Цей матеріал з історії Любашівщини підготував закоханий в історію рідного краю журналіст Ігор Миколайович Олійник. Впевнені, що багато хто з вас дізнається багато нового для себе.
Як жителі Любашівщини в 1919 році протистояли більшовикам
104 роки тому на теренах колишнього Любашівського району було серйозне протистояння більшовицьким окупантам. Ще напередодні повномасштабного вторгнення рашистів я досліджував архіви УНР, і в одному короткому звіті знайшов згадку про те, що невідомі зловмисники розібрали залізничну колію між станціями Заплази і Жеребкове й пустили під укіс потяг. Звісно, шукав продовження цього дивного інциденту у всілякій літературі, бо в тих архівних відомостях було більше запитань, аніж навіть примітивних відповідей.
Сплине майже два роки і таки мені вдасться, хоч і приблизно, та відновити події тієї аварії. Це трапилося напередодні Дня Незалежності (можливо, і не випадково), я досить часто засинаю в дослідженні історичних подій в Україні. Того пізнього вечора машинально завантажив узагальнені розсекречені архіви СБУ, точніше збірку, оприлюднену в 2015 році. Переглядати архівні матеріали завжди подобалося, не важливо чиї вони, хоч і рашистські. Там прослідковуються досить цікаві і правдиві речі, які частково, або повністю можуть змінювати історію рідного краю. Все таємне рано чи пізно стає явним, у цьому давно переконуюсь.
Мова йшла про окремі значущі кримінальні справи по обвинуваченню багатьох жителів області проти більшовицької системи. Заслуговує уваги справа 8727 від 1930 року за обвинуваченням жителя с. Любашівка Первомайської округи Вдовцова (це не українське прізвище, замітьте) Василя Васильовича, який згідно з постановою трійки при колегії ДПУ УСРР був засуджений на 10 років ув’язнення в концентраційному таборі (фашисти з часом запозичили їх саме в радянської виправно-трудової кримінальної системи). У чому ж звинувачували жителя районного центру? За матеріалами розслідування він був одним із організаторів антибільшовицького повстання, що відбулося в 1919 році на теренах Любашівської волості Первомайської округи Херсонської губернії.
Про що йшлося в архівах
Далі ще цікавіше за точними текстами архіву: «….Очолюваний Вдовцовим В.В. загін чисельністю в межах 1 тисячі повстанців брав участь у боях проти частин червоної армії, а в районі станцій Жеребкове й Заплази розібрав залізничну колію та пустив під укіс ешелон із боєприпасами для більшовицької армії…». Це були не бандити, а селяни, які згуртувалися проти рашистського свавілля на нашій землі. Мене збентежив той факт, що нескорених режимом людей було так багато, а населені пункти з райцентром становили лише 3-4 частини колишнього Любашівського району. В імперські часи, окрім Любашівської, Святотроїцької, Гвоздовської волостей, була ще й Боківська. Нескорені селяни із сіл Троїцької волості, а потім і району, заслуговують не меншої уваги, аніж повстанці-любашівчани. З ними боролися ще років зо двадцять, доти, поки на Любашівщині карателі майже повністю репресували нескорених із родинами, а ті ще боролися, навіть запекліше. Жителі Троїцького та Любашівського районів в 30-ті роки не виконували плани по грабіжних хлібозаготівлях та боролися з більшовицькими елементами. Згодом у столиці більшовики почали вживати серйозніших заходів стосовно нескорених любашівчан та троїчан, в хід пішли кадрові зачистки.
Не так багато прикладів по Україні, коли українське селянство згуртувалося і повстало. Та ще пускає під укіс червоноармійський ешелон, дає бій відразу червоним окупантам. Так наші прадіди боронили свою Батьківщину, рідну землю, від «орків-визволителів». У селах масово розповсюджувалися листівки УНР. Я їх проглядав і дивувався рішучості, незламності та послідовності наших земляків 104 роки тому. Симон Васильович Петлюра, як головний атаман УНР, був у серці чи не в кожного жителя нашого краю, у нього вірили, він об’єднував націю в боротьбі за незалежність та свободу українського народу.
Василь Вдовцов, як відзначають архівні матеріали, після еміграції з часом вирішив повернутися до України. Можливо, задля нової іскри в боротьбі з більшовицьким режимом. Час вже промайнув, а зрадники, як ракові пухлини, почали поступово знищувати повстанські родини в нашій місцині. Його затримали у 1930 році і ув’язнили на десять років таборів, його подальша долю за архівами від слідкувати не вдалося. Кримінальна справа про любашівчанина, організатора масового повстання на Любашівщині на предмет реабілітації так і не переглядалася, відомості про це в відповідній графі просто відсутні. Кремль та його сателіти робили все, аби подібні архіви не були оприлюднені в кінці 90-х років, кагебешників колишніх не буває, навіть якщо вони українці.
У архівах є ще інформація про кількох таких жителів теперішньої Зеленогірщини та Любашівщини. Жителя села Ясенове (там Ясинове) Івана Петровича Волошина постановою колегії Балтської ПНК засуджено до п’яти років ув’язнення в концтаборі. Рашисти інкримінували йому службу в лавах армії УНР, а також перебування в повстанському загоні отамана Ю. Тютюнника. На стільки ж років було ув’язнено і жителя Святотроїцького (сучасне Троїцьке) Тихона Федоровича Коваля. Його окупанти звинувачували за співпрацю у 1920 році із врангелівською контррозвідкою та за участь в антибільшовицькому повстанському русі під керівництвом штабс-капітана Чернецького. Його землякові Мойсею Йосиповичу Бойченку пощастило найменше. Його розстріляли через те, що не виправдав сподівань чекістів, як завербований «дезертир і бандит», що надавав неточні відомості на певних жителів Троїцького.
Любашівщина була лідером повстанського спротиву більшовицько-комуністичним окупантам
За два роки вивчення розсекречених архівів Одещини можу сміливо констатувати, що Любашівський район (разом із об’єднаним Троїцьким) у ХХ столітті був лідером повстанського спротиву більшовицько-комуністичним окупантам. Недарма в нас почала діяти з середини 1942 року боївка УПА, реальна бойова група месників, яка протистояла відразу двом окупаційним режимам.
Потужно боролися із більшовицьким ярмом на Балтщині, Голованівщині (це вже інша область), Бірзульщині (сучасний Подільськ), Кривому Озері та Первомайщині. Однак не так яскраво тривав супротив, як на Любашівщині. Тисячі повстанців (не сотні) давали відсіч саме рашистським окупантам, червоні не раз придушували повстання, але нескорені режимом люди знову брали до рук зброю. І так протягом 20-30 років, героїзмом предків можна пишатися сьогодні, а не надуманими партизанами, які діяли в лісах сусідньої Савранщини, а не Любашівщини.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
