"Залізний хрест" за Херсон, та "Знак пошани" за Бахмут – такими нагородами держава відзначила самовіддану службу і звитягу нашого земляка Євгена Жиловича.
Вторгнення зустрів у Запоріжжі
На службі
Євген, на позивний "Хантер", до війни працював у приватній дорожній компанії. Війна застала Євгена у Запоріжжі коли він перебував у відрядженні.
«О 5:30 24 лютого, я почув звук схожий на літак, тільки то були ракети, почався ракетний удар. – розповідає Євген, - Звісно це був шок, світ перевернувся...
В мене були запаси паливно-мастильних матеріалів, мастило, антифриз, загрузив це все та повіз на позиції хлопцям із ЗСУ які почали окопуватися для оборони міста. Після цього поїхав на пункт де почали видавати зброю, так як я не служив та не мав військового квитка зброю мені не дали. Тому вирішив повернутись до рідної Одещини.»
Швидко зібравши речі, разом з дружиною Світланою повернулись додому до Захарівки. Там чоловік відразу пішов до адміністрації, щоб записатись до ТрО.
Євген з дружиною Світланою
Почались військові будні
Спочатку заступали на місцеві блокпости, Євген виходив на чергування зі своєю мисливською зброєю (за що й отримав позивний "Хантер"), потім видали автомат.
Далі його підрозділ відправили тримати оборону на Херсонському напрямку, де вони воювали три місяці.
«Потім був Бахмут, там я працював водієм санітаром. На той час Бахмут був пеклом на землі. Одного разу, під час перевантаження поранених, в одну з наших евакуаційних бригад прилетів "ланцет". Дівчина медикиня загинула одразу, ще двох хлопців поранило, та їх вдалося врятувати. Ворог постійно полював на медиків, за добу міняли точки евакуації по три рази. Евакуювали всіх, там не було різниці, ти з ТрО чи ССО, нацгвардія або поліцейський, це всі наші!» - згадує Хантер.
Євген відмиває свою автівку після перевезення поранених побратимів
Майже за місяць, працюючи у дві зміни, він з колегами евакуювали 560 людей. Бувало що за один раз вивозили до 11 людей, дякували своїй автівці, і стверджують, що їхній мерседес спринтер потрібно ставити на постамент, він витримав все, враховуючи ті умови та швидкості в яких доводилося працювати.
Тяжко було вночі, бо потрібно було їздити без світла. Потім хлопці придбали за свої кошти та встановили камеру нічного бачення, стало трохи веселіше.
З бойовими побратимами
Своїми силами поставили на ноги майже триста людей, у госпіталях не вистачало місця, ми винаймали трикімнатну квартиру, там і надавали допомогу хлопцям.
Також був на Харківському напрямку, займались теж евакуацією наших бійців.
Маючи неабиякий досвід, Хантер каже що саме головне це логістика, повинні бути правильні маршрути, точки збору, швидкість. Бувало приходилось вивозити тяжко поранених з під обстрілу, знаходити більш-менш безпечне місце та реанімувати хлопців, щоб потім везти далі, на стабілізаційний пункт.
Брати Євген і Микола Жилович з заслуженими нагородами
«Щоб менше було роботи медикам, потрібно бійцям мати навушники, або хоча би звичайні беруші, 60% травм це акубаротравма.
"Модні" бійці які накупили собі каски без захисту вух натягували їх собі по плечі. - каже Євген. - Після нашої перемоги повернусь до своєї улюбленої справи – бджолярство. До війни мав близько 120 сімей, зараз потрібно буде починати майже все з початку...»
За успішне виконання бойових завдань, проявлені мужність і героїзм під час ведення бойових дій проти ворога України і виконання обов’язків, Євген від Міністерства оборони отримав нагороди: "Залізний хрест" за Херсон, і "Знак пошани" за Бахмут.
На пасіці з дружиною
А вдома на нього з братом Миколою, з нетерпінням і надією чекають дружина Світлана та мати Ольга, які, як можуть, доглядають за бджолами коханої людини.
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
