Двадцятисемирічний Максим Чечик з Борсуків (Балтська громада) двічі йшов захищати незалежність рідної країни. Спочатку – у зоні АТО, а потім – під час повномасштабного вторгнення. Рішення повернутись на фронт він прийняв у день свого народження – 24 лютого 2022 року. Хоча після першого важкого поранення наприкінці 2019 року став військовим пенсіонером.
Максим Чечик на бойовій позиції ще до повномасштабного вторгнення
Пішов до військкомату, не роздумуючи
«Коли все почалося (24 лютого) у мене був день народження. Я саме повертався додому після реабілітації й потрапив під обстріл. Тому не роздумував: просто пішов до військкомату, хоча є військовим пенсіонером. Мама й дружина спочатку намагались мене утримати. Але побратими мої повернулися на фронт...».
Потай від рідних пройшов комісію. Результат був не дуже втішний, тому у військкоматі довелося наполегливо попросити, аби таки направили на фронт. У свою частину (окрему 28 механізовану бригаду імені Лицарів Зимового Походу – ред.) не зміг потрапити. Тож служить у 57-ій.
Максим Чечик після другого поранення з прапором від бойового побратима на позивний "Мексиканець"
Другий день народження та медаль від Помпео
Це сталося 27 грудня 2019 року, коли на лінії фронту під Мар’їнкою, де мали б дотримуватися «режиму тиші», з боку ворога пролунав постріл снайперки. Чому снайперки? Бо військові з досвіду участі у бойових діях знають: ворожі снайпери-чоловіки цілять у груди й голову, жінки, як правило, — нижче пояса.
Максим отримав тяжке поранення. Але завдяки наданій першій допомозі на місці події та подальшому медичному втручанню, його стан стабілізувався.
Попри серйозні травми та важку ситуацію, Максим був оптимістично налаштований, мав сильне бажання одужати. Як він сам зізнається, непростий шлях до одужання йому допомогли пройти дружина Ірина, матір с батьком, якого, на жаль, вже немає. Звичайно ж, постійно відчував підтримку побратимів та мешканців Балтської громади.
Державний секретар США Майк Помпео тисне руку Максиму Чечику
Про те, що Максим поранений, більшість з них дізналася з повідомлення у ЗМІ про те, що Державний секретар США Майк Помпео відвідав українських військових, які перебувають на лікуванні у травматологічному відділенні Київського військового госпіталю. Саме сюди транспортували після тривалої боротьби за життя Максима Чечика. Фото, на якому Майк Помпео потис руку нашому земляку облетіло тоді багато медіа.
Максим розповів про цю подію:
«Зайшовши до нашої палати, він мені першому потис руку. Привітався. Потім обійшов всіх хлопців і, повернувшись до мене, вручив медаль з власним підписом. Побажав скорішого одужання і висловив вдячність за те, що ми захищаємо свою країну».
Цю медаль вручив Максиму Державний секретар США Майк Помпео
Та чи не найдорожчою нагородою для воїна став прапор, підписаний та подарований йому побратимом з позивним «Мексиканець», який виніс його з поля бою.
Тоді, у київському госпіталі поранених часто відвідували волонтери. Одна з них, Катерина Дітківська, повідомила на своїй сторінці у фейсбуці про те, що участь у волонтерському русі бере й народна артистка України Раїса Недашківська: «На благодійному концерті зібрала гроші, взяла свої календарики та з букетом червоних троянд, з гарним настроєм прийшла до наших поранених, нескорених, мужніх захисників. Розмовляли, сміялись, розказували, згадували кожен своє.., а війна продовжується і коли закінчиться...?»
З народною артисткою України Раїсою Недашківською
На жаль, тоді не знали, що найстрашніші, найкривавіші сторінки війни були ще попереду.
Волонтери допомогли переправити Максима Чечика на лікування за кордон. На службу він повернувся вже після повномасштабного вторгнення…
Третій день народження. Повернення через маленьке щастя
Максим Чечик захищав країну на Херсонському напрямку, коли знову отримав тяжке поранення.
«Мене знову поранило — підірвався на Бехі (протитанковій міні – ред.). Це було Безіменне, Херсонський напрямок, — розповів воїн. - Як і під час першого поранення мене дуже підтримували та допомагали наші люди балтські, побратими. Завжди відчував свого Ангела-охоронця. Навіть, коли був у комі. Мені здається, що саме він підштовхував до повернення…».
Максим Чечик - праворуч, друге поранення
…Поки набирався сил, перебуваючи вдома після другого поранення, народилася третя донечка. І. як каже Максим Чечик, з’явився ще один стимул захищати країну.
«Коли лежав в опіковому центрі, одна жінка запитала мене: «Чому ви повернулися на війну?». Вона лежала там з маленькою дівчинкою, якій було років зо два. А я кажу: ми повернулися на війну, через ось таке маленьке щастя, яке зараз біля вас. Ми повернулися туди, щоб вся ота нечисть більше не йшла на нашу землю. За оцих маленьких діток, щоб вони могли жити. Ось чому ми повернулися — всі хлопці, мої побратими, мої друзі.
У нас є побратим, якому вже років 60. У нього є 7 онуків, а він з нами теж став в стрій, відвойовує нашу землю. Я його запитую «Діду, а що ти тут робиш?». Він каже: «Я міг би сидіти вдома, в мене є 7 моїх маленьких внучат, за яких я пішов воювати. Мені не жаль навіть життя своє віддати, лише б вони живі були..». Знаєте, ось такі моменти особливі».
Найбільше зігріває людяність
Максим розповів, як зустрічали наших захисників на звільненій Херсонщині.
«Люди нас зустрічали з квітами, з криками «Слава Україні!». З прапорами виходили українськими. Багато людей поважного віку, пенсійного, на коліна ставали, коли колона нашої техніки проходила.
Наших хлопців, які заходили в хати, пригощали смаколиками, пиріжками домашніми, квіти вручали. Це дуже приємно, коли люди радіють, що ми прийшли».
Загалом, підтримка військових (в першу чергу – моральна) з боку населення є важливим фактором для їх мотивації, вважає Максим. Особливе значення має увага з боку земляків.
Максим з Балтським міським головою Сергієм Мазуром
«Нам дуже допомагають Сергій Сергійович Мазур (Балтський міський голова – ред.), наша Борсуківська спілка ветеранів, волонтери. Генератор, пилка, павербанки - все, що нам треба. У іншому ж… Ми самі зібрали кошти й купили собі один дрон Mavic 2, збираємо на другий - Mavic 3. Нам не вистачає 30 тисяч. Я спілкувався з міським головою, обіцяв допомогти зі збором коштів на дрон та на придбання військового одягу для трьох наших бійців. Волонтери завжди готові допомогти. Буржуйки, одяг, взуття, солодощі тощо завантажили і я хлопцям відвіз всю цю допомогу. Вони були дуже раді, дуже дякували. Це неоціненна підтримка. Це найголовніше. Важливо, що навіть словом підтримують, не забувають, телефонують, питають. Ось це приємно. Фінансово завжди можна допомогти, а от людяність… Найбільше зігрівають малюнки від дітей».
Все одно повернусь назад
Розповідаючи про воєнні будні, Максим зізнався, що дуже любить готувати для своїх побратимів. Напевно тому, що під час відпочинку там, на війні, так хочеться домашнього затишку…
Наші захисники з допомогою, яку надіслала Балтська громада
«Люблю там дуже готувати, хоча вдома взагалі не готую. А там хлопці люблять мої борщі, картоплю тушковану з м'ясом... Зараз, коли я вдома, щодня до мене телефонують мої побратими, розпитують про, моє здоров'я, розповідають, що з ними, як воно там, на тій стороні, де вони зараз. І чекають мене, особливо — борщу».
Вже скоро, після завершення лікування Максим Чечик повернеться до своїх побратимів, як він каже, «назад — на службу, назад — у бій».
«Я вдома почуваю себе добре. Мене завжди чекають, дуже раді бачити, особливо діти радіють. Але все одно повернусь назад до побратимів. Скільки треба, скільки й буду там, бо ми хочемо вигнати ту нечисть, щоб могли спокійно вийти в місто, відпочити з сім'єю, щоб люди не боялися, не ховалися по погребах.
А що після Перемоги? Буду з родиною, буду займатися суто сімейними справами. Не знаю, не хочу планувати наперед. Буде Перемога, тоді побачимо».
При написанні використано відеоматеріал Балтської міської ради
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
