Раміл Аджалов із Захарівки, – бойовий медик, який вже на другий день повномасштабного вторгнення став на захист нашої Батьківщини та вступив до лав Збройних Сил України.
Сьогодні він, санітарний інструктор медичної роти 122-ї бригади територіальної оборони України на спеціально облаштованому медичному автомобілі перевозить поранених з медичної роти до шпиталю, проводить навчання з евакуації поранених та комплектує медичні батальйони.
Раміл в Херсоні
Медицина подобалася з дитинства
Медицина Рамілу подобалася ще зі шкільних років, можливо тому, що його мати Людмила Василівна все життя трудилася медсестрою.
„Я з дитячих років захоплювався медициною і мріяв допомагати людям, рятувати їх від смерті, - розповідає Раміл. – Тому, коли по закінченні школи переді мною постало питання вибору майбутньої професії, вирішив вступити до Одеського національного медичного університету”.
Перші два курси юнак паралельно з навчанням під час літніх канікул працював лікарем-анестезіологом у хірургічному відділенні Великомихайлівської центральної лікарні, завідувачем якого був Валентин Ворсуляк і багато чого там навчився.
„По закінченні вишу я отримав диплом лікаря-анестезіолога реанімації, декілька років працював у відділенні реанімації в Одеській обласній клінічній лікарні, – розповідає чоловік. – Деякий час був приватним підприємцем”.
Вступив до лав ЗСУ, бо хотів захистити родину
Для нашого земляка все почалося з того, що 24 лютого 2022 року, дізнавшись про широкомасштабне вторгнення, він одразу пішов до Одеського шпиталю.
„Але там сказали, що вакантних місць нема, і відправили у військкомат, – веде далі наш співрозмовник. – Я пішов до територіальної оборони й мене взяли бойовим медиком роти”.
Про те йти чи не йти до Збройних Сил України навіть не думалося.
В Чорнобаївці
„Мною, мабуть, керувало усвідомлення того, що, на мою країну напали, і мені неможливо було залишатися в стороні, – каже Раміл. – Крім того, я вважаю своїм боргом та обов’язком захищати як країну, так і свою родину, тому, що сім’я – найголовніше, що є в кожного з нас”.
А вдома на чоловіка залишилися чекати дружина Марія та двоє діточок – восьмирічна Кіра та п’ятирічний Дамір.
Раміл з дружиною і діточками
„Коли я бачив, що у перші дні війни ворожі десантні кораблі стоять на морі поблизу Одеси, та будь-якої миті може відбутися висадка десанту, остаточно переконався у вірності свого вибору, – розповідає Раміл. – Для того, щоб, в разі потреби, дати час своїй родині виїхати з Одеси. Щоб ми могли затримати агресора. Через свою сім’ю. Тільки через це”.
Рідні з розумінням сприйняли звістку про рішення іти на війну.
„Мої батьки та дружина, звісно, переживають, але врешті-решт змирилися з моїм вибором і всіляко підтримують мене, – говорить медик. – Я вважаю, якщо ми зараз не впораємося з цим жахіттям та постійними загрозами з боку наших сусідів, то це може продовжуватися вічно”.
Вперше свої знання застосував у квітні минулого року
Одним з перших Раміл опинився біля багатоповерхового будинку „Тірас” в Одесі, куди тогоріч, напередодні Великодня, влучила ворожа ракета. У результаті цього виникла пожежа, було багато поранених, які вибігали з паркінгів.
„За хвилину до трагедії я бачив, як у цей будинок попала ракета. Ми одразу під’їхали туди, – пригадує медик. – Добре, що я мав з собою аптечки, медобладнання, турнікети для надання постраждалим першої необхідної допомоги. Потім так трапилося, що ми пішли по поверхах для того, щоб допомагати людям вибиратись зі зруйнованого будинку”.
Під час евакуації постраждалої
Молодому медику трапилася саме та квартира, у якій загинула вся сім’я: тримісячна дитина, мати та бабуся.
„Разом із чоловіком загиблої Юрієм, я довго шукав тіла його рідних. І все ж таки знайшов, – з болем у серці промовляє Раміл. – Найбільшим ударом для мене було, що вибило одразу з колії – ні в чому не винне дитятко, яке загинуло! Я довго відходив від цієї страшної картини та думок, що це малесеньке янголятко зробило росіянм, аби його треба було вбити разом із матусею та бабусею?”
Евакуйовує поранених до шпиталю
Спочатку Раміл був відряджений до регіонального управління Сил територіальної оборони „Південь” Збройних Сил України та проходив службу в області. Нині він виконує обов’язки командира евакуаційного відділення медичної роти 122-ї бригади, евакуює поранених бійців на спеціальному автомобілі до шпиталів по всій країні.
З бойовими побратимами
„В основному, мої функції як медика – евакуація поранених військовослужбовців до шпиталю, тобто налагодження етапів евакуації, маршрути евакуації, маршрутний транспорт, евакуація”.
Медичних автомобілів, якими бойовий медик перевозить поранених на пункти стабілізації або шпиталі з Херсону на Одесу або Дніпро багато. Серед них є і такий, що не вивозить людей з передньої лінії, він курсує між госпіталями. Медики його використовують, коли потрібна швидка евакуація.
„Це авто повнопривідне, швидке, гарно оснащене всім необхідним обладнанням, але, на жаль, низьке і може їхати лише по асфальту, – пояснює Раміл. – Приміром саме ним я забирав у шпиталь поранених хлопців, у тому числі й наших земляків, які були на Бахмутському напрямку і потребували травматологічної допомоги. У них були множинні поранення кінцівок і їх потрібно було швидко евакуювати до Одеси. Цей час долаю за шість годин”.
Здебільшого в автомобілі Раміл за кермом їздить сам, але є ще й водій, який заміняє його у випадках, коли медик дорогою надає медичну допомогу пораненому.
Травми, що найчастіше зустрічаються у роботі
„Найчастіше – уламкові ураження, – пояснює медик. – Коли уламок залітає в якусь частину тіла, в основному, це призводить до масивної кровотечі. А масивна кровотеча – це найчастіший вбивця”.
Тож у його медичному рюкзаку завжди є всі найнеобхідніші речі для надання меддопомоги.
„Є назофарингінальні, лорафарингінальні повітроводи, які вводяться пораненим, коли ті без свідомості. Це треба для того, аби надати людині проходимість дихальних шляхів, – ділиться з нами чоловік. – Також має системи, бандажі, гемостатичний бинт, він просякнутий спеціальною речовиною, коли накладаєш його в рану, він зупиняє кровотечу”.
Задля підвищення медичної кваліфікації, Раміл Аджалов навіть пройшов навчання за кордоном.
Один з моментів життя під час війни
У грудні 2022 року Раміл потрапив на навчання у Швеції. Але виявилося, що і закордонним партнерам було чому повчитися у нашого земляка, а він щедро ділився з ними досвідом.
„Так сталося, що не стільки ми вчилися у західних партнерів, як вони у нас, – розповідає Раміл. – Річ у тім, що Швеція не знала війн і не брала у них участі понад 200 років. Тому їм цікаво було послухати українських медиків і запозичити наш досвід”.
Мріє проводити медичну розвідку дронами
Повернувшись до України, Раміл почав займатися медичною комплектацією бригади.
„Потрібно змінювати повністю медичну систему в нашій бригаді, тому в такий важкий час медицину не потрібно заганяти кудись далеко, а поставити її на одне із перших місць. Тому що це життя людей”, - каже чоловік.
За його словами, бойові медики вже сьогодні задумуються про пошук поранених за допомогою дронів.
„Приміром за допомогою цих невеличких літальних апаратів відстежуватимуться поранені, – розмірковує наш співрозмовник. – Потім туди буде направлятися евакуаційний екіпаж, який відправить пораненого на медичну роту, котра лікує або стабілізує. Після цього – шпиталь”.
Він ще й волонтерить
Навчання за кордоном, крім нових знань, принесло ще й численні знайомства з тими, кому не байдужа доля нашої країни. Зараз Раміл співпрацює з західними волонтерами, зокрема з Америки, Швеції. Вони самі дзвонять до нього і питають, що треба доставити в Україну з медикаментів або техніки.
„За час війни я перегнав із-за кордону в Україну приблизно тридцять евакуаційних автомобілів та передав їх нашим захисникам”.
Дуже часто Раміл допомагає підрозділам, у яких служать наші земляки.
„Нещодавно я посприяв у придбанні авто для транспортування поранених братам Миколі та Євгену Жиловичам із Захарівки. На ньому вони вивезли з поля бою понад 750 поранених воїнів”.
Лише волонтерством наш герой не займається, швидше допомагає своїй дружині. „Цією справою займається моя дружина Марія, – каже медик. – Але у мене залишилося чимало зав’язків з минулого, і через це є якась перевага, є розуміння, що мене можуть почути люди”.
Співпраця з Захарівською багатопрофільною лікарнею
Допомагаючи іншим, не забуває Раміл і про рідну Захарівську багатопрофільну лікарню.
„Нещодавно, завдяки Рамілу, наша лікарня поповнилася двома функціональними ліжками, кушетками, гінекологічним кріслом і памперсами для дорослих, – розповідає генеральна директорка Захарівської БПЛ Антоніна Ганзій. – Мені дуже приємно, що серед нас живуть справжні патріоти свого селища і при нагоді допомагають чим можуть. Щиро дякую Ісміхану та Людмилі Аджаловим, що виховали такого гарного сина”.
Незабаром, завдяки західним волонтерам, Раміл планує доставити для медичного закладу ще й спеціально облаштований автомобіль та гастрофіброскоп. Він дуже хоче аби наша лікарня була найкращою і показовою не лише в області, а й Україні в цілому.
„У моїх планах також рентген С-дуга. Це цифрове діагностичне обладнання, призначене для проведення неінвазивних досліджень за допомогою рентгенівського випромінювання. Пристрій має С-подібну форму, чим і пояснюється його назва. Сильна сторона С-дуги – сканування судин і кісткової тканини,” – ділиться з нами наш співрозмовник.
Вижити й рятувати інших йому допомагає злість на ворога
„Треба більше злитися й не забувати про власну безпеку, бо ціна цьому – життя, – зазначив бойовий медик. – Я переконаний, що головне в моїй справі – практика та холоднокровність, аби використати усі шанси, щоб врятувати людину”.
А триматися і не падати духом – підтримка найрідніших людей. Такими для Раміла є батьки, кохана дружина і двоє діточок.
Його найбільша цінність - діти
„Коли згадуєш своїх батька, матусю, кохану дружину і діточок – сил неначе додається, і тоді будуєш якісь плани на майбутнє. Саме це і допомагає триматися, – розмірковує Раміл. – Важливо не забувати, що життя – це не тільки війна. Війна колись закінчиться і треба буде продовжувати жити, тому важливо планувати щось, мріяти про мирне майбутнє, навіть поки так, в думках”.
З коханою дружиною. Ще в тому - мирному житті
У серпні Раміл вперше за півтора року планує піти у відпустку. І найперше, що хоче зробити – відключити на весь день телефон та посидіти з родиною. Бо, на жаль, ще жодного дня з початку війни не відпочивав ні він, ні його мобільний.
А ще – важливо вірити в Перемогу
„Я намагаюся уявити собі кінець війни. Мають бути обов’язкові покарання для росіян. А ще великі репарації. Я думаю, що наші військовослужбовці не залишаться без уваги з боку української держави, без матеріального забезпечення, без пам’яті про те, хто став на захист країни, без поваги до тих, хто загинув або залишився живим”, – ділиться думками бойовий медик.
З нагоди Дня медичного працівника щиро вітаємо Раміла Аджалова та всіх медиків Захарівської та Затишанської громад з їх професійним святом. Нехай сторицею повертається до вас добро, дароване людям. Нехай у ваших домівках завжди панують щастя і мир. Міцного здоров’я, добробуту і добра вам та вашим родинам!
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
