Сьогодні 79 років, як Україну було звільнено від фашистських загарбників. Лише не так давно почали відкривати архіви і розповідати про ту роль, яку відігравала у визволенні Українська повстанська армія (УПА) та яка доля спіткала її бійців. Тож пропонуємо вашій увазі історичне дослідження, яке проливає світло на події тих буремних років.
Бійці УПА
Що знайшов в архівах
Майже рік тому у рашистських секретних архівах натрапив на невеличку інформацію про боївку УПА, що діяла в роки Другої Світової війни на території Любашівщини. Там згадувалося лише одне прізвище, а мені дуже хотілося дізнатися про інших оунівців, хто вони, з яких сіл. Часто вечорами читав книги про діяльність УПА, історію утворення, біографії лідерів, військові баталії та багато чого іншого. На початковому етапі відшукати прізвища та імена патріотів незалежної України здавалося просто неможливим, але з часом я впритул наблизився до іменного списку наших підпільників. То ж як тут не написати публікацію в продовження минулорічного матеріалу?
Спочатку вважав, що центр українського підпілля ОУН (б) – УПА був у Любашівці, однак із часом зрозумів, що помилявся. В ті часи в райцентрі мешкало кілька тисяч людей, а це немало, для агентурної, тобто таємної роботи, були серйозні ризики бути викритим. Корінних любашівчан було менше половини, всі інші приїжджі із сіл, міст і навіть расєї (поволжя та інші регіони), а ті більше підтримували партизан і червоних, і вороже були налаштовані проти українських націоналістів. Скоріш за все, таємні криївки, де могли переховуватися біглі патріоти української державності, в селищі не копали і не облаштовували. Хати поблизу одна від одної, а підступи до Любашівки проглядалися дуже добре, лісів, прилеглих до райцентру, теж не було, лише поодинокі лісосмуги, а цього було замало, аби без побоювань вночі, приміром, вийти чи зайти непомітним. Ще до війни репресивна система тоталітарного режиму шляхом розстрілів та висилок, ув’язненням в табори суттєво зменшила кількість жителів – прихильників української незалежності, як у Троїцькому, так і в Любашівці. Та у великих селах району національна свідомість поступово знову прокинулася.
На привалі
Співробітник Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова Юрій Щур окремим абзацом відзначає діяльність нашого оунівського підпілля в роки Другої Світової війни. «У Любашівському районі осередки (не один) підпілля були утворені в червні 1943 року (хоча рашисти в архівах вказують 1942 р. і, напевне, це є точна дата). Міркую, у яких же населених пунктах нашого колишнього району могли організуватися національно-патріотичні групи мешканців, прихильників ОУН (б) або (р). Роздивляюсь на карті великі села на півночі області, але як підтвердити, що там діяло УПА? Інтуїтивно відчуваю, що я на правильному шляху. Непроста дилема, адже діяльність ОУН(р)-УПА на Одещині, як і на Донеччині чи Луганщині, дуже погано досліджена. Щоденники, записи тієї доби були знищені учасниками підпілля, або ж зберігаються в архівах злочинного фсб. Натомість про оунівців та боївок УПА Полісся, Волині, Галичини чимало свідчень та джерел, тамтешні підпільники мали потужні армії, навіть з літаками та танками. Воювали з гітлерівцями, червоною армією, партизанами та поляками не тільки на теренах сучасної України, а й Польщі та Білорусі. Дещо пролити «світло» на особистості нашої боївки УПА допоміг інтернет-ресурс «Міжнародний меморіал жертв політичних репресій». Він приблизно рік не працював, очевидно через втручання хакерів кремля, однак у 2023 році з території ЄС був знову налагоджений розробниками. Однак, щоб знайти імена та прізвища підпільників ОУН(б) або тих, хто був до них наближений, допомогла кмітливість. По деталях уважно «розбирав» речення стосовно нашого району рашистського архіву 1950 р. під грифом «цілком таємно» і звернув увагу на очільника Володимира Арканова. У минулому він капітан Чорноморського флоту. На кінець 1942 року, скоріш за все, йому було від 45 до 60 років. Він міг довіритись колишнім бійцям по УНР ще білої гвардії та солдатам, сержантам, офіцерам царської армії. Це означало, що переважна (левова) частина керівництва націоналістичного підпілля народилась в кінці ХІХ століття, а народжені на початку ХХ могли потрапити до лав підпілля лише за родинними зв’язками та після перевірки на національну свідомість. Не секрет, що чоловіків до 30 років чи не відразу забрали совєти до лав армії. У селах залишилися чоловіки переважно передпенсійного та пенсійного віку. Українські патріоти не могли так просто піти до радянських партизан чи до лав червоної армії, совість та самосвідомість не дозволяла.
На завданні
У пошуковій системі «Меморіалу» відзначаю дату засудження у 1944-1945 роках. Відштовхнувся від 30 березня 1944 року, саме тоді наш район був звільнений від німецько-румунських окупантів. На їхнє місце прийшли знову червоні окупанти, які впродовж пів року, чи трохи більше, вийшли на слід підпільників з УПА. Мої підозри з приводу самоорганізації жителів сіл північної частини району повністю підтвердилися. Система вебресурсу відкрила мені трохи більше десяти прізвищ репресованих чоловіків без зазначення статті кримінального злочину. Всі були засуджені до 10 років ув’язнення в концентраційних таборах. Їх не розстріляли лише через нестачу рук на важких роботах.
Криївки УПА, найвірогідніше, облаштовувалися в Ясеновому та Бобрику
Спочатку подивимося на особистостей, яких покарали в кінці 1944 та на початку 1945 року:
Григорій Афанасійович Купченко, 1898 р.н., село Ясенове, засуджений 24.10. 1944 р.;
Максим Микитович Торжинський, 1888 р.н., с. Ясенове, засуджений 24.11. 1944 р.;
Рафаїл Володимирович Гавдзінський, 1891 р.н., с. Бобрик, засуджений 24.09.1944 р.;
Авксентій Васильович Бойко, 1894 р.н., с Кричунове, засуджений 12.08.1944р.;
Мефодій Трифонович Брославський, 1892 р.н., с. Познанка, засуджений 30.01.1945 р.;
Петро Карпович Кушніренко, 1917 р.н., Любашівка, засуджений 29.10.1945 р.;
Олексій Якович Тарнавський, 1887 р.н., с. Гвоздавка, засуджений 13.01.1945 р.;
Дмитро Трифонович Матеревський, 1914 р.н., с Антонівка, засуджений 30.11.1944р.;
Микола Андрійович Шамрай, 1912 р.н., с. Яновка, засуджений 23.04.1945 р.
Також слід звернути увагу на окремих репресованих, починаючи з 1946 року:
Іван Карпович Баландюк, 1910 р.н, с. Бобрик; засуджений 30 .06.1950р.;
Іван Васильович Сметанюк, 1925 р.н., селище Любашівка, засуджений 14.05.1925р.;
Степан Семенович Скуртул, 1890 р.н., с. Бобрик, засуджений 23.05.1946 р.;
Тимофій Харлампійович Поступальський, 1910 р.н., засуджений 25.08.1948 р.;
Микита Семенович Корся, 1917 р.н., с. Гвоздавка, засуджений 10.04.1947 р.;
Микита Прокопович Доценко, 1915 р.н., Любашівка, засуджений 14.10.1950 р.
Фото на згадку
На початку 1944 року було укладено певну домовленість між керівництвом Трансністрії та обласним проводом ОУН (б)-УПА про зупинення бойових дій між собою та зосередження боротьби вже із червоною армією та партизанами. Тому певна кількість підпільників могла перейти на різні роботи до румунських органів виконавчої влади, включаючи поліцію. У патріотів незалежної України просто не було вибору.
Мені до рук потрапила цікава доповідь одного історика-дослідника ОУН (б) в Трансністрії по районах, включаючи нашу Одещину. Там була схема підпорядкування районних структур ОУН відповідним окружним екзекутивам, а ті, в свою чергу, — проводу ОУН «Трансністрія». Там був Троїцький, Кривоозерський, Ширяївський, Ананьївський, Балтський районний та багато інших. Міський був окремою структурою на рівні обласного, як Жмеринський, Прибузький та Томашпільський. Однак у таблицях не було назви Любашівського районного підпілля. А як же тоді УПА, запитаєте? Центр підпілля був не в Любашівці, в якій патріотів майже не залишилося, а прихильників партизан було немало. Тому наші оунівці збиралися в іншому селі, так було безпечніше. У свій час протягом чотирьох був і Ясенівський район в 20-х роках минулого століття. Потім районний центр перемістили до Любашівки. Колишній капітан флоту Володимир Арканов видавав себе за комерсанта і, звісно, навідувався частенько на базари. В Ясеновому він був великий, були ринки і в Гвоздавці та Бобриках. Найімовірніше, він туди приїздив ще в 1942 році і легко відшукав колишніх бійців армії Симона Петлюри чи повстанців, він їм точно міг довіряти. Можливо, з початку осередки оунівського підпілля були в Ясеновому та Бобрику, Гвоздавці. Саме на їх основі виникла структура УПА з криївками та схованками для немісцевих та «засвічених» бійців. У самій Любашівці підпілля, напевне, виникне ближче до 1944 р. і то в районі Миколаївки. З часом енкаведисти детально вивчать методи побудови криївок патріотами України, далі ці знання передаватимуть в’єтнамцям для схову від американських військ.
Один з моменів життя воїнів УПА
Серйозною проблемою для оунівців, особливо на південному сході сучасної України, були партизани, які з середини 1942 року координувалися московським центром партизанського руху. За комуністичними директивами партизани мали боротися з нескореними бійцями національного підпілля. Вербувати зрадників та засилати їх до ОУН-УПА намагалася радянська розвідка, НКВС та інші каральні структури. Інакше б не було пісні «Машингвери» з останнім куплетом:
«За боївку наварено, змелено, але зрадник мовчав.
За вікном на горісі зеленому вітер ноги гойдав».
Однак молодим бійцям районного УПА пощастило більше (НКВС викрило лише половину підпілля і точно не знало чисельності бійців), вони залишили рідні місця і відступили з румунами, інші, можливо, дісталися західної України і там продовжили боротьбу з радянським режимом. Залишилася в селах лише вірна гвардія Симона Петлюри, майже пенсіонери, їм не було куди відходити. Патріоти УНР знали, що по них можуть приїхати з НКВС в будь-який момент, але боягузами вони не були.
Окремі історики-дослідники національно-визвольної боротьби в часи Другої Світової війни «відкривають» очі на те, що відбувалося в багатьох радянських партизанських загонах. У художніх фільмах та совковій літературі – злагодженість, мужність, любов до Вітчизни та інше, а ось у реальності все далеко не так. Божевільне пияцтво, сексуальна розпуста командування (не всюди) та бійців, погане ставлення до інших схожих партизанських загонів через конкуренцію… В боївках УПА все було навпаки, взаємодія між іншими подібними організаціями та патріотична атмосфера в колективах.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
