Чи знаєте ви, чим унікальний наш край? Виявляється, стінописом. Мова не про такий популярний вид сучасного стінопису як графіті, а про розпис у традиційному народному стилі, який, власне, й виконується переважно не професійними художниками, а самим народом, його талановитими представниками.
Ніде на Одещині, та й в Україні, в усіх її областях, нема такого розмаїття настінного живопису, як в селах Кодимщини та Балтщини (а в інших країнах такої традиції взагалі не існує).
Так стверджує доктор історичних наук, декан факультету історії та філософії Одеського Національного університету ім. І.Мечникова, голова правління Одеської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, археолог, етнолог В’ячеслав Григорович Кушнір.
В’ячеслав Григорович Кушнір
Земляк-науковець досліджує та популяризує наш край в Україні та за її межами
На зустріч з науковцем, яка відбулася в Кодимському історико-краєзнавчому музеї 22 лютого, прибули майстрині-стінописниці з різних сіл громади.
Представивши гостя присутнім, директорка музею Зінаїда Василівна Севастьянова зазначила, що заклад співпрацює з Вячеславом Кушніром вже понад 17 років. Це семінари, конференції, презентації, зустрічі, заходи у різних форматах, які завжди проходять цікаво і пізнавально.
В.Кушнір з працівниками музею
Велику увагу В’ячеслав Григорович приділяє саме нашому краю, адже він – на земляк: народився у селі Стримба, а потім, разом з родиною, мешкав в Олександрівці, де й досі стоїть його батьківська хата, навчався у Крутівській та Кодимській школах.
Але не тільки цим пояснюється інтерес історика та етнолога – він переконаний у тому, що історична і культурна спадщина Кодимщини надзвичайно вагома і заслуговує на глибокі дослідження і популяризацію. Зокрема й кодимський та балтський стінопис науковець вже презентував світу під час однієї з міжнародних конференцій.
Для місцевого населення розмальовані автобусні зупинки, ворота чи стіни – справа нібито не така вже й надзвичайна, але насправді це дуже цікавий вид народного мистецтва, який сягає корінням глибоко в історію.
Стінопис з часу свого зародження відображав сприйняття українцями світу, ніс у собі магічні сенси, захищав, на переконання людей, їх оселі від сил зла. Згодом цей вид мистецтва змінювався, втрачав сакральний зміст і набував суто декоративного значення. Але не скрізь і не завжди – символи вічності, як сонце, вода – і досі часто присутні в розписі.
Від пошуку ідентичності – до її ствердження через мистецтво
Здавалося б, що такого особливого в розписаних квітами чи геометричними узорами зупинках та альтанках? Напевно, навіть самі майстрині не завжди усвідомлюють, звідки береться у них натхнення та яку роль відіграють їхні малюнки, яких стає дедалі більше на Кодимщині.
«Те, що ви робите, дасть свої плоди через 10-15 років. Так само як зараз ми маємо плоди того, що було 10-15 років тому», – звернувся В’ячеслав Григорович до майстринь.
Художниця Наталя Бойко з донькою Оленою, староста Людмила Ясніцька та бібліотекарка Алла Петрова з науковцем
Про які плоди говорить В’ячеслав Кушнір? Очевидно, що мається на увазі наше усвідомлення і ствердження себе як нації – через культуру, мистецтво. Науковець бачить у повернені до традиційного стінопису добрий знак. Коріння його, на думку науковця, сягає у часи Трипільщини. Тобто цьому мистецтву вже 5 тисяч років! Втім, нема свідчень про його популярність після Трипілля – аж до ХІХ століття.
Наталія Олійник з Лисогірки
«А в ХІХ столітті настінний живопис несподівано став дуже популярним. Чому? Важко пояснити, не прослідковується тяглість. Не було його, не було, а потім раптово з’явився – наче з неба впав. Це у нас, в Європі такого феномену не було…
Був час, коли у нас було певне хитання з власною ідентичністю. Зокрема на Кодимщині, дійсно, люди мали складнощі з самоідентифікацією через змішування на цій території різних культур, вплив інших народів. Лише в ХІХ столітті стало більш-менш зрозуміло, які саме народи заселяли ці землі, а які тут були до того – бракує інформації. Завойовники завжди залишали свій відбиток, міграційні процеси також впливали на спроможність населення ідентифікувати себе українцями…
Люди змушені були сповідувати філософію виживання, але не дай Боже нам поверненя до «какої-разніци» – тоді Україну роздеруть і поділять між собою сусіди», – вважає історик.
В’ячеслав Кушнір: «Ви повернули до життя традицію, яка має перспективу»
З такими словами звернувся науковець до місцевих художниць-аматорок і продовжив думку:
«Настінний живопис ніхто не пропагує, ніхто за нього не агітує – а він поширюється. Завдяки вам. Я хочу дещо вам запропонувати. В Будеях є вітряк, до якого їздять туристи після популяризації вітряка через проєкт «Шпаків шлях». Тож я подумав: а чи можливо перетворити всю Кодимщину (разом з Балтщиною) на великий туристично-культурний комплекс настінного розпису? Що для цього потрібно»?
Присутні з великою цікавістю слухали науковця
Майстрині в залі у відповідь схвально загомоніли. Ідея гарна, і натхнення у них вистачить, поза сумнівом. Якщо справа піде, то цілком ймовірно, що до них долучиться ще чимало талановитих людей у кожному селі, адже всі мешканці зацікавлені в тому, щоб їх рідні села виглядали красиво, барвисто, ошатно. В естетиці благоустрою населених пунктів зацікавлені й їх старости.
Проте, аби втілити в життя цей чудовий задум, крім натхнення, потрібно ще багато-багато фарби та пензлі. Тобто – кошти, а це вже виклик, на який могли б відповісти благодійники та старости як організатори творчого процесу у ввірених їм селах.
Чи приживеться ідея створення комплексу настінного розпису на Кодимщині і чи знайде вона втілення? Вже незабаром весна – час робіт з благоустрою, пора краси і творчого натхнення, тож побачимо, чи зацікавить ідея владу, чи вийде втілити задум В’ячеслава Григоровича та зробити Кодимщину ще колоритнішою, яскравішою, ще привабливішою, ніж вона є.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
