Шляхи-доріжки цих двох чоловіків у мирному житті ніколи б не пересіклись. Станіслав Бондаренко - підприємець, ще в 2000-х відкрив свій невеличкий свічний заводик у рідному селі Троїцькому. Після розпаювання колгоспу він викупив приміщення колгоспної контори і облаштував там цех з виготовленням свічок і вощини для пасічників. Бізнес хоч і невеличкий, але давав скромний прибуток. Війна примусила підприємця відсунути власну справу на другий план. Він почав безкоштовно поставляти шкільним волонтерам віск для виготовлення окопних свічок, пізніше сам взявся виготовляти їх. Швидко з розумів, що цього замало. Тому коли надійшла пропозиція стати перевізником гуманітарної допомоги, охоче погодився. Його теперішній напарник Віталій Лисенко родом із Маловасилівки, останнім часом їздив на заробітки за кордон. Після 24-го лютого 2022 року повернувся додому. Війна не просто познайомила цих двох чоловіків, а - міцно звела до купи, здружила їх. Тепер вони однодумці і дорога у них одна на двох.
Волонтери
Віталій і Станіслав - волонтери, котрі щотижня вирушають у далекий і небезпечний шлях на схід та північ нашої країни. Туди, де російські окупанти, відступивши під натиском ЗСУ, устигли наробити багато лиха українцям. Зазвичай товариші вирушають рано-вранці, аби завидна доставити вантаж і роздати його адресатам. Станіслав сідає за кермо свого власного вантажного мікроавтобусу, який на час війни став для волонтерів безвідмовним «робочим коником». Автомобіль завжди вщерть завантажений гуманітаркою, здається він аж присідає під вагою, але поки що не підводив свого господаря. Віталій вмощується поряд з водієм, він – штурман (координатор), на ньому лежить логістика всієї їхньої волонтерської діяльності: питання де взяти допомогу, куди і кому доставити її – це в його компетенції.
Часто дорога С.Бондаренка і В.Лисенка лежить до Чернігівської області. Чернігівці сповна відчули «братню любов» росії. «Хочеться, аби мирні люди якнайшвидше забули про жахи, поневіряння і гостру нужду окупації – з болем говорять волонтери. – Нехай знають: Україна не забула про них».
Херсонці отримують допомогу
Пенсіонери не виїхали з під обстрілів. Їм найважче починати життя з нуля
Проте найчастіше ( 2-3 рази на місяць) наші земляки прямують до багатостраждальної Херсонської області. Там, у селі Козацьке, Новокаховського району, та у містечку Берислав їх уже знають і з нетерпінням виглядають. Тамтешні жителі лихим словом згадують «чужаків-освободітєлей» і дякують воїнам ЗСУ за визволення. Рашисти після панічного відступу майже щодня обстрілюють ці населені пункти, мстять місцевим людям за непокору. Однак херсонці твердять, що морально зараз набагато легше, ніж було при окупації.
«Окупанти «звільнили» херсонців від багатьох благ цивілізації, принесли в ці місця страшенну розруху – скрушно хитає головою Станіслав. - Уявіть собі, скоро мине два роки як люди живуть без світла, газу, без води в кранах, майже без зв’язку, без магазинів. Єдине, що регулярно завозять місцевим жителям в селі Козацькому, це – хліб. Але всього один раз на тиждень. Один буханець на сім’ю. І виживай як можеш! Бачили б ви з якою вдячністю приймають місцеві мешканці привезені продуктові набори, як світяться очі дітлахів, коли пригощаєш їх звичайними цукерками».
«Ми запитували селян чому не втікають від постійних обстрілів. Виявляється у кожного своя причина. У когось в будинку – лежачий хворий, у когось – господарство велике, не можуть кинути, - додає до сказаного Віталій. – А в основному там залишились пенсіонери. Їм найважче починати життя з нуля, тому не наважуються на виїзд. Серце стискається від їхньої сьогоднішньої нужденності і безвиході. Як можна забути про них»?
І волонтери таки не забувають. За їхніми словами, вони взяли шефство над селом Козацьким, де на даний час залишилось всього близько 200 мешканців, та містечком Берислав ( колишнім райцентром), яке частенько згадується у телевізійних воєнних хроніках. Віталій і Станіслав везуть підшефним продукти харчування, одя
З допомогою від волонтерів
г, товари медичного призначення, засоби гігієни і обов’язково - солодощі. Тобто, доставляють все те, чого у нещодавно звільнених і тих населених пунктах, що знаходяться на лінії вогню, днем з вогнем не знайдеш.
Напарники розповідають, що допомогу вони возять від Благодійних фондів «Свобода» та «Добрий самарянин». Віталій уточнює, що це фонди релігійних общин на базі церкви християн віри євангельської. Ці фонди мають свої філії по всьому світі. Тому гуманітарні центри вірян-благодійників працюють без вихідних. Відтак і у роботі перевізників простоїв не трапляється. Буває за тиждень волонтери «намотують» по кілька тисяч кілометрів. Звісно, дуже зморюються, але на долю не нарікають: самі обрали її. До речі, Станіслав Бондаренко відвів частину виробничих приміщень на своєму вощинно-свічному заводі під склад для гуманітарки. Сюди волонтери везуть отриману від благодійних фондів допомогу, тут її сортують, фасують, знов вантажать і доставляють за адресами. За місяць однодумці розвозять більше 2-х тонн гуманітарних вантажів.
А призначається ця матеріальна підтримка інвалідам, внутрішньо переміщеним особам, малозабезпеченим громадянам, багатодітним родинам, тобто, всім тим, хто і в мирний час не шикував. А під час війни - і поготів. До речі, волонтери не обійшли увагою і жителів Любашівської громади. Подавали руку допомоги всім, хто її потребував. В тому числі й біженцям від війни, які знайшли в нашому селищі теплий прихисток і дах над головою.
На дорогах Херсонщини орієнтуються краще, ніж в рідному районі
На під’їзді до Бериславу
Дороги Херсонщини, зізнаються Віталій і Станіслав, вони вже вивчили краще, ніж в рідній Одеській області. Проте ті шляхи ніколи не бувають легкими. І причина не тільки в поганому дорожньому покритті, а в невідомості, котра очікує за кожним поворотом. Буває навігатор показує, що на цій ділянці дороги повинен бути міст, однак насправді від мостових конструкцій залишились одні руїни – ворожа орда розбомбила. Тож, треба розвертатись і шукати інших шляхів доставки. А це об’їзд у додаткові сотні кілометрів. А ще волонтери повинні вміти обходити небезпеку, яка невидимо чатує на дорогах. Скажімо, вони вже знають, що означає термін « пристрілене місце». На початку війни херсонці попереджали їх: не здумайте зупинятись біля підбитих машин, бо те місце «пристрілене». Ворожій артилерії не складе жодних труднощів вдарити в одну і ту ж точку. Доводиться дослухатися подібних пересторог.
«Якими б нелегкими не були наші дороги, але вони все одно закінчуються радістю, – посміхаються мої співрозмовники. – Нас радо обіймають, дякують, просять приїздити ще. І ми обіцяємо неодмінно приїхати».
Молода родина з Херсонщини дякує волонтерам
Одна біда – труднощі з пальним
І вони таки обов’язково приїдуть. Попри втому і небезпеку, попри труднощі з пальним, які докучають з самого початку війни. Адже після вторгнення «ерефії» ціни на бензин і дизельне пальне різко підскочили вгору. Спочатку свій об’ємистий білий бусик волонтери заправляли за власний кошт. Але домашніх ресурсів вистачило не надовго. Далі почали звертатись за сприянням до земляків. Дуже багато фермерів і підприємців з Троїцької округи долучилися до доброї справи і виділили перевізникам пальне або гроші на нього. Це – Олександр Бондаренко, Григорій Тулба, Віктор Мазуренко, Олександр Кочержинський, Сергій Стадник, Олександр Стадник, Карен Аракелян, Сергій Улизько, Сергій Токаренко, Георгій Ботнару, Юрій Бондаренко, Артем Лисенко.
На жаль, війна продовжується, а значить є робота для волонтерів, для всіх небайдужих людей. Саме до них наші нові знайомі звертаються за допомогою: для доставки гуманітарки потрібне пальне. Не можна допустити, аби херсонці залишились сам на сам зі своєю бідою. Вони так чекають від нас чуйності, підтримки, співпереживання – кажуть волонтери. Тих, хто може допомогти, вони просять дзвонити за номером мобільного телефону 096-037-75-38 (Віталій)
Що може бути краще, як дарувати людям надію, підтримувати і розраджувати? Станіслав Бондаренко і Віталій Лисенко переконані, що під час війни це найголовніше. І ця переконаність знов кличе їх у далеку дорогу, яка завершиться лише з Перемогою України.
Матеріал підготовлений в рамках виконання проєкту «Ефективні місцеві медіа: цифровий розвиток громад», ініційованого Громадською організацією «Українська асоціація медіа бізнесу» за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
