“Кожен новий день – це нова причина не здаватись”, – каже ліцеїстка Аріадна Сендик.
Другий рік українці живуть у постійній тривозі, в розпачі і все-таки – в надії. Можна скільки завгодно засуджувати тих, хто «стомився від війни» і зневірився. Ні, не в нашій перемозі! А, скоріше, в майбутньому, яке настане після неї: чи зможуть українці відбудувати свою державу, воскресити, вдихнути нове життя? Чи настане час, коли не буде у нас не лише зовнішнього ворога, але й внутрішнього – сепаратистів по духу, корупціонерів, крадіїв серед влади?
Чи матиме народ можливість працювати і отримувати гідну платню, а літні люди – пенсію, на яку вони заслужили протягом життя?
Чи є в України шанс стати розвиненою демократичною державою?
Можна скільки завгодно засуджувати песимізм і «втомленість війною», але війна, на жаль, таки нервово виснажує і тих, хто не воює. Постійна тривога за рідних, близьких, односельців, які ризикують і жертвують собою, за Збройні сили України в цілому – ці переживання багатьох пригнічують.
Як вберегти свій дух на висоті, не впасти у відчай і вірити в майбутнє, що прийде після Перемоги? Цьому варто повчитися у молоді. Вона свято вірить в перспективи України та в себе. І хіба вона вже й сьогодні не доводить, що сильна духом, має неабияку міць і мужність? А з такими якостями юного покоління та з Божою допомогою – як може не бути надії?
Роздумами про сьогодення і майбутнє України поділилися старшокласниці Кодимського ліцею №1, учасниці конкурсу “Міс ліцей”. Читайте, друзі, і нехай зміцниться ваша віра в Перемогу і життя після неї!
Дар'я Заболотна:
Дар'я Заболотна
– Коли я дивлюся мрійливо на небо, я бачу зорі... Ці ж зорі освітлювали шлях Кию, ці ж зорі вказували дорогу українському гетьману Богдану Хмельницькому, вони ж дивилися зверху на землю і в роки Другої світової війни. Вони знають всю історію України, тому, мабуть, так яскраво і світять на темному українському небі.
А історія наша була страшна і кривава. От і сьогодні нам доводиться захищати кордони нашої України, виборювати право бути українцями та відстоювати нашу солов'їну мову.
24 лютого 2022 року терористична росія здійснила повномасштабне вторгнення в нашу країну, через це тисячі українців були змушені покинути свої домівки, в які вони вклали свою душу; дружинам і матерям довелося відпустити своїх чоловіків і синів захищати нашу Батьківщину; а діти переживають зараз найстрашніші події у своєму житті.
Вже понад рік наші мужні воїни гідно дають відсіч ворогу і з кожним днем наближають перемогу. І якщо їхня мотивація цілком зрозуміла, адже, як колись сказав Олександр Довженко: "Ми б'ємось за те, чому нема ціни в усьому світі, – за Батьківщину", то з якими словами і чому прийшли до нас російські окупанти – для мене взагалі не зрозуміло. А якщо вони прийшли сюди, щоб завоювати наші території, то ми не дозволимо їм цього зробити, і в них залишиться тільки два виходи: або здатися в полон, або залишитися у нашій землі назавжди. Нам казали:
"У вас немає інших варіантів, аніж здатися", а ми кажемо: "У нас немає інших варіантів, аніж перемогти".
Не зможуть загарбники поставити Україну на коліна, не зможуть завоювати ні землі, ні садків, ні дівчат. Бо на захист рідної країни стають всі, хто може тримати у руках зброю, всі, хто любить і вірить в світле та щасливе майбутнє України. Тому стоятиме вона завжди, непохитна і непереможна, вільна і незалежна, як нагадування всім, хто хоче зазіхнути на її свободу. Піднявся український народ на весь зріст, щоб усі бачили: він був, є і завжди буде, бо не вмирає історія, бо живе пам'ять, бо шанується культура.
Як писав Василь Симоненко, "Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!".
І я вірю, що зовсім скоро настане наша, така очікувана, перемога. Наша Україна розквітне і буде ще кращою, ніж була раніше. А зараз нам залишається лише продовжувати боротися зі словами Шевченка на вустах: "Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!"
І тоді цвістимуть кожної весни вишневі садки, і тьохкатимуть в них солов'ї, чаруючи усіх навколо, і колихатиметься на полях важке колосся, приємно дивуючи погляд. А згодом з колосся вийде запашна українська паляниця, яка відома в усьому світі. I з полів литиметься чарівна українська пісня. Над містами і селами майорітиме синьо-жовтий прапор, звучатимуть вірші Кобзаря, і знайомі слова "Ще не вмерла Україна" будуть знову і знову нагадувати про те, що жива Батьківщина українців і буде жити завжди, доки існують українці.
У нас єдина мета – робити все, щоб з кожним роком все більше й більше розквітала Україна, щоб її ім'я було відоме в усьому світі як могутньої країни, яка зможе дати відсіч будь-якому з ворогів. Вона буде жити вічно, і тоді, коли я дивитимуся на небо, то завжди буду бачити зорі на українському небі...
Катерина Чернійчук:
Катерина Чернійчук
– Важке життя для нас почалося 24 лютого 22 року без передмов і прелюдій… Різко. Рано. О 4-ій годині… Було темно, гучно, страшно, складно... Нам досі може бути темно, гучно, складно. Але нам точно вже ніколи не буде страшно. Війна – це не тільки минуле людства, це, на жаль, його сьогодення... На жаль, тепер і наше нове покоління знає, що таке війна.
Шевченкова мрія була такою:
"І на оновленій землі
врага не буде, супостата,
а буде син, і буде мати,
і будуть люде на землі".
Тепер це мрія кожного з нас, вона жива і цілком здійсненна.
Яким же буде наше життя після перемоги? Звичайно, щасливим! Ми за столом зберемо всю родину, відсвяткуємо і обовязково згадаємо всіх, хто віддав своє життя заради нашого майбутнього. На кордоні буде велика черга людей, але уже їхати будуть в зворотній бік. Всі наші захисники повернуться до своїх родин. Полонені – до своїх домівок. Переселенці – до своєї України. Коли все налагодиться, ми поїдемо в Крим – на наше море!
Ми повернемо всі наші землі, які по праву нам належать, і тимчасово окуповані території стануть назавжди вільними. А найголовніше – ми знову відчуємо, як це – жити без війни, звичайним життям. Але жити, як раніше, у нас не вийде, бо ми почнемо більше цінувати просте, безтурботне життя, щасливі хвилини і години – не комендантські, простір, не пронизаний повітряними тривогами... Повернемо те, що у нас вкрали. Дитинство невинних дітей, спокійне життя наших батьків.
Ми готові за це боротися, ось чому кожен з нас тут, на Батьківщині. 24 лютого ми почали творити нашу перемогу. З багатьох інших сотень цеглинок-перемог: ми перемогли паніку – не розбіглись, а зібрались; ми перемогли сумніви, зневіру і страх, ми повірили у себе й свої сили, Збройні сили України, усі наші сили оборони і безпеки. Я пишаюся усіма нашими воїнами.
Війна поранила наше серце
Ми виплакали всі сльози.
Прокричали молитви..
460 днів… Про кожну хвилину нам є що сказати, але більшість слів зайві. Вони не потрібні, не потрібні пояснення, прикраси. Потрібна тиша, щоб почути.
Дар'я Корчинська:
Дар'я Корчинська
– Я – українка! З гордістю про це заявляю! У моїх жилах тече кров мудрих князів Київської Русі, волелюбних козаків, відважних січових стрільців, безстрашних кіборгів ХХІ століття. Яка ще нація може похвалитися такою силою і міццю духу?! Це у нас, українців, частина серця зі сталі і ненависті до ворогів, а частина – з безмежної любові до неньки України. Ми нація, яка ніколи не ставала на коліна. Сьогодні вороги руйнують наші домівки, залишають нас без світла, нас хочуть знищити, убити, а ми відроджуємося, як фенікс із попелу, як та неопалима купина, бо ми – незнищенні!
У чому наша сила? Наша сила, як говорив Захар Беркут, – в єдності!
Українці, будьмо єдні – і будемо вічні!
Виборюємо для України світлу долю,
Ми життям заплатили за волю,
Мовою, вірою й духом єдині!
Героям слава! Слава Україні!
Аріадна Сендик:
Аріадна Сендик
Поки ти ще можеш зробити вдих, ти борешся. Ти дихаєш... продовжуй дихати...
Ми пережили стільки, скільки іншим народам може не випасти і за десятки років. Нам довго говорили, що українці в чомусь не такі, в чомусь неправильні. Через це ми не помічали, на що реально здатні, а от зараз проявили себе на повну.
Ми вистояли, бо було те, що нас тримало – був наш незламний козацький дух.
Ми ще не мали хаймарсів, але мали людей, які були готові зупиняти танки голими руками, збивати ворожі дрони банками з огірками.
Нам не були готові закрити небо, але ми мали людей які були готові закрити собою рідну землю.
Ми стиснули кулаки та виборюємо свою долю, свою незалежність. Кожен новий день – це нова причина не здаватись. Переживши стільки горя, ми не маємо права не дійти до кінця. Кінець – це наша спільна перемога.
Якою ж я бачу Україну після перемоги? Я бачу її місцем, де відбувається справжнє відродження. Де глибокі рани, завдані війною, поступово зцілюються, а країна піднімається на основі єднання людей.
Я впевнена, що життя в Україні після перемоги буде обов'язково щасливим. Небо над нашою незламною державою обов'язково знов стане безхмарним, а лани розіллються золотом пшениці. Ми повернемо свої територіі, відбудуємо зруйноване і обов'язково вшануємо пам'ять тих, хто віддав своє життя заради нашої свободи. Кожен бачить майбутнє по-своєму. А я зроблю все, що від мене залежить. Бо зміни треба починати саме з себе.
Ганна Огінська:
Ганна Огінська
Що таке Батьківщина для кожної людини? Насамперед це місце, де вона народилась і прожила значну частину свого життя. Це рідне місце, в якому знаходиш тишу, спокій і внутрішню гармонію, де справді розумієш, хто ти і задля якого покликання з’явився на цей світ.
На превеликий жаль, ані тиші, ані спокою, ані гармонії не відчуває вже другий рік жоден громадянин моєї рідної країни. В такий важкий час живемо – в час війни: у когось горе через важку втрату рідних чи близьких, в іншого – стрес через втрату рідної домівки та переїзд до чужої країни, а ще в когось – страх сьогодення і майбутнього, адже, дійсно, важко усвідомити реальність всього жаху, що ми переживаємо нині.
Якою ж я бачу країну після нашої довгоочікуваної перемоги?
Наша Україна – це справжній взірець духовної сили та мужності народу для всього світу. Це та країна, в якої дуже багатий, невичерпний потенціал можливостей і обгрунтованих амбіцій. Це країна, яка є і буде непереможною. Як тільки на увесь світ пролунає слово «перемога», Україна одразу почне натхненно і стрімко відбудовуватись та розвиватись. Наш народ надзвичайно працьовитий і відданий Батьківщині, тому ентузіазм допоможе нам. Міста і села, що були знищено війною, відродяться, лани зазолотіють хлібом, ліси, гаї, сквери забуяють заленню і цвітом.
Україна як центр Європи стане повноправним членом Європейської спільноти: з її якісною освітою, охороною здоров’я, соціальною сферою. Ми житимемо за демократичними законами і нормами, які діють у високорозвинених цивілізованих країнах. Україна, як ніхто інший, заслуговує на це!
Головним пріоритетом в людському житті завжди були і будуть діти, тому кожен на свому місці робитиме все від нього залежне, щоб вони більше ніколи не дізналися, що таке війна, і гордо носили звання нащадків героїчного українського народу.
Як громадянка України я обіцяю невтомно докладати зусиль, аби розвивати та збагачувати потенціал нації, пропагувати її солов’їну мову і багату прадавню культуру. Кожен з нас повинен виплекати і укорінити у власній свідомості те, що Україна – це не просто територія, а насамперед – етнос з багатовіковими традиціями, славетним духовним спадком предків.
Яна Бородій:
Яна Бородій
Я впевнена, у нашої держави велике майбутнє! Як кажуть, майбутнього без минулого і теперішнього не буває.
Ми зробимо висновки зі своїх помилок, будемо шанувати давні традиції та створювати нові, чужого научатись та свого не цуратись, вчити іноземні мови та популяризувати українську. Будемо берегти природу та відбудовувати зруйновані міста, будемо народжувати нове покоління українців та віддавати шану полеглим героям.
На мій погляд, зараз дуже важливо берегти українську природу: створювати більше заповідників, лісів, садів і парків. Адже природа – це наше здоров’я і здоров’я майбутніх поколінь. Українська природа неповторна у своїй красі і в майбутньому буде радувати всіх нас та наших гостей.
У подальшому я хочу стати психологом, щоб зробити свій внесок у розвиток України. Бути волонтером для мене означає допомагати тим, хто того потребує. Тому в майбутньому планую безкоштовно допомагати тим, хто постраждав від війни та інших бід.
Та все ж для мене головне не ким стати, а якою бути. Сподіваюся, що більшість українців прагнуть стати щирими, милосердними, добрішими та мати бажання на краще змінювати свою країну.
Україна в жодному разі не втратила свої культурні надбання: вишиванки, танці, пісні, народні інструменти, рецепти національних кулінарних шедеврів, а головне – завзятий настрій та міцний дух! Давайте разом наближати Перемогу України, донарити на ЗСУ та допомагати усім, хто того потребує. Слава Україні!
Ангеліна Мельник:
Ангеліна Мельник
Усе залежить від того, скільки добра ми бажаємо всім громадянам нашої Батьківщини і скільки зусиль готові докласти, щоб всенародне благо стало дійсністю.
Ми повинні створювати країну, яка буде цікава світові. Ми повинні бути привабливими для світу. У нас вже є певні напрацювання: гідність, повага до захисників. Ми маємо нарощувати внутрішні грунти, щоб українська свідомість стала такою, на яку би звертав увагу весь світ. Бо ми не тільки боремося за цінності, плекаємо цінності, а ми розвиваємо цінності і показуємо приклад, як ми єднаємося.
Наші захисники відвоюють території, які по праву нам належать, адже Україна ніколи ні з ким не вступала у військові конфлікти, а лише по праву захищає свою землю. Потім ми відбудуємо зруйновані будинки та відновимо інфраструктуру.
Україна після перемоги стане найпопулярнішою державою, особливо серед туристів, нею пишатиметься весь світ і багато хто з нашою країною захоче мати спільні зв’язки.
Ми накриємо величезний стіл, приготуємо різноманітних страв і відсвяткуємо, згадаємо всіх, хто віддав своє життя заради нашого майбутнього, та заспіваємо гімн України.
На головній площі країни буде великий концерт, присвячений дню Перемоги, на який приїдуть співаки з різних куточків світу.
Тож шановні, дорогі брати і сестри, хоч би ким ми були, виконуймо своє життєве завдання, здійснюймо те добро, якого прагнемо для себе і для всіх. І тоді Україна нашого майбутнього буде для нас справжньою Батьківщиною.
Україна понад усе.
Слава Україні!
