Житель села Павлівка Руслан Дікусар у серпні минулого року добровільно долучився до Збройних сил України. Служив у складі 28 бригади під позовним «Гусь», захищав Батьківщину на Миколаївському, Херсонському, Сєвєродонецькому та Бахмутівському напрямках.
У грудні минулого року під час важких боїв в районі села Курдюмівка, захисник отримав важке поранення стопи ноги. З тих пір його життя поділилось на "до" та "після".
Як жив «до»…
Руслану 48 років, він народився в селі Садове Окнянського району. Закінчив місцеве профтехучилище, де опановував спеціальність механізатора. Потім була строкова служба, одруження та переїзд на малу Батьківщину дружини – у Павлівку.
Довгий час чоловік трудився у місцевому колгоспі «Прогрес» механізатором, згодом – у сільгоспвиробництві «Туманове» і останні два роки – ТОВ (Промінь 2018).
«До війни у мене було звичайне життя: робота, дім, сім’я, робота, – розповідає Руслан. – Не міг навіть подумати, що я колись буду в армії служити».
Шлях до війська
Руслан з бойовими побратимами
На війну Руслан пішов у серпні минулого року за власним бажанням. По закінченні двотижневого навчання в Миколаївській області, у статусі добровольця нашого земляка було направлено в розташування піхотних військ 28 окремої механізованої бригади. Незабаром під Херсоном відбувся перший бій, а потім півторамісячне тримання позицій на цьому напрямку.
«Перше враження було, що це не насправді, що в такий час не може такого творитися, такого бути. Будинки розвалені, тварини валяються розпотрошені осколками – це жах. Важко було звикати до гучних вибухів», – каже Руслан.
Після цього наш земляк разом із своїми побратимами тримали оборону під Миколаєвом, а згодом його направили під Бухмут.
«Ми навіть ще не доїхали до місця призначення, а нас вже почали обстрілювати, були поранені та 200-ті, - пригадує воїн. – Рашисти обстрілювали нас мінометами та касетами, а наші бійці відстрілювалися лише автоматами, кулеметами та гранотаметами. Бувало таке, що за вечір по 5-6 чоловік поранених. І так щодня».
Та як би часом важко не було, українські військові виконували поставлені завдання: тримали оборону і, незважаючи на напружені штурми противника, утримували рубежі.
Поранення та лікування
У грудні поблизу села Курдюмівка, велися жорстокі бої. Того дня з боку українських військових було багато загиблих та захоплених у полон. На дворі була дощова погода. Руслан наступив на піхотну міну.
«Все відбулося за секунду. Я відчуваю, що у вухах свистить. Впав, відразу відчув біль в лівій нозі, рукою доторкнувся до ступні лівої ноги, і відчув нестерпний біль», - пригадує чоловік.
«Хлопці на плечах винесли мене з поля бою, - розповідає Руслан. – Спочатку віднесли до мінометників, бо у нас навіть не було рації… Потім евакуювали – на Беху і до стабілізаційного пункту у Дніпро, де ампутували стопу, яку не було шансів зберегти».
Через день нашого земляка відправили до Тернопільської лікарні. Руслан переніс сім операцій з відродження стопи, яку відновлювали шматочками. Медики дуже хотіли її спасти воїну, але, на жаль, дива не сталося.
Реабілітація і повернення додому
Одне із спонтанних фото Руслана з випадковими перехожими
Руслан довго лікувався. Реабілітація тривала шість місяців. Після тривалої реабілітації медики визнали чоловіка непридатним до військової служби і він повернувся додому.
«Спершу було важко адаптуватися до відносно мирного життя, - ділиться з нами наш герой. – Та все ж я дякую Богу, що залишився живим».
Радіють з того, що Руслан залишився живий і його діти Людмила, Дмитро, Микола та Крістіна, які дуже люблять свого татуся і дуже переживали за нього, коли той був на війні.
Нещодавно павлівчанин пройшов медико-соціальну експертизу (МСЕК) та очікує на призначення другої групи інвалідності та накладення протезу.
Сьогодні він проживає біля свого старшого сина Дмитра та невістки. Вони тримають невеличке господарство, обробляють присадибну ділянку. З цього і живуть.
Кожен вкладає у слово «війна» свій зміст. Хтось завмираючи дивиться теленовини, хтось із острахом везе бійцям харчі. Є чимало тих, хто сміливо бере зброю і веде бій із ворогом заради ліпшого майбутнього свої України. І серед них наш земляк – Руслан Дікусар. Бажаємо йому та усім боронителям рідної української землі, перш за все, міцного здоровʼя, незгасаючого бойового духу, належної підтримки від рідних та держави. Низький вам уклін!
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
