Журналіст і краєзнавець з Любашівки Ігор Олійник багато часу приділяє вивченню історії та архівних документів рідного краю. Одне з таких досліджень пропонуємо вашій увазі.
У 1906 році в Одесі
Історична Одеса
До початку Першої Світової війни в імперії поневолених націй та народів було безліч газет, що мали серйозні, фантастичні за сучасними українськими мірками тиражі в сотні тисяч, часом доходили й до півмільйона. Тодішня преса не мала жодної конкуренції, ера глобального телебачення для людства розпочнеться лише через півстоліття. Європейські жителі про всі новини дізнавались у переважній більшості з газет, навіть зараз ця тенденція збереглася і в Старому світі. Україна через бідність та поштові примхи вже фактично втратила щоденну пресу. На початку ХХ століття у багатьох великих містах західної Європи кав’ярні та пивні, винні паби, яких було сила-силенна, виживали завдяки не тільки напоям, а й творчій праці журналістів, тобто газетному ринку. Безліч людей приходили в ці заклади не тільки поспілкуватися, а й почитати свіжий номер міської чи республіканської газет або обидва. За філіжанкою кави жителі Львова та Києва, за Одесу не знаю, дізнавалися про новини та плітки з різноманітних друкованих видань. Для москви це була диковинка, культура кавопиття на вулиці прийде туди дещо пізніше. Це зараз ми п’ємо каву і читаємо новини з телефону, сидячи в вуличній кав’ярні, а жителі Шенгенської зони не тільки переглядають веб-ресурси всесвітньої павутини, а й листають газети і вони повноколірні. Тримати повноколірну газету в руках – одне задоволення. Однак понад сто років тому наші пращури жили примітивними виданнями, однак подекуди з цікавими публікаціями та оголошеннями. Для жителів глибинки найбільш популярні видання надходили за передплатою у спеціальному конверті, щоб її не зачитали до дір, поки дійде до господаря. Були й численні випадки дублювання та фальсифікації тих чи інших видань з метою заробітку, але про це пізніше.
Нині майже щоденно викривають втікачів-ухилянтів та викривають організаторів подібних оборудок. Телевізійники та журналісти інтернет-видань відразу оприлюднюють подібні новини та сюжети.
Але виявляється ще на початку минулого століття у нашому обласному центрі теж мали місце такі випадки.
Дізнався про це, уважно переглядаючи хроніку імперської преси. Її читати цікавіше, аніж архівні збірники.
У «руському слові» за 28 серпня 1906 року було надруковано невеличку новину в один абзац: «Одеса. У місті величезною сенсацією є викриття серйозної за масштабами «шайки», що займалася звільненням призовників і солдат від військової служби. Угрупування мало в своєму розпорядженні навіть кількох лікарів. Одного з «очільників» шайки, який вербував у містах молодих чоловіків, що бажали уникнути військової повинності, вдалося заарештувати».
Як відомо, імперія почала тріщати, починаючи вже з 1900 року. Через чотири роки бездарно влізла у війну з Японією, самураї без надзусиль зменшили рашистський флот. Протестні рухи через бідність населення почали набирати серйозних обертів, результат – перша революція 1905-1907 років. Звісно, йти до занедбаної армії не кожен хотів йти, ось в Одесі спритники ще тоді стали не безкоштовно «допомагати» уникнути військової повинності охочим ухилянтам. Тим більше, в Європі вже відчувався подих серйозної майбутньої війни, неприємно віяло з Австро-Угорської імперії, яка, як і російська, була теж поневолювачем багатьох народів.
На одному з ринків міста в російській імперії
Далі натрапляю на новини з Бердянська, нині поки що окупованого рашистами, 1910 рік. Азовське місто дуже в важкому становищі. Все муніципальне нерухоме майно міста в заставі, а кредитних ліній більше немає. Заборгованість міста за річного бюджету в 150 тисяч на той момент перевищує вісім мільйонів царських рублів. Рівень злочинності, особливо корисливої, всюди суттєво зріс, газети «смакують» кримінальну хроніку на своїх шпальтах.
Зовсім поруч новина з нашої Одещини.
«На станції Любашівка жандарм пострілом із гвинтівки вбив відомого розбійника Іванченка, який нещодавно втік із Ананьївської в’язниці. Він звинувачувався в низці вбивств та грабежів».
Сивина в бороду, а біс у ребро
Окремо треба розповісти про оголошення у тогочасній пресі. Їх так багато, що голова обертом йшла у читача, редакції газет не переймалися, що мають багато конкурентів. Заробітків на рекламі вистачало всім. Яких тільки послуг не пропонували численні рекламодавці, а який вишуканий в них був зміст! До середини ХІХ століття в газетах можна було натрапити на оголошення про продаж людей разом із худобою, всім майном. В одній з київських газет від 1853 року прочитав таке:
«Продається в Київській губернії, Таращанському повіті на «вивід» чоловічої статі душ 25 і жіночого стільки ж. Що складають 6 сімей, які мають 10 волів, 13 одиниць рогатої худоби та 70 овець. Детально по пунктах можна взнати в купчихи Диннікової, на вулиці Володимирської, поблизу Університету».
На початку ХХ століття, після скасування кріпосного права в 1861 році, подібних оголошень вже не було.
В імперії окрім загальнодержавних шлюбних газет випускалася ще не одна сотня провінційних. Адже тема кохання вічна, тому чимало людей (жінок та чоловіків) прагнули знайди свою другу «половину» або вигідний майбутній шлюб саме через газету, редакція якої виступала формальним амурним агентством. Лише в одній Одесі понад 110 років тому друкували і реалізовували читачам п’ять шлюбних газет, які були дуже популярні в місті, в Європі був шалений бум на знайомства через газету, тому в імперії теж не відставали. Однак багато одиноких людей рвалися подати незвичне своє екстравагантне оголошення саме до загальнодержавної «Шлюбної газети» (видавалася і «Одеська шлюбна газета»), та мала інколи тираж в межах одного мільйона екземплярів і надходила по передплаті до читача в запакованому конверті. 3 рублі 25 копійок – такою була вартість річної передплати шлюбного видання на рік до початку Першої Світової війни. Це були немалі гроші. Шлюбні оголошення були на той час без фото, практично всі із заголовками і у них були вірші. І тоді дівчата мріяли вийти заміж за гарного мільйонера, однак і мільйонери часто шукали собі рівну по становищу пару.
Оголошення були анонімними, тому романтичність і неповторність, шляхетність була чи не в кожному з них. Були й дуже «дивні» і завуальовані. Розміщували подібні оголошення інколи навіть дворяни з Любашівської волості.
У зв’язку з цим пригадується сучасний анекдот:
«Приходить на сповідь молода гарна прихожанка.
— Батюшко, я грішна. Часто пиячила, блудила….
— Знаю, доню моя!
— Звідки?
— Я теж підписаний на твій Інстаграм!».
Читаю далі. «За горбатого або з іншою вадою, доброго та багатого»; «Не можу. Де ви?»; «Які хороші, як свіжі були рози»; «Гарний інтелігентний вдівець»; «Хворому на чахотку (туберкульоз) перевага»; «Це не шутійно»; «Заслужений пенсіонер»; «Я той»; «Джантельмен»; «Від 60-80 років і тільки за мільйонера»; «Якби я був багатим»; «Геніальний»; «Не в силах боротися»; «Забути прозу життя», «Сивина в бороду, а біс у ребро» та багато інших. Українці в більшості замовляли текст російською мовою. Частенько на початку чи в заголовку було слово «Малорос(ка)», але інколи патріотично налаштовані українці плекали надію на свою другу українську половину суто українською мовою і дуже часто з гарними віршами. Не важливо, звідки наш був брат, з Баку, москви, Одеси, ростова, Харкова та інших міст. Тодішня цензура на шлюбні оголошення українською мовою спокійно закривала очі. Амурна преса тих часів містила й інші цікаві оголошення на кшалт: «Даму в траурі, що розмовляла по телефону 30 січня о 16:30, вмовляю відгукнутися за адресою…» або « Е.П.С. Чекав у суботу, на розі 16 лінії і Великого пров. до 10-ї вечора. Відгукніться А. А.», «Її золотий годинник вмовляє викупити (25 р.) молода дама. Величезна подяка ….», далі адреса проживання.
Як не дивно, зловмисники тоді підробляли не тільки грошові знаки та цінні папери, в Одесі фальшували витвори мистецтва, але й номери шлюбних газет. «Одеський шлюбний листок» неодноразово був сфальшований спритними одеситами, які за гроші назбирали поза редакцією чимало шлюбних оголошень і в друкарні випустили «клон» газети і спокійно через хлопчиків-торговців його розпродали міщанам та гостям Пальміри.
101-й клонований номер «Правди»
Клонований номер газети "Правда"
Із становленням радянської влади газети фактично вже не фальшували, однак чи не єдиний зухвалий епізод клонування «Правди» стався в середині літа 1980 року, в розпал Олімпійських ігор. Про це випадково довідався лише кілька років тому і спочатку не дуже вірив, що таке тоді могло бути. Фантастика, не більше, але все таки такий випадок мав місце. Переконаний, без українських дисидентів точно не обійшлося. Вранці, 28 липня 1980 року, в парках, метро радянської столиці на лавках з’явився у немалій кількості 101 номер «Правди», він був точно не радянським. Кегебешники, напевне, встигли зібрати добру половину дисидентського тиражу, однак точно не увесь. Це була справжня інформаційна «бомба». Що ж такого цікавого було в тому номері? На першій сторінці з оголеним торсом та татуюванням сталіна красувався михайло суслов, такий собі «сірий кардинал» партії, людина, яка не займала ключової посади, однак мала велетенський вплив на всі сфери, і специфічний заголовок: «росія зламала бісів!», далі «Ні Союзу, Ні радянських, Ні Соціалістичних, є тільки республіки!». У лівій колонці — демократичний матеріал: «Назустріч виборам»!
У клонованому номері «Правди» журналісти поширили навіть інформацію про те, що звільненого з посади генсека леоніда брєжнєва відправили на батьківщину до Дніпропетровська, однак стурбована влада Української Народної Республіки (УНР) не ризикнула надати притулок екс-генсекові. Автори «Правдивого» друкованого проєкту не дуже помилилися з часом. Через 11 років союз остаточно розпадеться і Україна буде одним із головних ініціаторів його знищення. Сказати важко, як тодішні радянські читачі відреагували на той класний випуск центральної газети. Скоріш за все, не повірили.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
