів, що у нас поширені, – поділилась спогадами талановита троїцька художниця і педагог Лариса Бабінець. – Особисто Палецький відкрив для мене великий світ мистецтва. Зумів відкрити орнамент, тому що мені, семикласниці, було незрозуміло, як можна малювати те, чого я не бачу. Для мене це було одкровенням, тому що програма тих років не передбачала розвитку фантазії у дітей. Що таке народне мистецтво, для мене було таємницею. Мені його відкрив Палецький. Хоча у мене зовсім інший стиль, відрізняється від стилю Палецького, тому що в нього своє було світосприйняття, у мене своє».
Степовий колос, 1970 рік
Тоді у райцентрі Троїцьке успішно діяло літературно-мистецьке об'єднання «Степовий колос», головним стержнем якого був Ростислав Михайлович, який очолював місцевий клуб. У своєму щоденнику він занотував:
«Радує мене те, що молодь, яка почала займатися декоративним розписом, якось враз пішла вірним шляхом. Це, мабуть, тому що десять тематичних виставок народної творчості трудівників села дали їм цей напрям. При серйозному ставленні до себе майстрами декоративного розпису можуть стати Лариса Бабінець, Іван Діхтеренко, Віктор Жикол, Людмила Гнатова, Слава Дикусар, Людмила Шарапановська та інші. Здорова фантазія є і в розписах брата Юри, який може створювати будь-які композиції, здебільшого казкового напрямку. Однак ілюстрації в нього теж дуже оригінальні.
Народні таланти є скрізь, однак не всі вони виявляються. А буває і так, що вчасно не підтриманий вогник помаленьку гасне. Буйному цвітінню народної творчості в селі Троїцьке сприяло те, що люди якось по-серйозному люблять цю справу і весь вільний від роботи час віддають народному мистецтву. Я теж працюю в колгоспі «Маяк» ось уже понад сімнадцять років. І все своє свідоме життя несу в душі вогонь мистецтва».
Під час уроку майстра
З часом, вивчаючи символіку кольору та орнаменту на сорочках, писанках і рушниках, Палецький зрозумів, що мовою квітів і кольору можна «говорити». Він почав більш детально підбирати та впорядковувати на аркуші лінії, які б допомагали глядачеві передавати свої думки. В майстра поглибився інтерес до козацької тематики і героїчного епосу нашого народу. Він активно і натхненно працював, створюючи величезні яскраві розписи.
В продовж 1970-75 років Р.М. Палецький напрочуд плідно займається розвитком південно-декоративного розпису та виставковою діяльністю. Його колоритні картини успішно демонструвалися на виставках в Одесі, Києві, Ленінграді, Москві, Ізмаїлі, у музеях Т.Г. Шевченка та Лесі Українки, в Каневі, Полтаві, Чернігові, Львові. Ними дивувалися поляки, болгари, німці, чехи, італійці та японці. Загалом Палецький мав більше 10 тематичних виставок з 50-60 робіт кожна.
1971-го троїцький геній отримав бронзову медаль лауреата Всесоюзної виставки, звання «Заслужений майстер народної творчості». Через два роки документалістка Майя Яківна Лінійчук зняла фільм «Нев’янучі барви» про творчість майстрів Троїцького.
Оголошення про виставку
Активно популяризували творчість майстра одеський журналіст Іван Малюта, який зняв про нього передачу на Одеському телебаченні, письменник Олекса Шеренговий, мистецтвознавці, чимало прогресивного люду побувало у Троїцькому, щоб поспілкуватися з митцем і долучитися до витоків істинно народного мистецтва.
Сам Ростислав Палецький, не купаючись у славі, доклав чимало зусиль, щоб у новозбудованому Будинку народної творчості відкрити студію декоративного розпису для дітей та однодумців. Створив історико-краєзнавчий музей, боровся за збереження храму Івана Богослова, що в с. Покровка.
Щоправда, активна діяльність членів об’єднання «Степовий колос» та популярність Палецького створювали небажані клопоти для керівників культури та партійних органів, адже він відроджував національну свідомість, що вважалося злочином в радянській системі.
З початком нової хвилі репресій проти української інтелігенції, так званих шестидесятників, до яких відносили Р.М. Палецького, його критикують за «ідеалізацію козаччини». Видавництво «Мистецтво» відмовилося видати альбом його розписів. Досить цинічно вчинили й зі студією декоративного розпису: їй надали статус дитячої художньої школи, а художника за відсутність фахової освіти звільнили. Не прийняли його і до Спілки художників. Ще «доброзичливці» та заздрісники з місцевих анонімно інформували компартійні органи, що Палецький «скочується» до популяризації націоналізму.
Фактично впродовж останніх років Ростислав Палецький перебував під пильним наглядом каральних органів. Всі листи Палецького почали ретельно перечитувати спецслужби.
Наприкінці 1975 року він написав пророчого вірша:
Я не плачу, не жалію,
Що весни не зустрічав.
Не розквітнувши, старію,
Геть згасивши серця жар.
Що ж, така моя стежина -
Йду по ній до небокраю,
Відгоріла вже жарина,
Я ж помалу догораю!
«Благородне мистецтво, – зізнавався Палецький у листі до свого відданого друга Івана Козирода, – не дало мені нічого, крім прикростей… Прикростей – море».
Смерть і безсмертя митця
7 березня 1978 року у власній хаті «невідомі злочинці» убили Ростислава. Дружина Марія Лазарівна, повернувшись з роботи, знайшла чоловіка у калюжі крові з проламаним черепом. Удова, налякана анонімними погрозами, за безцінь продала хатину й виїхала до родичів в Одесу. Перестав малювати його молодший брат Юрій, притихли інші учні.
«Після трагічної загибелі Ростислава Михайловича все розпалося. Кудись поділися ті, хто сьогодні називає себе його друзями. Після того, як «Голос Америки» повідомив, що Палецького вбили «кадебісти», всі замовчали. Викинули на вулицю те, що було зібрано в нашому Будинку народної творчості», – поділилась сумними спогадами Лариса Бабінець.
В місцевому музеї
Недовго, лише дев’ять років, творив дивовижні розписи троїцький майстер Ростислав Палецький. Але завдяки натхненню та працелюбству з-під його пензля вийшли сотні дивовижних орнаментів. Багато мистецьких творів загинуло у полум’ї та під чобітьми невігластва, нерозуміння та заздрощів. А ті, що збереглися, дивують волелюбством, майстерністю виконання та вільним летом задумів Майстра.
Вбивство художника невідомими у власній хаті не розкрите й досі. Хоча ще тоді – далекого 1978-го – земляки здогадувалися про причину. Час був не для людей, вільних духом і національно свідомих…
«Жив поміж нас доброчинний чоловік, якому Бог послав великий і святий талан – робити людство добрішим, щасливішим й мудрішим. Окрім талану, – важку, пекельну працелюбність. У ній, у виснажливій праці, тільки і щасливішав він. Та ще тоді, коли при ньому були його побратими» – сказав про нього Іван Козирод.
Мистецтвознавець Іван Козирод, вчитель юних обдарувань, і сам продовжує собі помаленьку чаклувати перед мольбертом; і сивобородий, мов святий Лука, Юрко Коваленко, майстер живопису сердечного, іронічного і живого. Та про всіх друзів Ростислава хіба скажеш? Чи не кожен художник щирого серця прихилявся до коханівського дивакуватого майстра! Нема Ростислава Палецького.
«І ніколи вже не буде, – писав про троїцького художника-самоука одеський письменник, шанувальник його творчості і друг Олекса Шеренговий. – Він міг бути вдивовижну талановитим письменником, власне, Палецький і був ним, самою природою, Богом великим сотворений для життя творчого і воістину благословенного. Кожна фраза його спогадів, листів до друзів, усних оповідок, на які Ростислав був щедрим, мов січень на сніги, вражали живою енергією творчості, дивотворення та й широченною амплітудою обдарувань: абсолютний слух і до абсолюту професійне вміння відтворити будь-яку почуту мелодію; здатність не лише заримувати поетичну фразу, але й наснажити думку змістом високої художності»…
Послідовники великого маляра
Після загибелі фундатора троїцької малярської школи найталановитіша його учениця-послідовниця, вчитель історії Лариса Миколаївна Бабінець очолила сільський заклад культури і організувала студію декоративно-прикладного розпису «Дивоцвіт». Вона не дала згаснути тій іскрі мистецької жаги, яку розпалив Палецький у серцях троїчан, а продовжила мистецькі традиції свого Вчителя, вдосконалила художній стиль та колоритність візерункових форм. І сьогодні вона разом з дітьми продовжує живописати дивовижне життєстверджуюче квіткове мереживо.
Десятиліттями життя і творчість троїцького митця Р. Палецького замовчувалися. Початок ХХІ століття ознаменувався бурхливою цікавістю до творчого надбання народних майстрів ужиткового мистецтва, й особливо до загадкової особистості Ростислава Михайловича Палецького, який живописав своє загадкове рукомесництво у селі Троїцьке, що на півночі Одещини. Історія цього мальовничого села губиться у сивій давнині, як і загадкове сакральне рослинно-знакове орнаментування наших пращурів. У 60-80 роках минулого століття завдяки Палецькому, простому селянинові, воно оформилося у традиційний південний, степовий стиль декоративно-прикладного розпису.
Микола Притикін, Олександр Славінський та Людмила Бабінець
У 2007 році його творчим спадком скористався Одеський обласний центр української культури, очолюваний Наталею Гончаровою (нині Валентиною Вітос). При підтримці Одеського обласного управління культури і туризму облдержадміністрації та голови громадської організації «Інтелектуальний форум» (м. Одеса) Олексія Козаченка було започатковано мистецьку премію імені Ростислава Палецького. Щороку вручається вона найкращими митцям Одещини. Активно долучилися до цієї мистецької акції благодійники БФ «Рідний край» з Любашівщини.
2008-го в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва експонувалося більше шістдесяти полотен Ростислава Палецького з колекції музею та приватних зібрань мистецтвознавця Івана Козирода і художника Олександра Гаркавченка з Одеси. Колоритні орнаменти, вперше за 30 років представлені глядачам, красномовно підтвердили геніальність простого колгоспника, який завдяки своєму таланту підкорив одну з найвищих вершин українського народного малярства. Це була перша посмертна виставка знаменитого троїцького митця, родоначальника південного стилю декоративно-прикладного розпису. Невелика частинка з майже двотисячного творчого надбання народного майстра, збережена його друзями, соратниками і палкими поклонниками, стала ще одним кроком повернення на мистецький небозвід України троїцького художника Ростислава Палецького.
Відкриття виставки розпочалося з перегляду також дивом збереженого документального фільму «Нев’янучі барви», знятого у 1973 році. Тоді ж презентувався альбом творів Ростислава Палецького, над створенням якого попрацювали одеські мистецтвознавці Тамара Михайличенко, Софія Шеренгова, Анатолій Пасічний і який побачив світ завдяки сприянню родини одеських меценатів Волошиних.
Пам’ять про знаменитого художника свято бережуть на троїцькій землі, а його учні та послідовники розвивають та вдосконалюють мистецтво живописання візерункових форм.
Справу свого талановита наставника продовжує народна художниця Лариса Бабінець. Нерозтрачений мистецький потенціал має учень Палецького Микола Притикін. У Любашівці навчає дітей розпису Олена Шлода. Популяризують спадщину майстра директор Троїцького Будинку народної творчості Олександр Славінський і завідувач історико-краєзнавчого музею ім. Є. Столиці в Ананьєві Олександр Шхалахов.
Щоправда для більшої популяризації творчості нашого видатного земляка Р.М. Палецького та підтримки майстрів Любашівщини і Одещини Любашівська селищна рада започаткувала цьогоріч мистецьку премію імені Р. М. Палецького!
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
