Юля, Юлечка... Для мене - чудова дівчинка, подруга моєї доньки. Тому я однією з перших дізналась про її страшний діагноз.
Чи можна отримати відповідь на запитання: чому в коханої дружини, прекрасної матері, щасливої молодої жінки настав період важких випробувань? І звідки в ній, такій тендітній на вигляд, стільки сил, щоб не тільки самій боротися за життя, а й думати про інших? Я не шукала відповіді. Моїм завданням було взяти у Юлечки Грабован інтерв’ю. На її ж прохання зі сподіванням, що це комусь допоможе у подібній ситуації. А вийшла сповідь, яка перевернула мою свідомість.
Далі – пряма мова Юлії.
Одкровення
Пухлину я виявила випадково. Завдяки навчанню в університеті. На початку грудня минулого року лежачи гортала сторінки підручника і рука випадково зіслизнула на груди. Я одразу відчула під нею якесь ущільнення. Мені хотілося б помилитися, але чоловік підтвердив: тут щось не так. Тому наступного дня, відпросившись з роботи, я звернулась до своєї лікарки, у якої постійно проходжу ультразвукове обстеження. Вона сказала, що це схоже на доброякісну пухлину. Це мене трохи заспокоїло, але наступного дня поїхала до онколікарні.
Для того, щоб виявити який саме у мене вид пухлини, довелося пройти дуже болісну процедуру біопсії, коли беруть уражену тканину для обстеження. Третього січня вже був відомий точний діагноз. Але онколог, призначаючи лікування, не озвучив його. І я не витримала: «А що, власне, відбувається?». Відповідь приголомшила: «А ви самі ще не зрозуміли? У вас рак!». Ось так одразу, без підготовки... Це стало моїм першим випробуванням, яке витримала.
Випробування тривали
Робила все, що призначали в лікарні. Адже, як пояснили, в мене, хоч і не найагресивніший вид пухлини – інфільтративна протокова карцинома, але рак дуже швидко прогресує. Тому операцію можна робити лише після курсу хімієтерапії. Все ж паралельно зверталась й до інших спеціалістів для того, щоб впевнитись, що діагноз поставлений вірно. Робила обстеження у Києві, відправляла біоматеріал на аналіз до Німеччини. Допомагали добрі люди, яким я дуже вдячна! Звичайно я розуміла, що треба лікуватися, але хотіла точно знати, що зі мною.
Де тільки не була, навіть до ясновидиць зверталась. Через три дні після встановлення діагнозу я отримала першу «хімію», хоча ясновидиці запевняли, що пухлина не злоякісна, мовляв, що ти з собою робиш?!
Плакала, бо складно повірити у те, що зі мною відбувається. Страшно відчувати, коли в тебе вливають гидоту, яка дає шанс одужати й прожити це життя…
Головне – не відчувати себе жертвою
А жити дуже хочеться. І саме мені першою зустрілась одна з багатьох медичних сестер в лікарні, яка сказала: «Відсьогодні ти перестаєш бути жертвою і робиш все, щоб твоя дитина бачила, що ти одужуєш і все у тебе буде добре!». Я так це запам’ятала! До того моменту так хотілося, щоб мене пожаліли. І все: як бабка пошепотіла!
Прийшла додому і вже іншим поглядом подивилась на ситуацію. Побачила, як сильно страждає мій чоловік через те, що сталося зі мною, не маючи бажання ні їсти, ні пити, ні розмовляти. Здавалося, що це його лікувати треба, а не мене. І сказала сама собі: «У нас все добре. Я буду жити довго й щасливо!». З того моменту більше ніколи не плакала при своїх рідних, не сумувала, трималась.
Вирішила діяти на випередження
Чоловік в усьому підтримує Юлію
Я знала, що після «хімії» випадає волосся. Але відчути це на собі - зовсім інше. Ніколи не забуду, як на роботі почала розчісуватися, а на щітці залишилася ціла копна волосся, схожа на гніздо.
Прийшла додому і кажу чоловікові: «Ти мене пострижеш машинкою». Він ще й перепитав: «Ти добре подумала?». Так, я добре подумала. Я себе прийняла такою, як є, вирішила, що краще одразу позбавитися волосся, ніж вичісуючи його щодня й страждати. Тоді були часті відключення електроенергії. Ми тільки все приготували для стрижки, а тут вимикають світло. Це мене ще більше утвердило в правильності прийнятого рішення. Тому зранку упіймали таки момент, коли всі спали. Я не хотіла, щоб бачили, як я стрижуся.
Перепитала чоловіка: «Страшна?». А він мене підтримав: «Ні, все нормально». З острахом підійшла до дзеркала, наважилася поглянути собі у вічі: «Я найкраща! Я все це переживу!». Після цього зрозуміла, що все витримаю. Хоча то був найлегший вчинок.
Від підлості й болю ніхто не застрахований
Стала звикати до перуки. На роботі подумали, що це моє власне волосся, робили компліменти: «Як тобі добре зі стрижкою», «Як личить такий колір» тощо. А один чоловік просто підійшов, аби помацати волосся і ненавмисне стягнув з мене перуку... При людях. Це було так боляче... морально.
Я вирішила піти на лікарняний, бо не знала, як почуватимуся. Вже пів року минуло, як не йду на роботу. «Хімія» за «хімією», і я вже пристосувалася до такого життя. А спочатку від першої ж краплі, що потрапляла у мій організм, одразу ставало погано. Відчуття наче голочками кололи всі мої кінцівки. Починалися задуха і запаморочення. Я розповіла про це хімієтерапевту. Він пояснив такі відчуття проявом психосоматики.
Наступного разу я сказала сама собі: «У мене все вийде. Я не буду втрачати свідомість і нічого не відчуватиму». Так, у мене стала гарячою потилиця, але я почала виправляти своє дихання і більше не втрачала свідомість, не відчувала голочок у кінцівках. У мене все вийшло! Настільки психосоматика грає важливу роль при такій хворобі. Це настрій, жага до життя…
У біді не має бути соромно звернутися по допомогу
Важливою є підтримка рідних, оточення. Часом думаю, що краще б не чути діагноз. Бо знаєте, якою була перша думка: де я гроші візьму? Тепер розумію, що у біді не має бути соромно звернутися по допомогу. Я наважилась це зробити через соцмережі, подолавши у собі й переживши сором. І мені допомогло так багато людей, весь світ! Всі, кого я знаю, і зовсім незнайомі мені люди. Я так вдячна! Тепер й сама по-іншому реагую на прохання допомогти.
Разом зі мною лікується одна жінка. У неї трохи інша історія. Вона перехворіла на рак десять років тому і тепер має рецидив. Але лікується, живе і радіє життю! Я їй сказала: «Мені так багато людей допомогло, що я не знаю, як їм всім віддячити». А вона порадила: «А ти просто живи. Це й буде найбільшою вдячністю».
Так важливо це було почути! Стільки людей мені бажають добра, що я просто зобов’язана жити. І жити якісно. Навіть з таким захворюванням.
Так багато хороших людей поруч
Зі мною працює психотерапевтка. Це моя клієнтка в аптеці (місце роботи Юлії – ред.), яка запропонувала свої послуги абсолютно безплатно. Я її запитала, чому вона це робить? А вона сказала, що свого часу також боролась із раком і їй допомогло багато людей. Тепер сама допомагає.
Я тепер розумію, як прекрасно жити. Всупереч всім негараздам, війні в нашій країні, як прекрасно жити! Просинаюся вранці й у першу чергу звертаюсь до Бога: «Дякую за те, що я живу!». Це таке щастя, що я все витримала і мене через два дні оперуватимуть. Чекаю цього. І мене не страшить те, що буде після операції.
На моєму шляху тепер зустрічаються люди, яких я раніше ніколи не бачила і не знала. Вони наче відчувають, що потрібні мені й допомагають. Хтось вірша мені присвятив, хтось просто підтримав добрим словом. Одна дівчина Анна організувала професійну фотосесію у той момент, коли я була лиса. І я наважилась зняти перуку перед об’єктивом. Заради мене найняли студію. Я не знала, як поводитись. І так сподобалось, коли фотографка сказала: «Роби так, як хочеться тобі». Раніше, фотографуючись, я завжди посміхалась. А під час цієї фотосесії мені зовсім не хотілось цього робити. Але було так комфортно, що фотографії (я вже бачила кілька з них) вийшли просто космічні!
Хочу допомогти тим хто, як і я, хворіє
Юлія Грабован до хворобиФото: З сімейного архіву Юлії Грабован
Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Новий, хоч і гіркий досвід, зробив мене набагато сильнішою, ніж раніше. Це напевно випробування, яке я маю пройти. І я його пройду.
Операція - мій новий етап. Чоловік буде поруч, підтримуватиме мене. Уражене раком видалять. Потім буде непростий період реабілітації. А тепер на біль, який відчуваю, реагую так: «Так діє хімія, яка вбиває всі ракові клітини». Звичайно ж, молюся і в церкву йду.
Важливо полюбити себе такою, не замкнутися у собі, бо люди по-різному реагують на біду. Часто замикаються у собі.
Я хочу допомогти тим, хто, як і я, хворіє. Я вірю, що все буде добре. Не знаю скільки мені відміряно, але буду жити якісно. Не чекатиму поки завершиться війна чи одужаю. Бо живу тут і тепер. Я чую, як співають пташки, я бачу схід сонця і блакитне небо. Раніше я цього не помічала. Просто спішила, бігла кудись. Робота, дім, магазини... Випробування зупинило цей оберт, дало можливість насолоджуватися кожною миттю свого життя.
Якщо нашвидкуруч випити чай, ти не відчуєш його смак, аромат. Якщо почнеш себе любити, цінувати, чути, робити так, як тобі хочеться, проживеш рік набагато якісніше, ніж попередні десять.
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
