Надію Лєнц добре знають далеко за межами Балтської громади. Адже вона багато років поспіль захищає права людей з інвалідністю на всіх рівнях. Попри отриману 30 років тому травму, через яку змушена пересуватись за допомогою крісла колісного, вона живе повноцінним життям, займається спортом, своїм прикладом спростовує стереотипи та допомагає іншим людям з обмеженими можливостями реалізовувати свій потенціал.
Пані Надія Лєнц
Хто ж вона – Надія Лєнц
Понад двадцять років поспіль Надія Лєнц очолює Балтську організацію осіб з інвалідністю. Ще донедавна брала участь і перемагала у всеукраїнських змаганнях з рекреаційних видів спорту, є багаторічним головою комітету зі спорту Одеського регіонального осередку ГО "ВО Союз осіб з інвалідністю України". Нещодавно стала очільницею цієї організації.
Надія є прикладом вольової сили та незламної віри у власні можливості. Її історія надихає і підкреслює важливість інклюзивного підходу в суспільстві, де всі громадяни, незалежно від фізичних обмежень, можуть розвиватися і досягати успіху у різних сферах життя.
Я просто хотіла жити
У житті Надії Лєнц прикра пригода трапилася, коли синові Андрію було 5 років, а доньці Антоніні – 3. Вона, втративши свідомість, впала з черешні. Все — через справжню "голгофу", яку їй довелося пройти до цього, втративши здоров'я. Втрата двох немовлят, одного — через невдало здійснений кесаревий розтин. Саме тому їй довелося, ризикувати власним життям, аби виносити й народити ще двох дітей. Вони й стали її опорою, коли сталася біда.
“Діти стали для мене і помічниками, і друзями, і опорою – всім. Вони дуже швидко подорослішали. Через травму хребта спочатку втратила голос, могла говорити лише пошепки. Думала, що помру, тому прошепотіла синові на вушко: «Андрюшо, ти залишаєшся замість мене. Тонечка на твоїй відповідальності”.
Пані Надія з дітьми
…Лежала вдома з переламаним хребтом. Чоловік Віталій – на службі, а поруч – двоє маленьких дітей. З чоловікової рідні хіба що свекор, хоч і не допомагав та співчував. Свекруха ж замість допомоги докоряла, що стала її синові тягарем. Та й сам Віталій під впливом матері та "чуйних" друзів, які кепкували з нього, приходив з роботи роздратований і цим тільки підсилював моральні тортури.
“Чи я не хотіла покінчити з цим?! Лежала паралізована й ловила себе на бажанні отруїтися, звільнити всіх від себе. Одного разу таки взяла пригорщу пігулок. Ось так на всю долоню. Вже намірилася випити. Але саме в цю мить почула плач Тонечки. Вона гралася надворі з сусідськими дітьми. Одна з дівчат штовхнула її, вона впала, заплакала від болю. Прибігла до мене. Розумієте, хоч лежача, але саме я — її мама — могла втішити свою дитину. З того часу сказала собі, що маю жити. Хоча б заради дітей. Розумію, наскільки важливою була б для мене тоді психологічна підтримка”.
Всупереч, а не завдяки
Свою мрію стати на ноги, бути прикладом для власних дітей Надія здійснила всупереч, а не завдяки. Всупереч обставинам, всупереч знущанням та нерозумінню, всупереч невиліковній травмі.
Надія Лєнц. Листопад 2019 року
…Лежачи на дивані, вона могла, трохи повернувшись праворуч, вмикати телевізор. Про пульт тоді й мови не було, тому користувалась палицею. Помітила, що одна рука зміцніла й повертати тулуб може краще. Лише в один бік. Тому попросила чоловіка перевернути її так, що можна було повертатись ліворуч. Тепер навантаження лягло на інший бік та руку. Це були її перші вправи, перша спроба рухатись самостійно:
“Ви не уявляєте собі, якою була моя радість, коли змогла сама проповзти по дивану, опираючись лише на руки! Адже відтоді не потрібно було просити перевертати мене. Одним приниженням стало менше. А потім я вже могла повзти по підлозі. Віталік на кухні опустив донизу електроплитку і я вже могла готувати самостійно. Діти допомагали, все, що потрібно було, подавали”.
Під час чергового тренування
М'язи є основним фактором, який забезпечує рух кінцівок. Але без роботи нервів, які передають сигнали від головного мозку до м'язів і навпаки, рух неможливий. Та Надія у своєму бажанні вирватися з лещат нерухомості продовжувала свої тренування.
“30 років тому, коли я сіла вперше на крісло колісне, на мене здивовано дивилися, тихцем пальцем тицяли. Діти озиралися і запитували у батьків: чому тітка на колясці? Почувалася дуже незручно. Суспільство не було готовим до цього. На той час, хоч і зрідка, на кріслі колісному могли виїздити лише чоловіки. Причина чисто фізіологічна: жінкам в дорозі потрібні памперси, а їх не було. І раптом, я ось так, 30 років тому, дозволила собі виїхати на вулицю в Балті. Чужі дивувалися, а дехто зі знайомих, побачивши мене, починали плакати. Я разом з ними плакала, бо нервова система була зрушена. Й досі при згадці про це навертаються сльози…”, – відверто поділилася спогадами Надія.
На прогулянці. Поруч - пандус, споруджений для проїзду до міської амбулаторії.
Поступово постійні тренування зміцнили не тільки м’язи тулуба, а й нижньої частини тіла. Використовувала всі можливості, в тому числі й санаторне лікування. Так у її життя увійшов спорт.
“Я дуже багато працювала, рано і ввечері, тренувалась на брусах. Була вже добре накачана. Якось у санаторії, де я проходила реабілітацію, ми розговорились з таким же як я “опорником” Сергієм Чумаком. І він поцікавився: “Чому ти спортом не займаєшся? Руки ж сильні”. А я здивувалась: “Та ви що? Яка з мене спортсменка? ” На той час навіть по телевізору я не бачила змагань серед людей з інвалідністю. Завдяки Сергію Чумаку, який, як виявилось, очолював Комітет ВО Союз осіб з інвалідністю України, я наважилась. На його запрошення поїхала до Полтави у складі одеської команди. Там відбулися змагання з баскетболу. Для мене це було вперше. Я з усіх сил намагалась добре грати, навертаючи кола на кріслі колісному. І хоча наша команда не посіла призове місце, я зрозуміла, що можу займатися спортом. Стимулом для мене став Сергій Чумак… Те, що було в моїх силах, в домашніх умовах я вже зробила, але мала більше тренуватися. Тоді тренажерна зала була лише на швейній фабриці та я домовилась про тренування там з керівництвом підприємства. Відвідувала тренажерну залу тричі на тиждень (понеділок, середа і п’ятниця), а у вівторок та четвер їздила до Одеси незалежно від погоди. Я вдячна водієві маршрутки: він мене підвозив до самого дому. А в Одесі мене тренер зустрічав”.
***
Надію запросили до одеської команди, яка брала участь у чемпіонатах України з параспорту. Тепер вона здобувала перемоги одна за одною. Найкраще їй вдавалася стрільба з пневмогвинтівки. Двічі Надія була першою, беручи участь в чемпіонатах України. Один раз поступилася іншому спортсменові, посівши друге місце. І якби все склалося добре, то отримала б майстра спорту зі стрільби з пневмо. Але якраз перед черговим чемпіонатом Україні стався ще один нещасний випадок і вона вдруге травмувала хребет…
Як зізнається Надія, пережити це було набагато легше, ніж вперше. Адже цього разу її оточували друзі, які швидко назбирали необхідну суму на операцію, весь час опікувалися нею, здивувавши своєю згуртованістю персонал лікарні. Напевно саме це вплинуло на рішення Надії покинути спорт і з головою поринути у громадську діяльність. Хоча вона продовжує тренуватися, зміцнюючи своє тіло. Попри те, що майже не відчуває ніг, завдяки натренованим м’язам, встає з крісла колісного.
“Я можу стояти, хоча для цього потрібно на щось опиратися. Так само можу рухатися, тримаючись за поручні. Фізкультура та спорт важливі при будь-якій хворобі. Навіть якщо маєш хворе серце, треба рухатися, постійно робити певні вправи. Це потрібно будь-якій людині просто заради того, щоб жити, щоб зміцнювалися м'язи печінки, м'язи серця, м'язи шлунку тощо. Можливо, саме травма допомогла мені це зрозуміти. Я й у нас в організації всім про це говорю. І постійно організовую якісь змагання, заходи. Все, що пов’язане з рухами, зі спортом. Просто, щоб залучити людей до активного способу життя. Рухова активність дуже важлива. Якщо покласти людину на пів року у ліжко, навіть абсолютно здорова отримає інвалідність”.
Пані Надія змогла навіть встати на ноги. Червень 2021 року
Не зважаючи ні на що, Надія задоволена, що народилась жінкою.
“Мені подобається те, що я жінка, що маю дітей, що можу їм дарувати свою любов і показувати приклад, як радіти цьому життю попри всі негаразди та випробування. Щоб вони не відчували себе ні в чому обмеженими, знали, що вони насамперед люди. І це головне”.
Вона також зізналась, що її жага до життя та активне прагнення зробити його повноцінним позитивно вплинули й на чоловіка, який тепер допомагає й оберігає її. Отже, разом можна побороти будь-які труднощі.
Мрія, яка збувається
“Надіє Петрівно, Ви звертались до нас багато років тому. Я про Вас пам'ятала і вирішила Вам зателефонувати…”.
Під час нашої розмови Надії зателефонували з автошколи, що діє на базі Одеського державного університету внутрішніх справ, і повідомили, що заклад отримав акредитацію для навчання майбутніх водіїв - осіб з інвалідністю. У закладі створені всі умови для інклюзивного доступу до навчання (в тому числі й для тимчасового проживання).
***
Надія радісно повідомила, що збувається ще одна її мрія – освоїти водіння автомобілем. Ще десять років тому вона зверталася у згадану автошколу, але такої можливості не було. І ось тепер, вона зможе це зробити.
"Зараз в Україні відкрилося кілька таких автошкіл, в тому числі в Одесі. Все завдяки Олені Зеленській. Принаймні, у п’яти таких автошколах ми можемо навчатися", – пояснила Надія Лєнц.
Вона розповіла наскільки непросто іноді долати перешкоди, рухаючись вулицями міста на кріслі колісному, тож автомобіль стане для неї ще одним кроком до покращення доступності міського простору.
З друзями. Червень 2014 року
Надія також запропонувала організувати для всіх охочих день людей на кріслі колісному. Аби хоч на кілька хвилин могли подивитись на світ іншим поглядом. Особливо важливо це для тих, хто сьогодні приймає рішення.
Створення умов для активної участі в суспільному житті всіх без винятку громадян має стати пріоритетом, вважає Надія Лєнц. На її думку, важливо розуміти, що інклюзивність і рівність – це краще для всіх громадян, адже допомагають суспільству стати більш толерантним і справедливим.
Матеріал створений за підтримки Волинського прес-клубу
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
