Для родини Саналатій із Захарівки чужих дітей не існує. Інна Євгенівна та Олексій Анатолійович створили дитячий будинок сімейного типу і стали прийомними батьками для тринадцяти діточок.
Історію їх багатодітної родини читайте на сайті Новинар.City.
Святкування дня народження одного з вихованців родини Саналатій
Як все починалося
У 1994 році подружжя вирішило удочерити крихітку Тетянку, якій на той момент виповнилося лише один рік.
Все почалося з ось цієї Тетяни
„Через десять років ми розшукали її старшу сестричку 13-ти річну Таїсію, – розповідає Інна. – Дівчина із задоволенням стала нашою, хоч і не офіційною, але повноцінною донечкою”.
Зараз обидві заміжні, мають свої сім’ї. Тетяна виховує 12-річну донечку, а Таїсія аж сімох дівчаток, одну з яких вона назвала на честь своєї неофіційної матусі Інною. Тетяна та Таїсія дуже дружні, постійно спілкуються між собою та своїми меншими братиками та сестричками.
Діти Таїсії
З часом, коли старші дівчатка підросли, Інна дуже хотіла подарувати родинний затишок й іншим діткам, позбавленим батьківського піклування, тому крок за кроком йшла до того, щоб створити прийомну сім’ю.
„Для цього я пройшла курси підготовки прийомних батьків та батьків-вихователів в Одеському обласному центрі соціальних служб для сім’ї дітей та молоді та отримала необхідні рекомендації”, – розповідає жінка.
Вирішили створити дитячий будинок сімейного типу
У 2009 році Інна поїхала знайомитись з Мариною, котрій на той момент виповнилося 1 рік 10 місяців.
З’ясувалося, що у дівчинки ще є молодший брат, десятимісячний Женя.
„Однак це не налякало мене, а навпаки стимулювало взяти у свою родину і хлопчика, – ділиться з нами багатодітна матір. – Відтак братик із сестричкою стали жити разом із нами”.
Женя зараз навчається на електрика
Через декілька років Інна дізналася, що біологічна мати цих діток народила ще одного хлопчика, від якого одразу відмовилася. Тож багатодітне подружжя без вагань прийняло у свою родину ще й крихітного Сашка. Сьогодні, йому вже виповнилося 14 років і він закінчив 8 класів.
„Починати створювати прийомну родину було не те щоб страшно… Раніше у мене не було досвіду, тому я, звичайно, постійно думала над тим, щоб бути кращою мамою – багато читала про прийомних діток, про можливі захворювання, лікування, – розповідає пані Інна. – А продовжувати вже страшно не було: з кожною дитиною, яка зʼявлялася в нашій оселі, я розуміла, що вони – це моє призначення”.
Для кожної дитини їм вистачає любові та ласки
Згодом родина Саналатій поповнилася ще однією Тетянкою. Тоді дівчині було 14 років.
„Сьогодні Тетяна вже теж має власну родину і маленького синочка Сашка, але не втрачає родинних зв’язків з нами”, – каже Інна.
Пізніше в дружній сім’ї Саналатій прийняли, як рідну, ще одну 13-річну дівчинку – Ангеліну.
А сім років тому невгамовні прийомні батьки, за порадою працівників соціальної служби, вирішили створити дитячий будинок сімейного типу. Адже виховували п’ятеро прийомних діточок і зупинятися на цьому не збиралися.
Родина Саналатій на Дні захисту дітей з головою громади
Довідково: дитячий будинок сімейного типу – окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
„Для цього ми пройшли всі необхідні офіційні процедури, зробили ремонт у своєму будинку, створили найнеобхідніші умови для проживання дітей, – пригадує жінка. – Зібрали всі необхідні документи. У нас було багато комісій, перевірок, обстежень матеріальних умов”.
Саме тоді й відбулося перше знайомство прийомних батьків з 14-річною Марією та 8-річною Анастасією, які перебували в центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, що знаходиться в селищі Затишшя.
„Дівчатка відразу сподобалися нам і виявили бажання стати членами нашої родини”, – говорить жінка.
Стала рідною для прийомних батьків і Марійка. Її улюблена справа – швацтво, тому обрала саме цю стежину. Спочатку дівчина закінчила місцевий професійно-технічний ліцей, вчилася швацької справи у Березівці. Зараз їй 19 років і вона разом із чоловіком мешкає в Одесі.
Їхня любов не має меж
А далі історія великої родини Саналатій продовжилася маленьким Славком.
„З ним я познайомилась в центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. Тоді йому було лише шість рочків Хлопчик одразу захотів потрапити до нас і ми не могли йому відмовити у цьому, – розповідає пані Інна. – Зараз Славко закінчив 2 клас, він дуже хороший і розумний, у всьому допомагає нам”.
До святкування днів народжень своїх дітей підходять з вигадкою
Здавалося, живи та радій життю! Але нашу землю чорним крилом накрила війна. Коли постала гостра потреба в евакуації дітей із закладів, Інна виявила бажання прихистити під своїм дахом трійко діточок. Так родина поповнилася 5-річним Михайликом, 10-річною Наталкою та 13-річною Мариною.
Під час нашої розмови Інна Євгенівна розповіла, що, дізнавшись про цих дітей, поставила собі за мету – взяти їх в родину.
„Я не могла ані спати, ані їсти, ані робити нічого. Я зібрала усіх дітей і кажу:
„Якщо ви хочете, щоб я була жива, здорова і спокійна, то ми на сімейній раді вирішуємо і забираємо цих діток в родину”.
Сьогодні Ангеліна і Марина вже закінчили другий курс Білгород-Дністровського педагогічного коледжу і здобувають професію вчителя початкових класів.
„Нещодавно однокласники запросили їх на урочистості, присвячені Останньому дзвонику та випускному вечору, який відбувся у стінах Захарівського ліцею. І це стало для наших дівчат і нас справжнім святом". – з гордістю розповідає Інна.
Рідний брат Марини – Євген, сьогодні теж навчається у Подільському профтехучилищі, і здобуває професію електрика. Юнаку вже 16 років, він закінчив перший курс.
Частина дітей цієї родини, а саме Сашко, Наталка, Настуся і В’ячеслав ще навчаються у школі.
„Марина має певні відхилення у розвитку, тож пізнає науку індивідуально вдома і вже, хоч із запізненням, але має непогані результати, вміє читати та писати. Михайлик до школи піде восени. Вдома кожен із них має свої обов’язки й не порушує сімейні правила. Допомагають мені на кухні та наводити лад у будинку, а Олексію – помічники у господарських справах біля будинку, в саду, на городі”, – з гордістю розповідає про дітей прийомна матір.
Прийомні діти кличуть Інну мамою, а Олексія – татом. І вони щасливі від того. За весь час вони жодного разу не пошкодували про своє рішення прийняти малих у свою сімʼю.
Труднощі долають разом
„Хоч було спочатку нелегко: і фізично, і психологічно, – пригадує наша героїня. — Довелося декого з дітей навчати елементарних навичок, навіть – як їсти, жувати, а не одразу ковтати. Але я з чоловіком не вдавалися до якихось спеціальних заходів, не залучали лікарів, самі були й за логопедів і за психологів”.
До речі, всі дітки в цій родині великій і дружній родині змалечку привчаються до самостійного дорослого життя. Тут панує розуміння, взаємодопомога, дружні, доброзичливі стосунки. А найголовніше те, що всі вони дійсно стали для Олексія та Інни рідними, бо у серцях цих людей палає незгасимий вогонь батьківської любові до прийнятої ними дитини.
Інна та Олексій Саналатій
„Нині й одну дитину виростити непросто. А тут – тринадцять! Дітки з різних сімей: у когось батьки померли, у когось – складні життєві обставини. Все це дуже негативно відбилося на їхньому емоційному стані. Їм дуже не вистачало материнського тепла і турботи, батьківського плеча, – тепер це все вони отримують від прийомних батьків, – розповідає головна спеціалістка служби у справах дітей Захарівської селищної ради Наталя Абраменко. – На своїх і чужих прийомні батьки дітей не ділять: в їхньому будинку сімейного типу завжди панує домашній затишок, розуміння, злагода, любов та дружня атмосфера. А ще тут живуть за законом: „Чужих дітей не буває”!
Михайлик, 7 років, братик Наталії
Про те, що не варто боятися взяти дитину у свою сім’ю, закликає багатодітна матуся:
„Ці діти стільки проживають болю й страждань, вони не пристосовані до життя, і у жодному інтернаті чи дитячому будинку цьому не навчать. Я готова все віддати, коли наші діти моляться за мене, якщо я часом захворію. Моляться за тата, котрий зараз працює охоронцем в Одесі, щоб з ним на роботі все було добре.
Я їх просто люблю, і навіть коли шкоду роблять, я кажу, що все одно люблю – вони це дуже цінують. Всі мають право робити помилки, і повинні мати шанс на виправлення. Мої дітки добрі й хороші, їм просто потрібен особистий приклад. Я розумію, коли бояться дорослих, але не треба боятися. Це дуже важливо, спочатку важко дочекатися взаємовіддачі від дитини, але коли дитина повірить насправді, тільки тоді відкриє своє серце. І я хочу закликати всіх українців: не бійтеся, беріть, спасайте ці маленькі ні в чому невинні долі, ці душі”.
Час, проведений разом – найприємніший і найнезабутніший
Мають батьки-вихователі також і свої сімейні традиції. Напередодні державних та релігійних свят чи днів народжень всі разом із матусею готують улюблені страви, печуть торт і за великим родинним столом вітаються.
„Любимо ми всі разом і подорожувати та відпочивати на своїй невеличкій дачі, яка знаходиться поблизу Подольська. Туди здебільшого їздимо своїми двома автомобілями, бо у нас дітей багато, і когось вдома ми не можемо залишити”, – розповідає Олексій Саналатій.
Під час відпочинку на дачі
З вихованцями, які вже виросли та нині живуть самостійно, Олексій та Інна підтримують зв’язок і надалі. Ті вже зі своїми дітьми завжди бажані гості в оселі прийомних батьків. І це – найприємніші та найнезабутніші хвилини і для дорослих, і для малих.
Ну а ми щиро бажаємо захарівським батькам-вихователям, які сьогодні обдаровують теплом і затишком свої прийомних діток, аби все те, що вони вкладають сьогодні у своїх діточок, Бог повернув їм сторицею.
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
