Зізнаюсь, на уроках у школі давно не була присутньою, тому із задоволенням прийняла запрошення відвідати урок народознавства та історії водночас у етнографічному музеї «Оберіг», відкритого торік у приміщенні Любашівського дитсадку «Сонечко».
Експонати музею
Кожен експонат, як сповідь і мудрість українського народу
Спершу мала можливість ретельно роздивитись зібрані експонати, у кожному з яких – сповідь і мудрість українського народу. Натхненник і організатор музею вчитель історії Валерій Бондаренко давно виношував ідею зібрати усі експонати в одному місці й там проводити уроки народознавства. Він переконаний, можна вчителю багато розповідати, але що запам’ятає учень, якщо йому наочно не продемонструвати те, про що йде мова?
Вчителю, розкажи мені, і я забуду,
Вчителю, покажи мені, і я запам’ятаю,
Вчителю, долучи мене, і я навчуся!
«Ось таке наше освітянське кредо роботи з дітьми, – ділиться зі мною Валерій Миколайович. – Долучати дітей до роботи, практичної роботи по збору матеріалів краєзнавчого, історичного характеру, народознавчого, тобто етнографічного характеру, і діти залюбки це роблять. Вони цікавляться минулим у своїх батьків, бабусь, дідусів, дізнаються про попередні покоління, а наші музеї поповнюються все новими і новими експонатами, і все, що ви бачите в цих музеях, зібрано у нашому Любашівському краї, і діти на уроках мають можливість безпосередньо торкатись історії рідного краю».
Валерій Бондаренко в музеї
Що є в музеї
В одній залі зібрано чималу колекцію вишитих рушників, у другій – хусток, не рахуючи гончарних виробів, прасок, прадавніх пральних «машин», скринь, залізних ліжок, інших експонатів. До речі, у наявності 106 рушників та 120 погонних метрів рушникової орнаментики з врятованих старовинних рушників (43 полотнища суцільних орнаментів розміром 2.80 на 35 см).
Виставка рушників
Матеріали двох музеїв збиралися протягом десятків років, а офіційне відкриття, використавши можливість надання приміщення, приурочили сумній, на жаль, річниці початку військової агресії сусідньої держави. Торік в лютому ці музеї були відкриті офіційно. Це була наша відповідь, жорстока, зла на ту жорстокість, яку переживає наш народ. Це відбулось напередодні Шевченківських днів з нагоди дня народження найбільшого патріота України. Наш місцевий патріотизм проявився ось у відкритті цих музеїв і проведенні уроків для учнів усіх шкіл громади.
На екскурсії
І ось до музею заходять учні 9 «Б» класу Любашівського ліцею №1. Звичайно, українському мистецтву вишивання – пріоритетна увага. Основні візерунки в українській вишивці, наголошує вчитель, геометричні елементи – ялинка, ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, зображення тварин, птахів, рослин, квітів, людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами, комах. Керівник музею давно вивчає історію вишивки, знає назву тканини, на якій майстрині втілювали свої задуми. Тому спершу розповідає школярам, як наші предки виготовляли тканину. Зокрема, вирощували коноплю, яку нині заборонено висаджувати, вимочували, вибивали, робили пряжу, а потім і ткали на верстаті. Мабуть, цікаво було почути, що хлопцям шили штани з цупкої тканини тільки з тринадцяти років, до тих пір вони ходили у довгій сорочці. Для вишивок використовували найтонше полотно.
Під час екскурсії
Про кожен рушник вчитель може розповідати окрему історію. Ось, приміром, оцей, чималий. Козакам їх готували великі. Кожен козак, який йшов у військовий похід, завжди мав з собою червону китайку, тобто червону хустинку, як оберіг, рушник, яким пов’язували хрест, якщо загине у полі, і щоб могли одягти йому чисту сорочку. У музеї Тараса Шевченка, підкреслює викладач, де він не раз побував, є поховальний рушник батька поета, Григорія Івановича, а він чумакував. Чумаки, як відомо, перевозили з Надніпрянської країни до Чорного моря хліб, а з Чорного моря – екзотичні овочі, рибу, сіль, і у кожного козака був такий поховальний рушник.
Зазвичай, вишивання рушників було традиційною справою української жінки. Важко втомлені щоденною роботою, вечорами, часто при свічці чи каганцеві, вони сідали за таку делікатну роботу.
Валерій Миколайович демонструє черговий рушник, на ньому – яскраво-червоні маки.
«Дуже гарний орнамент, чиста робота, – продовжує далі розповідь. – Мабуть, не всі знають, що рушник вишивався гарно й зі зворотної сторони, бо так і казали в Україні: це для людей, тобто, лицьова сторона, а зворотна – для Бога. Жодного вузлика, жодної нитки. Він вишитий за всіма канонами української вишивки. Дуже цінна робота.
На уроках історії я постійно роблю акцент на тому, що історію життя і побуту своїх предків не тільки важливо знати, а й долучатись до збору експонатів. Учні мене чують, і не тільки, тому експозиція постійно поповнюється. Заходьте, і ви переконаєтесь у тому».
Є в експозиції музею і пів рушника колишнього румунського солдата, який у роки Другої світової війни перебував у селі Кричунове. Солдат виставив у кімнаті, де проживав, ікону та накрив її цим рушником. Орнамент візерунка схожий з нашим, що засвідчує про спорідненість слов’янських народів. При відступі німецьких військ вояку було не до своїх оберегів. Ось такий важливий експонат.
Принагідно додати, що сьомого січня поточного року обидва музеї взяті на облік у Департаменті освіти та науки облдержадміністрації. Цьому передувала майже річна процедура з оформленням паспортів, актів обстеження, інвентаризації, інвентарних книг, як у справжніх музеях, і, звичайно, з журналом відвідувачів та книгою відгуків.
Оксана Момонт для музею вишила бісером карту України
Слово хустина означає хистити
Хистити влітку від сонця, взимку – від холоду, від поганого ока, від недоброго слова. І це також є українським оберегом.
Музейні хустки
За старих часів дівчата і жінки носили хустку протягом усього року. При цьому вона була обов’язковим головним убором заміжньої жінки. Хустка була ознакою соціального стану жінки: молоді жінки носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Хустка також говорила про рівень достатку сім’ї: заможні жінки вкривали голову хустками з дорогих тканин, бідні – з дешевших.
А чи знаєте ви, чому хустки з орнаментами називають терновими?
На це запитання знає відповідь Валерій Миколайович:
«Хустки з орнаментами називаються ще терновими. Чому так називаються? Ми знаємо, що у полі, за селом, росте дикоростуча рослина терен, її ягоди синього кольору після першого морозу стають солодкими. Але не тому так називаються хустини. Усе почалось від французького майстра, власника мануфактури Гільйома Луї де Терно. На його виробництві з козиного пуху виготовляли хустки і наносили на тканину красиві орнаменти. Від імені власника мануфактури й пішла назва тернові хустки».
День української хустки почали відзначати з ініціативи групи громадських діячів, актрис та успішних жінок України. 7 грудня 2019 року вінницькі активістки розпочали святкування дня, присвяченого українській хустці. Започаткували свято, щоб об’єднати жінок різних професій, віку та національностей задля збереження українських традицій. Адже здавна в українських родинах оберегом, символом любові та злагоди, слугувала саме хустка.
Про сьогодення
Далі вчитель переходить до іншого стенду й цитує рядки з вірша української поетеси Ліни Костенко:
Історію ж бо пишем на столі.
І кров’ю на своїй землі.
Ми пишем її плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невільничим плачем.
Сумна історія розпочалась у країні після 24 лютого. Важкі бої точаться на фронтах, тил постійно збирає спорядження для військових. Ми неодмінно переможемо, бо за нами – правда і сила, й увесь світ.
Вчитель називає ще один наш оберіг – лелек. Кажуть, вони дітей, щастя приносять. А ще кажуть, лелеки – це душі наших померлих предків, які відлетіли у вічність, але вони за нами спостерігають. Вони бачать, як приходить весна, з’являються перші проліски, як прилетіли лелеки, а гнізда зруйновані, але не тільки гнізда, люди втратили житло, батьки – дітей, діти – батьків.
Валерій Бондаренко виконує українські пісні
Після уроку беру інтерв’ю у завідуючої дитсадком «Сонечко» Стефанії Кокоти:
«На базі нашого дошкільного закладу №1 «Сонечко» відкрито етнографічний музей «Оберіг». Музей має дуже і дуже велику матеріальну базу. Основне у музеї – народна вишивка, народні рушники, і, звичайно, оздоблення народних хусток.
Наші діти мають змогу відвідувати музей, проводити тут заняття з народознавства, патріотичного, громадянського виховання. Дітям дуже цікаво. Нещодавно на його базі проводилось заняття з патріотичного виховання «Подорож у бабусину світлицю». Сюди також приїздять учні з інших шкіл нашої громади, які відвідують музей. Тут проводить уроки вчитель історії Валерій Миколайович Бондаренко. Ознайомлює з одягом, традиціями, побутом наших предків».
Протягом уроку Валерій Миколайович встигає ще й взяти до рук баян та виконати кілька пісень, які безпосередньо стосуються теми – «Думи мої, думи», «Рідна мати моя», «Лелеки в дорозі». Я все думаю, скільки у нього енергії, завзяття й одержимості бути вірним своїй справі, бути справді заслуженим вчителем, готовим двічі на тиждень на громадських засадах проводити уроки у музеї для всіх учнів шкіл громади. Якщо порахувати, то таких уроків, каже педагог, є уже тисяча. І він готовий робити до тих пір, поки сил вистачить. Ми непереможні, бо за нами такі українці, історія та правда, їх ворогу не здолати ніколи.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
