Із початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини від окупантів житель села Мар’янівка Олександр Павлович Заславський. Чоловік боронить Україну від ворогів з березня 2022 року. Сьогодні він разом із побратимами мужньо протистоїть ворогу на південно-східному напрямку у складі роти зв’язку 28-ої бригади Лицарів Зимового Походу. До цього брав участь у в обороні Миколаєва і боях під Херсоном.
Олександр Заславський
Не міг вчинити інакше
Стати до лав ЗСУ було свідомим рішенням Олександра. На той момент йому виповнилося 53 роки. Початок війни для чоловіка, як і для всіх українців, став точкою неповернення до попереднього мирного життя у своєму селі, біля своєї родини. Далеко залишились рідні, близькі та односельці, звичайні будні й мирне життя.
Олександр у цивільному житті був звичайним сільським жителем, який пропрацював у сільському господарстві, був хорошим механізатором, працював на гармані, тракторній бригаді. Простий, добрий, щирий, із тих, які не бояться ніякої роботи. За його словами, раніше про армію навіть не думав, хоча свого часу строкову службу проходив в Німеччині зв’язківцем.
Олександр з донькою та сином
Спочатку нашого земляка направили у навчальну частину в Чабанку. Після цього він потрапив на фронт. Перше бойове хрещення прийняв під Миколаєвом, де точилися кровопролитні бої і було справжнє пекло.
„Коли опинився вперше на „нулі”, – зізнається чоловік. – руки й ноги тряслися. Всім було дуже страшно. Упродовж перших днів мого перебування на фронті, на наш напрямок сунуло кількатисячне вороже військо. Я у прямому сенсі ходив по трупах. На одного нашого воїна приходилося по десять окупантів”.
Іноді бійцю доводилося спати під відкритим небом та часто ділити на декількох чоловіків протягом трьох днів півбуханки хліба і банку тушкованки. Неодноразово виносив з поля бою „двохсотих” побратимів та покалічених без ніг і рук бійців. Сам теж був важко поранений в одному з боїв.
З бойовим побратимом
Його життя врятував старенький телефон
„Так як військових було багато, то спали в стічній трубі, скрутившись дугою, бо місця було замало, – ділиться з нами спогадами свого татуся донька Вікторія. – Під час чергового артилерійського обстрілу з крупнокаліберної зброї хлопці пострибали в окоп, а тато не встиг і отримав вогнепальне поранення грудної клітини. Врятував йому життя старенький кнопковий телефон, який був у нагрудному кармані і в якому застряг один з осколків”.
З дружиною Ольгою
Сталося це у квітні 2022-го року біля села Таврійське (Кірове) Херсонської області. Так як, місце, де проходив бій було постійно під ворожими обстрілами, то жодний транспорт не міг заїхати і забрати пораненого земляка з поля бою. Ледь тримаючись свідомості, Олександр попри нестерпний біль, кровотечу, самотужки, повзучи, вибирався з-під обстрілів. Розумів, що допомоги може не дочекатися. Коли вже майже зовсім втратив сили, на поміч прийшли бойові побратими, які несли його у більш безпечніше місце понад чотири кілометри, а згодом евакуювали на автівці.
Телефон, який врятував життя Олександру
„Мене самого везли у кузові вантажівки, за кермом якої був лише водій. Дорогою я втрачав свідомість і приходив до тями, – пригадує ті жахливі хвилини боєць. – У ці моменти я навіть чув, як хлюпає із рани моя кров”.
Спочатку за його життя боролися миколаївські медики. За їх словами поранення було надто складним – осколок пробив ребро та потрапив у легеню. І хоч лікарі запевнили, що витягли його з понівеченого тіла воїна, але в одеському госпіталі, де Олександр продовжив лікування, довелося зробити ще одну операцію.
„Опинившись у лікарні, почув, як хірург, який оглядав мене, сказав до колег: „Я маю врятувати цього хлопця”. Після чого, на мені розрізали брудний закривавлений одяг, і повезли в операційну. Згодом дізнався, що був на межі життя та смерті. Але щось або хтось оберігає мене. Інколи на думку спадає, що цим янголом-охоронцем є моя покійна мама, яка на небесах молиться за мене”.
Рідні хвилювалися за нього
А цим часом рідні декілька днів не могли зв’язатися з Олександром, телефонували у різні лікарні, друзям, знайомим. Коли він нарешті відповів, рідні зрозуміли, що їх Сашко знаходиться у якомусь приміщенні. Він не міг говорити, лише стогнав. Було чутно, що поряд нього ходили і розмовляли люди, але ніхто не взяв телефон і не сказав, де він знаходиться. Відразу сестра Наталія, дружина Ольга Павлівна та донька Вікторія почали дзвонити у частину, де знаходилася їх найрідніша людина. А вже звідти командир надав інформацію, що Олександр Заславський під час бою отримав поранення і зараз в Миколаївській лікарні.
З онуками
„Коли я зателефонувала в Миколаївську лікарню № 5, мені відмовились надати будь-яку інформацію, – пригадує донька. – Як це було важко, навіть не можу передати словами! Тоді ми зв’язалися із знайомими з Миколаєва, які все ж таки знайшли тата у цьому медзакладі, дізналися все про нього, провідали його і дали знати нам. Згадую сьогодні це все, як страшний сон”.
Дружина з сестрою поїхали до воїна, коли він вже був в Одеському госпіталі.
Олександр з сестрою Наталею
„Дорога до госпіталю мені здавалася вічністю, хоч до Одеси всього три години шляху, – розповідає згорьована Ольга Павлівна. – Зайшовши у палату, я спочатку не впізнала свого чоловіка – він був дуже знесиленим, блідим і худим, з довгим волоссям та відрослою бородою. Я ледь втрималася на ногах від побаченого і розпачу, який огорнув мене тієї миті”.
Після лікування Олександру надали відпустку для реабілітації. Коли з’явився на рідному подвір’ї, дружина та діти зі своїми сім’ями кинулися обіймати його й довго не відпускали. Плакали всі, навіть четверо онуків. Особливо маленька Софія, яка розмальовує дерев’яні фігурки для свого любого дідуся і майже щодня відправляє йому на фронт свої фото та голосові повідомлення. Щоправда він не завжди може прочитати та відповісти на них, але каже, що коли на душі дуже важко, то сідає, відкриває дитячі повідомлення, переглядає фото внучат, і ніби набирається сили.
***
Перебуваючи вдома, Олександр після вибухів та шалених обстрілів довго звикав до тиші. Лікування та реабілітація тривали місяць, після чого він знову вирушив на фронт, запевнивши рідних, що Перемога неодмінно буде за Україною.
„Коли чоловік приїжджав у відпустку, то без сліз не можна..., – розповідає дружина. – Приїжджає – сльози радості, а коли їде, то я з дітьми за добу до його від’їзду плачу... Це такі моменти, що словами їх не передати”.
Рідні мали надію, що Олександр вже не піде на війну, адже він вже не молодий і дужий, має важке поранення та ускладнення після операції. Гадали, що можливо його залишать у частині, і не відправлять на передову. Але Олександр відповів: „Я своїх хлопців не залишу, адже москаль сам себе не вб’є, йому треба допомогти”.
Робота зв’язківців помітна тоді, коли зв'язок переривається
Деякий час наш земляк проходив службу під Одесою, де були всі військові після поранення. Потім його відправили у Херсон, а згодом – під Бахмут, у роту зв’язку 3-го окремого батальйону 28-ої бригади.
На позиції
„Наш взвод формувався з таких, як я – добровольців та мобілізованих, – каже воїн. – Ми різні за віком – від 22-ох до 55-ти років. До речі, я серед них – найстарший. Хоча хлопці усі різні, хто з міста, хто – з села, але хочуть і прагнуть воювати. Всі люблять свою країну. Всі людяні. Я не скажу, що вони ідеальні. Звісно, є люди, яких я б не уявив в армії, якби не повномасштабне вторгнення”.
Будні військових-зв’язківців не є легкими, бо доводиться налаштовувати зв’язок незалежно від погодних умов, місцевості й не завжди все вдається так, як хочеться. Їх основне завдання незмінне – безперебійна і стійка передача інформації на всіх рівнях.
„Праця зв’язківців на мирній території та в районі бойових дій, – пояснює чоловік, – відрізняється лише умовами. Адже на війні доводиться прокладати зв’язок від штабів і до передових позицій – ротних та взводних опорних пунктів, і це вносить корективи в сам процес".
Тому, за словами воїна, хоча їхня робота у більшості випадків дещо непримітна, проте від завдань, які виконують, без перебільшення залежить успіх операцій. Таким чином вони намагаються робити свою роботу швидко та якісно за будь-яких умов: у спеку та холод, вдень і вночі, під кулями.
„Головне для нас – безперебійний зв’язок у бойових умовах, – зазначає воїн. – Для прикладу, якщо в піхоти є етапи наступу або відступу, то зв’язок повинен бути завжди і стійким. Якщо якесь обладнання вийшло з ладу, необхідно не впадати в паніку, швидко зрозуміти, що робити, та полагодити поламку. Це і є основною специфікою нашої служби ”.
Зі слів нашого земляка, передова – це місце, де зв’язок настільки ж важливий, як набої чи зброя. Тому гвардійці жартують, що їхня робота „помітна лише тоді, коли зв’язок зникає, тому не помітна майже ніколи”.
Під час служби
На запитання, яким має бути сучасний військовий зв’язківець, Олександр Заславський відповідає – універсальним. Технічно грамотним, спокійним, винахідливим і фізично підготовленим, бо не так легко бігати полями та підійматися на найвищі точки, щоб наші військові не залишилися без зв’язку.
Упевнена, завдяки, зокрема, і таким воїнам-зв’язківцям, як наш земляк, українським захисникам вдається успішно вибивати рашистів із нашої землі.
З нагоди Дня Збройних Сил України щиро вітаємо Олександра Павловича Заславського та всіх захисників і захисниць, котрі сьогодні захищають суверенітет та незалежність нашої держави.
Ми вдячні вам за мужність, силу, витривалість, патріотизм. За те, що ви ціною свого здоров’я та життя бороните кордони країни та захищаєте її інтереси, твердо тримаєте позиції та відбиваєте напади ворога, щоб ми могли спокійно спати, жити в затишних оселях та працювати. Ви даєте нам надію, що настануть кращі часи для нашої неньки-України.
Нехай Янголи-охоронці оберігають вас від небезпеки і повертають живими додому з Перемогою, а любов до України не вичерпується навіть у найскладніші миті!
Допоки є герої, які захищають мирне майбутнє наших дітей від брехливого підступного ворога, ми обов’язково переможемо. Молимося за вас, воїни України!
Матеріал підготовлений в рамках виконання проєкту «Ефективні місцеві медіа: цифровий розвиток громад», ініційованого Громадською організацією «Українська асоціація медіа бізнесу» за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
