Ціле століття коридорами та залами колишнього маєтку Розенфельдів у Кодимі ходять привиди. Ким вони були за життя – того ніхто не знає. Очевидці їх бачать, чують звуки, що видають присутність потойбічних сутностей, та охочих вступати в розмови, звичайно, немає. Ми зібрали свідчення і розповіді причетних до цих загадкових подій.
5 тисяч експонатів: від кісток мастодонта до Рушника Кодимщини
Кодимський історико-краєзнавчий музей, хоч і досить молодий – він був створений у 2007 році, але має авторитет серед поціновувачів старовини. У 9-ти залах розміщено близько 5000 експонатів: 145 старовинних рушників та серветок, 36 предметів одягу, 31 килимкова доріжка, 32 хустки тощо. А віднедавна одну з зал прикрашає ще й більше ніж 9-метровий Рушник Кодимщини.
Гордістю музею є колекція прасок, яка за кількістю займає друге місце в Україні – 177 прасок зібрано на полицях.
Колекція прасок налічує 177 штук!
Є тут і такі унікальні речі як фрагмент скульптури з надзвичайно цінного каррарського мармуру І-ІІ століття нашої ери, щелепа і зуби мастодонта, яким щонайменше 2 мільйони років.
Фрагмент скульптури з надзвичайно цінного каррарського мармуру І-ІІ століття нашої ери
Словом, працівники закладу мають що показати відвідувачам, тож їх потік до музею не переривається: і місцеві мешканці цікавляться, і туристи, і поважні науковці.
Працівники музею звикли до співіснування з полтергейстом
Та, крім старожитностей, має Кодимський історико-краєзнавчий музей ще одну «родзинку», яка приваблює любителів гострих відчуттів, – у ньому живуть привиди.
Будівля, у якій розташований музей, сама по собі є історичною пам’яткою і архітектурною дивиною – жодна зі стін приміщення не нагадує іншу, кожна вирізняється власною архітектурою (форма вікон, до прикладу, у кожної стіни своя). У ХІХ столітті та на початку ХХ це був маєток Розенфельдів. Стосовно того, ким був Розенфельд, існують різні версії. Кодимчани називали його графом, але чи мав він насправді титул, чи був просто багатою людиною, чи працював «управляющим» у відомого українського промисловця, мецената і колекціонера старовини і творів мистецтва Богдана Ханенка, який володів землями на території нинішньої Кодимщини – точних відомостей про це в архівах досі не знайдено. Існує також версія, що сам Розенфельд мешкав у Санкт-Петербурзі, а от його дружина Марія – в Кодимі і, за переказами, рідко виходила за межі маєтку.
Директорка закладу Зінаїда Василівна Севастьянова
Директорка закладу Зінаїда Василівна Севастьянова розповідає про те, як колектив закладу призвичаювався до співіснування з полтергейстом:
“Ми вже вжилися з нашими привидами, звикли ми до них, а вони до нас. Так, інколи ми чуємо звуки, що свідчать про їх присутність: то підбори цокають по сходах на другий поверх (там у нас графська зала), то кроки в коридорі, то чути, як двері відчиняють… Але ми вже знаємо, що у них тут своє життя і ми їх мало цікавимо. А спочатку було трохи бентежно: нам, незабобонним людям, взагалі було складно повірити в їх існування, а їм, напевно, не дуже подобалася наша присутність у будинку, який вони вважали своїм. Ще до початку роботи музею, коли ми робили ремонт приміщення, вони, бувало, влаштовували різні казуси”.
Що не подобається привидам і до чого вони ставляться шанобливо
“Потім ми почали звозити експонати і облаштовувати експозиції, і потойбічні мешканці не прозоро “натякали» нам, що їх не все влаштовує. Особливо їм не подобалася експозиція зброї, яку ми зібрали в залі історичних подій ХХ століття. Ввечері ми розміщували експонати на полиці, а вранці знаходили їх розкиданими на підлозі”, – згадує директорка.
Проте до деяких експонатів привиди, схоже, ставляться шанобливо. В одній з зал високо на стіні висить ікона «Покрова Пресвятої Богородиці» роботи художника Петра Козловського з Сербів. І ось, однієї ночі в музеї спрацювала сигналізація. Працівники охоронної фірми та обліковець музейного фонду Сергій Севастьянов одразу прибули на місце і зафіксували, що вхідні замки не пошкоджено, прикмет перебування сторонніх осіб не виявлено і жодного експонату не викрадено. Проте обліковець фонду помітив неймовірну переміну, яку вранці побачили й директорка та інші працівники музею: ікона, яка звечора висіла високо на стіні, дивовижним чином «перелетіла» на стіл, який знаходиться десь за метр від стіни і лягла на нього рівнесенько, «головою» до сонця.
Ікона «Покрова Пресвятої Богородиці» роботи художника Петра Козловського з Сербів
“По-перше, якби ікона падала, вона мала би впасти прямовисно зі стіни на скло – просто під нею була ще одна експозиція під скляним покривом. Яким чином вона могла би «впасти» по такій дивній траєкторії – це питання, на яке не існує обґрунтованої відповіді.
Якби ікона впала, вона б мала розбити внизу скло...
По-друге, Петро Созонович Козловський цю ікону зробив у своєму улюбленому стилі флоромозаїки – з зерен, і якби вона дійсно просто впала, то падіння позначилося б – зерна повідпадали б. Але жодної зернини ми не знайшли ні на столі, ні на підлозі. Схоже на те, що її шанобливо перемістили зі стіни на місце, яке їм, колишнім мешканцям маєтку, здається доречнішим”, – коментує екскурсоводка Валентина Корчинська.
Обліковець музейного фонду Сергій Севастьянов
Ще один дивний випадок був під час одного з літературних заходів. Одеський письменник Богдан Сушинський презентував свою книгу «Гетьман Мазепа: повернення до Батурина». В залі було чимало шанувальників історії, на полицях шикувалися ряди книг автора. І ось, коли Богдан Іванович озвучив думку про те, що тіло Гетьмана має лежати в українській землі, всі здригнулися від несподіваного звуку: з полиці впала одна з книг. Ані різких рухів біля книжок, ані сильного протягу – нічого такого, що могло б спричинити падіння не було. І яка, думаєте, з цілого ряду інших книжок «впала»? Саме та, про Мазепу!
Першим з потойбічними мешканцями будинку Розенфельдів "познайомився" нічний сторож
З 2007 року, тобто від початку роботи музею, його працівники і чули, і бачили багато цікавого. А також дізнавалися передісторію з життя привидів будинку Розенфельдів.
У 30-х роках минулого сторіччя радянська влада в приміщенні маєтку розмістила школу, а трохи згодом – дитячий садок «Сонечко». Від тодішніх працівників дитсадка кодимчани чули моторошні історії, деякі свідки яких досі живі і можуть їх підтвердити.
Як нам розповіли старожили, почалося з того, що чоловік, якого призначили сторожем, провівши одну ніч на чергуванні, заявив директорці, що бачив під час чергування привидів. Директорка поставилася до цього скептично. Але, оскільки сторож вперто наполягав на своєму, однієї ночі «на підтримку» йому послала ще одного чоловіка – людину раціональну і небоязку. Вечір пройшов без подій. Чоловіки сиділи собі під вербою біля криниці і розмовами розбавляли сутінковий час. А опівночі побачили, як з-за рогу маєтку в їх бік рухаються дві світлі постаті, ніби вбрані у серпанок. Охоронці сховалися за криницею, під вербовим віттям і, затамувавши подих, спостерігали: з іншого боку прийшла третя серпанкова постать, втрьох привиди якийсь час постояли зовсім поруч, а потім розійшлися…
Криниця, за якою ховався сторож
Після того сумніви директорки дитсадка розвіялися, вона вже знала: сторож казав правду. Згодом були й інші свідчення подібних явищ протягом наступних років.
Якось вдень, коли вихователі вивели дітей на вулицю гратися, прибиральниця взялася після «тихої години» наводити лад у спальні. Доки вона робила свою справу, дитячий голосок з різних кутків дражнив: «Я тут! Я тут!». Жінка заглядала в усі шафки, тумбочки, під ліжка, визирала за двері… Але вона була сама в кімнаті…
Якось дружина сторожа, коли він захворів, пішла на нічне чергування замість нього. Серед ночі почула, як її кличуть: «Маріє!.. Маріє!..». Жінка була не з лякливих, тому, не знайшовши нікого, вирішила, що то її чоловікові стало легше і він прийшов та так з нею жартує. ...А через якусь годину чоловікові й справді стало легше і він пішов навідати дружину на чергуванні. Обоє були спантеличені: чоловік – образою дружини за недоречні жарти, жінка – тим, що, за його твердженням, він щойно прийшов і її не кликав!
Вони хочуть жити, як жили колись
Бувало, чули також у нічний час, як у Розенфельдів хтось на піаніно грає (піаніно там було і тоді, коли маєток використовувався в якості приміщення дитсадка, а коли там розмістили музей – тоді вже туди привезли старовинний інструмент позаминулого століття)…
"Здається, вони просто хочуть жити так, як раніше. У залі Розенфельдів, ми розміщували меблі і предмети посуду на свій розсуд. На столі у нас стоїть посуд, а підсвічник ми ставили поряд – на комоді… Але вранці виявили, що підсвічник стоїть на столі. Це цілком логічно, якщо за столом вночі збиралася родина", – розповідає дивовижні речі Зінаїда Василівна. І з її уст це звучить, дійсно, логічно, ніби про щось тривіальне йдеться.
Працівниці музею завжди раді відвідувачам
Можливо, для музейних працівників це й звично – жити одночасно у різних часових (і не тільки!) вимірах, навчившись сприймати спокійно те, що експонати, історія і її свідчення – це щось не таке вже й матеріальне, а скоріше духовне, щось таке, до чого пересічні люди не завжди можуть доторкнутися. Але охочих наважитися на такий дотик вистачає, тож директорка наразі на вищому рівні вирішує питання про надання дозволів на… ночівлю туристів у Кодимському історико-краєзнавчому музеї.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
