Відеосюжет про хоробру одеситку, яка врятувала свого пораненого чоловіка з російського полону, викравши його в окупантів, облетів увесь світ. Мешканці Одещини дуже горді тим, що саме в нашій області живуть такі героїчні жінки. А чи знаєте ви, що Людмилою Белінською насправді можемо пишатися саме ми, кодимчани? Адже ця жінка – наша землячка, народилася, росла, навчалася вона в нашому місті, а вже згодом переїхала до Одеси.
Розповідаємо, як Руслан Белінській потрапив у російський полон та як його дружина допомогла воїну з нього вибратись.
Готувались до похорону
Людмила Белінська пригадує, як їй зателефонували наприкінці серпня 2022 року і сказали, що її чоловік Руслан загинув у бою під Херсоном.
"Ваш чоловік – герой, він загинув, привеземо за день-два. Я кажу: це точно він? Так! Три свідки, які бачили, як пробило голову наскрізь, не виживають люди після такого поранення", – пригадує вона ту страшну розмову.
Тоді, пояснили їй, витягти тіло Руслана не могли через щільні ворожі обстріли, однак побратими спробують забрати його, щойно це вдасться. І порадили готуватися до похорону. Обіцяли привезти тіло за кілька днів.
Однак вже за 10 днів їй повідомили, що Руслан живий, але в полоні. Тоді жінка наважилась на неймовірний вчинок.
Чоловіка взяли в полон
Весь той час, що родина готувалася до похорону, Руслан був живий – лежав в окопі в селі Олександрівка на Херсонщині.
"Мене відтягнули в окоп, щоб не переїхала техніка. В окопі я лежав три дні", – пригадує чоловік.
Після цього мешканці Олександрівки пішли окопами, аби подивитися, чи не має там поранених українських військових.
"Вони почули, що я хриплю, і дістали. Мене поїли яйцями і молоком", – розповів Руслан.
Місцеві жителі спочатку ховали Руслана у хліві. Оскільки він мав поранення в голову і йому стрімко гіршало, двоє чоловіків вирішили доправити його до лікарні. Та по дорозі їх перехопили росіяни. Вони привезли Руслана у СІЗО, а згодом до лікарні Херсона. Йому пропонували перейти на бік ворога, але воїн вибрав полон. Херсонські нейрохірурги під час операції почистили рану і видалили частину черепа.
"Через те, що я 10 днів пролежав без медичної допомоги, пішла гематома, загноєння, довелося видаляти частини кістки, тому такі проблеми", – розповів Руслан.
Мозок був ушкоджений, що вплинуло на моторику, тому чоловік не міг ходити. Окупанти розуміли, що з такими травмами втекти він не зможе, тож і не переймалися його охороною.
Родина Белінських до повномасштабного вторгнення росіїФото: З відкритих джерел
Врятувати Руслана допомагали небайдужі херсонці
У лікарні Руслану вдалось пригадати номер телефону дружини. Через 10 днів після звістки про загибель їй подзвонили лікарі з Херсона і повідомили, що Руслан живий. Відтоді жінка мала змогу говорити з лікарем, але ситуація у Херсоні загострилася. Людмила пригадує, що постійно була на зв'язку з лікарем у Херсоні. Знала, що ситуація у місті погіршується, що виїхати з окупованої території чи заїхати туди стає все складніше, а з медикаментами почалися перебої. Коли ж після російського псевдореферендуму у вересні в захопленому облцентрі відключили український зв'язок, Людмила зважилася їхати до Херсона.
Вона пригадує, що найбільшою проблемою для неї тоді були пошуки перевізника. Потрібна була людина, яка не лише знає місцевість, а й погодиться через десятки блокпостів перевести важко пораненого українського військового. І зрештою Людмила таку людину знайшла.
Їй навіть вдалося через лікаря попередити Руслана, що вона планує приїхати в Херсон.
“Немає і немає, я не знав, що думати, – і тут відкриваються двері в палату, де я знаходився. В мене сльози на очах, я плакав, я не можу говорити”, – згадує чоловік.
Без допомоги херсонців нічого б не вийшло
Людмила розповіла, що не змогла би врятувати коханого, якби не відчайдушність херсонських лікарів. Вони тримали з нею зв'язок і виписали довідку, що Руслан травмувався внаслідок аварії, а не на полі бою.
"Зробили дві виписки – одна для наших і одна для росіян, що це ДТП", – розповіла жінка.
Щоб вийти з лікарні, Руслан та Людмила чітко дотримувалися порад небайдужих херсонців. Біля чорного ходу їх чекала автівка, а за кермом машини був чоловік місцевої масажистки, яка приходила до Руслана в лікарню. Неабияк ризикуючи, він довіз подружжя до поромної переправи, де на них чекали українські перевізники. Далі були десятки російських блокпостів, де доводилося показувати довідку про ДТП. На щастя, окупанти не переймалися її ретельною перевіркою.
Подружжю пощастило, оскільки росіяни не перевіряли їх ретельно. Те, що все вдалося, Людмила зрозуміла на першому блокпосту українських воїнів. Додому вони повернулися 13 вересня, у День народження Руслана.
“Про такий подарунок ми навіть і мріяти боялися, – розповіла жінка. – Але, дякуючи Богу і нашим неймовірним помічникам, все вдалося, і ми повернулися до наших двох донечок.”
Матеріал надала Ольга Музика
