Сьогоднішня наша розповідь про Сербію – країну, яка знаходиться у Південній Європі і є центральною частиною Балканського півострова.
Любов, Ольга та Арсеній Олійник під час зупинки
В Сербії українцям потрібно бути обережними
Сербські дороги
Нашим патріотам слід бути дуже обережним, приїжджаючи повз Сербію. Бєлград сьогодні нашпигований агентами кремля та орками, особливо після оголошення бункерним мобілізації з 21 вересня. Росіянам там дуже комфортно в цій дивакуватій, однак теж з імперськими поглядами, країні. Тамтешнє населення непогано володіє рашистською мовою, серби – південні слов’яни, що прийшли туди приблизно в 7-8 столітті нашої ери. Їхня мова в чомусь схожа на українську, однак, на мою думку, в ній чимало слів, що залишися ще з середньовіччя.
Не дивлячись ні на що, Бєлград - історичне місто з багатьма пам'ятниками культури.
Однак з орками вони мають дурні схожості, я це відчув, коли побачив сербських прикордонників та митників на прикордонному пункті. Як гестапівці, ведуть себе зверхньо і велично, подібного я не побачив більше на жодних інших кордонах. Настрій в мене поступово почав псуватися, бо ці балканці, як мені розповідали друзі, за найдрібнішої причини можуть не впустити до країни будь-кого (за виключенням, напевне, орків), а особливо українців. Перед нами румунську сім’ю завернули додому, бо в дитини не все гаразд було з паспортом. При цьому мозок іноземцям «виносили» приблизно годину. Та у нас було все ідеально з паспортними документами, прикопатися до чогось було неможливо. Але бєлградський «сюрприз» чекав нас на зворотньому шляху. Тамтешній прикордонник випадково, а, може, й ні, надірвав (добре, що небагато) у жінки з нашої групи, найважливішу сторінку в паспорті. Тож будьте готові до неочікуваних курйозів в такій країні, як Сербія.
Фортеці та монастирі на скелях у Сербії та на Балканах - звичайне явище. Їх там чимало. Ця невеличка фортеця XIV століття поблизу міста Ужице. Сербське Ужице масштабно розвивається, в ньому дуже багато новобудов.
До українців ставляться там вороже, я відчув це у першій кав’ярні придорожньої АЗС. Коли розрахувався платіжного карткою українського банку за каву, динарів у мене не було, а десь їх міняти чи знімати теж не було для нас сенсу. Спочатку продавчиня була люб’язною, однак, коли розгледіла, що платіжна картка української фінустанови, її погляд змінився на ворожий. Щось до кави вибирати мені різко перехотілося. «Ну й балканський «народець», – подумав я про себе, і щезнув з магазину.
Хоча, чому тут дивуватися? Пригадав, як з початком війни по вулицях столиці Сербії – Бєлграду проходили численні прорашистські мітинги на підтримку військової агресії бункерного «фюрера», щоправда, поступово вони вже ставали не такими багаточисельними та радикальними.
Прорашистські мітинги в підтримку московитів у війні проти України відбувалися в столиці Сербії - Белграді постійно, особливо в перші місяці війни.
За подіями на Балканах та Білорусі постійно слідкую. Саме тут, перед нашим в’їздом Євросоюз потушив, дай Боже, аби назавжди, конфлікт з Косово, Бєлград змушений був піти на поступки. Скоріш за все, тут могла розгорітися чергова бійня, або, ще гірше, балканська війна, вони тривали тут постійно, просто українці встояли в теперішній війні з рашистами, і сербам діватися особливо не було куди. За підрахунками іноземних спецслужб чи експертів, рік чи два тому в сербів несподівано з’явилося наступальної зброї приблизно на 13 мільярдів американських доларів. Звичайно, не для оборони, а для чергової якоїсь агресії, адже Боснія, Албанія, Чорногорія поруч. Та расєя, як відомий лайнер «Титанік», почала поступово тонути в війні, божевільно налетівши, на міцний український «айсберг». Бєлград відмовився надавати території для військових баз московітів, а нещодавно президент Олександр Вучич запевнив, що Сербія не визнаватиме поспішні фейкові референдуми рашистів на сході та півдні України.
Несподівані сильні зливи в гірській частині Сербії - нормальне явище. А ось перша половина 2022 року була аномально посушливою. Серйозно обміліли озера та ріки чи не у всіх Балканських країнах
У Сербії вистачає рашистських АЗС « газпром» та « лукойл», думаю, що ненадовго вони тут, теж підуть з «молотка» в погашення репарацій перед Україною і змінять вивіску. На дуже видних місцях часто присутні білборди з президентом Сербії. Там напис: «Мир і стабільність», від чого я не в захваті, бо треба дописати ще: завдячуючи українцям, бо це ж так. Пригадаймо імперського диктатора Слободана Мілошевича, етнічного серба, що пройшовся війною по Косовому, Боснії та Герцеговині, Хорватії, Словенії. За організацію масових вбивств тисяч мусульман у Сребреніці у середині липня 1995 року він через 15 років був заарештований і підданий із іншими підозрюваними спеціальному міжнародному трибуналу в Гаазі. До оголошення вироку він не дожив. Кремль всіляко «відбілював» Мілошевича та інших вбивць, винних у балканському геноциді людей, звинувачуючи, як завжди, американців. Після смерті Йосипа Тіто, Бєлград та Москва почали поступово зближуватися в імперських амбіціях, розпалюючи війни, вчиняючи геноцид над різними націями. Тому наших біженців тут небагато, а якщо і є, то ті, які мають в Сербії родичів чи друзів.
Президент Сербської республіки Олександр Вучич з небагатьма українськими біженцями.
Ще я був шокований ціною на бензин та дизпаливо, угорцям та словакам пощастило. Ціна за 1 літр пального майже 2 (1,95-1,98) євро в еквіваленті, зараз це вже 80 гривень, якщо конвертувати на гривню.
Середній клас у Сербії є, живуть прості люди там непогано
Колишні мешканці Югославії і так жили краще за пострадянських людей, навіть українців. До поїздки перечитав чимало історичних нарисів про Югославію, яка трохи більше десяти років навіть монархією була в міжвоєнний період, тому в Бєлграді та кремлі схожі імперські загарбницькі амбіції. Вже з кінця 1945 року на тамтешніх землях була утворена Федеративна Народна Республіка Югославія. Заглиблюватися в епоху соціалістичної Югославії не буду, хотілося б торкнутися історичної постаті Йосипа Броз Тіто, хорвата, військового, дуже мудрого президента федеративної соціалістичної республіки. Очолював він країну дуже довго, понад 35 років і не влаштовував Сталіна, який ініціював йому імпічмент, що провалився. Стосунки з кремлем у Тіто були прохолодні, чи не відразу після призначення на вищу посаду. В нього було своє бачення на соціалізм, він був м’яким і толерантним на відміну від тоталітарного радянського. Мільйонам югославам дозволялося працювати за кордоном, їх заробітчани привозили валюту і розвивали власну справу, серйозної цезури не було, як і потужних репресій. Наші люди, коли жалкують за соціалізмом, просто не бачили кращого. А хто з українців бував у Югославії, неодмінно не тільки через шопінг мріяв туди повернутися, а й задля балканського відпочинку. Єдине, напевне, в чому, ймовірно, помилявся Йосип Броз Тіто, так це у бажанні приєднати Грецію до свого федеративного держутворення. Сталін був протилежної думки, адже в кінці 40-х років минулого століття кремлю особливо не хотілося псувати стосунки з Вашингтоном. У країни не було і близько вільних коштів розрахуватися за американський ленд-ліз у Другу Світову війну.
***
Мені соромно і прикро за наші бідненькі села і невеличкі міста (чимало їх зруйновано війною), прості наші селяни та міщани так не живуть, там же на Балканах постійно війни, а в простих сербів гарні дороги (сміття частенько присутнє, це їх мінус), однак дуже мало одноповерхових будинків (зараз два і три поверхи в більшості), серби зробили потужний ривок в житлово-комунальній сфері. За 15 останніх років там кардинально зріс рівень життя простих людей у кращий бік. Мінімальна пенсія приблизно 220 євро, а зарплата – 330, середня зарплатня на рівні 550 євро в конвертацію на місцеві динари. За рівнем життя населення Сербії (у північному регіоні люди краще живуть) випереджає расею та Китай. Селища та містечка порозбудовувалися, як гриби, око милують садиби з городиною та квітами. А ближче до Чорногорії, в напрямку Адріатичного моря, десь 20% відсотків житла вже не мають парканів, а в 30 відсотках садиб вони взагалі невеличкі, формальні. Через необізнаність про нашу війну, серби (не всі, напевне,) не полюбляють радянський чи рашистський автопром, їздять вони суто на непоганих європейських, японських, корейських автомобілях. І це все через інвестиції, з ЄС до Сербії зайшли потужні фінансові вливання, що спричинило розвиток економіки.
Люди там працьовиті, дуже розвинутий малий бізнес, доступні кредити та певні податкові пільги, особливо в сфері послуг. Друзі розповідали, що там за автомобіль, якщо щось трапиться навіть з двигуном, можна особливо не хвилюватися. Балканці все відремонтують за нормальні гроші, на відміну від тих же французів, які будуть лише 3 дні вивчати двигун (не завжди так трапляється). Європа давно перенасичена мігрантами з Азії, північної Африки, працювати і вчитися вони майже не планують. А на них витрачаються мільярди євро допомог щороку, в кожній країні різні цифри. Під час поїздки звернув увагу на різноманітні номерні знаки автомобілів з Великобританії. У нас вони одного стандарту, на Туманному Альбіоні – ні. А коли вдивляєшся, хто за кермом, то кожний другий водій точно не британець, а араб, азіат чи африканець, а нашим українцям, що, не місце в євроспільноті? Ті мігранти на дешевеньких, пошарпаних автівках не їздять, щонайменше кожна вартістю від 20 до 100 тисяч євро.
Радянську " Ниву", Ваз 2121 ще можна зустріти в Сербії. Щоправда, власник довго не міг завести її двигун. Тому першому позашляховику близько 40-ка років.
За майже два дні перебування в Сербії я бачив біля АЗС лише одну червоного кольору «Ниву» радянських ще років, яка, напевне, належала фермерові чи підприємцю (було це в центральній частині країни, в Карпатах), її власник довгий час не міг у ній завести двигун і зробив це лише після приїзду друзів, які йому допомогли виправити ситуацію. Бачив ще на приватному лісозаготівельному підприємстві раритетний наш «горбатий» «Запорожець» синього кольору. Він же, напевне, «ЗАЗ-965», в гарному стані, я фотографував інфраструктуру і вже вдома розгледів той раритет, коли переглядав знімки. Щоправда, на тій антикварній автівці спереду красувався знак «Мерседеса», видно господар тримає його, як реліквію чи транспортний антикваріат для демонстрації перед клієнтами або знайомими. Я не здивуюся, що у тому «горбатому» інший, більший сучасний двигун поставлено.
"Українець" на Балканах. Раритетний Запорожець" ЗАЗ - 965, синього кольору на приватному лісозаготівельному підприємстві.
На зворотньому шляху на одній АЗС став учасником цікавого інциденту. Наша група зупинилися попити кави. Кава була середня на смак, а ось цигарки виявилися непоганими, вони, як і в Чорногорії, на 25-30 гривень дорожчі за наші. І ось виходить з непоганого такого «Опеля» (це в нас сільські пенсіонери в більшості на «Жигуликах» ще їздять) жвавий дідусь і починає зі мною розмову. Говорить швидко, наче я теж серб, нічого второпати не можу. Та й спілкуватися не дуже з ним хочеться через прокремлівську позицію більшості населення країни. Та вловлюю одне слово «механіка», роблю висновок – щось трапилося недобре з автомобілем. Мізкую, може сплутав мене із механіком, там СТО безліч. Ходить той дідок за мною, щось розповідає. Однак бачить, що безрезультатно, зупиняться і раптом говорить: «Ти мене не розумієш?». Киваю, що так і є. Ходив він ще хвилин з п’ять за мною, щось примовляв, однак потім збагнув і хутко наблизився до власної автівки, лівою рукою показуючи, що потрібно його «Опеля» підштовхнути (стояв транспорт на доброму горбку). Чому ж відразу не показав? Запитую, що, слабенький акумулятор і розряджений, дідок радісно киває головою у відповідь, бо нарешті знайшли спільну мову. Секунда – і дідок за кермом, я поштовхом досить легко приводжу в рух його авто, через невеличкий проміжок часу двигун запрацював. Я помахав рукою, а той посигналив у відповідь.
(Далі буде)
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
